
- •Фармацевтична хімія
- •Вступ. Загальні положення про аналіз лікарських засобів
- •Методи аналізу лікарських препаратів
- •Загальні реакції на тотожність
- •Визначення функціональних груп
- •Питання для самоконтролю
- •Аналіз чистоти лікарських засобів
- •Кількісне визначення лікарських засобів
- •1. Похідні галогенів
- •1. Препарати гідроген пероксиду
- •Аналіз сполук вісмуту, цинку, купруму, аргентуму, феруму, платини і гадолінію.
- •Загальні реакції, які використовуються в аналізі
- •Сполуки купруму Купруму сульфат
- •Сполуки аргентуму
- •Колоїдні розчини срібла
- •Сполуки феруму Феруму сульфат
- •Органічні фармацевтичні препарати
- •Лікарські речовини – галогенопохідні вуглеводнів аліфатичного ряду
- •Хлороформ (Chloroformium)
- •Фізичні властивості
- •Йодоформ (Iodoformium)
- •Трийодметан
- •Добування
- •Етилхлорид (Aethylii chloridum)
- •Добування
- •Лікарські речовини – похідні спиртів
- •Спирт етиловий (Spiritus aethylicus)
- •У процесі отримання побічними продуктами можуть бути піровиноградна кислота, ацетальдегід, гліцерин, сивушні масла. Для очищення від домішок етиловий спирт переганяють.
- •Гліцерин (Glycerinum)
- •Лікарські речовини – феноли та їх похідні
- •Ф енол чистий (Phenolum purum)
- •Т имол (Thymolum)
- •Ф енолфталеїн (Phenolphtaleinum)
- •Д ля ідентифікації фенолфталеїну використовують реакцію з лугом, при додаванні якого розчин препарату забарвлюється у малиновий колір:
- •Лікарські речовини – похідні альдегідів
- •Розчин формальдегіду 40 %-вий (Solutio Formaldehydi) ф ормалін (Formalinum)
- •Х лоралгідрат (Chloralum hydratum)
- •Лікарські речовини – похідні карбонових кислот аліфатичного ряду
- •Калію ацетат (Kalii acetas)
- •Кальцію лактат (Calcii lactas)
- •Кальцію глюконат (Calcii gluconas)
- •Натрію цитрат (Natrii citras)
- •Лікарські речовини – амінокислоти аліфатичного ряду
- •Кислота глутамінова (Acidum glutamicum)
- •Ц истеїн (Cysteinum)
- •Лікарські речовини, похідні етерів
- •Питання для самоконтролю
- •Лікарські речовини, похідні естерів
- •Лікарські речовини – похідні барбітурової кислоти
- •Лікарські речовини– похідні ароматичних кислот та фенолокислот
- •К ислота бензойна (Acidum benzoicum)
- •С аліцилова кислота (Acidum salicylicum)
- •Н атрію саліцилат (Natrii salicylas) Натрію 2-гідроксибензолкарбоксилат
- •К ислота ацетилсаліцилова (Acidum acetylsalicylicum) Саліциловий естер оцтової кислоти
- •Зберігання
- •Ф енілсаліцилат (Phenylii salicylas) Феніловий естер саліцилової кислоти
- •Органічні фармацевтичні препарати – похідні ароматичних амінів
- •К сикаїн (Xycainum) Лідокаїн (Lidocainum)
- •П арацетамол (Paracetamolum)
- •Лікарські речовини, похідні біс-(β-хлоретил)аміну
- •Сарколізин
- •Лікарські речовини – похідні ароматичних амінокислот
- •А нестезин (Anaesthesinum)
- •Новокаїн (Novocainum)
- •Дикаїн (Dicainum)
- •Лікарські речовини – похідні піразолу
- •Ф еназон (Phenasone)
- •Метамізолу натрієва сіль (Metamizolum natricum) а нальгін (Analginum)
- •Лікарські речовини – похідні гідразиду ізонікотиновоі кислоти
- •Лікарські речовини – похідні 8-оксихіноліну
- •Лікарські речовини з групи алкалоїдів
- •Загальні алкалоїдні реактиви:
- •Спеціальні алкалоїдні реактиви:
- •Похідні тропану
- •А тропіну сульфат (Atropini sulfas)
- •Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum)
- •Похідні хіноліну : хінін та його солі
- •Хімічні властивості і аналіз якості
- •Похідні бензилізохіноліну : папаверіну гідрохлорид
- •П апаверину гідрохлорид (Papaverini hydrochloridum)
- •Похідні фенантренізохіноліну
- •М орфіну гідрохлорид (Morphini hydrochloridum)
- •Е тилморфіну гідрохлорид
- •Похідні імідазолу: пілокарпіну гідрохлорид, дибазол, метронідазол, клонідину гідрохлорид п ілокарпіну гідрохлорид
- •Похідні пурину
- •Т еобромін (Theobrominum)
- •Лікарські речовини – вітаміни
- •Тотожність
- •Тотожність
- •Лікарськіречовини групи антибіотиків та їх напівсинтетичних аналогів
- •І. Метацикліну гідрохлорид (Methacyclini hydrochloridum). Рондоміцин.
- •Іі. Антибіотики ароматичного ряду Левоміцетин
- •IV. Цефалоспорини
- •V. Антибіотики – глікозиди Стрептоміцину сульфат (Streptomycini sulfas) (дфу)
- •VI. Антибіотики – аміноглікозиди
- •Viі. Лінкоміцини Лінкоміцину гідрохлорид (Lyncomycini hydrochloridum) (дфу)
- •Т ерпінгідрат
- •К амфора
- •Б ромкамфора.
- •Лікарські речовини - комплексоутворюючі сполуки
- •Ф ерамід
- •Етилендіамінтетраацетати
- •Препарат добувають конденсацією етилендіаміну з надлишком монохлороцтової кислоти:
- •О сарсол
- •Металоорганічні сполуки.
- •М еркурійсаліцилова кислота
- •Лікарcькі речовини, продукти переробки нафти
- •Лікарські речовини – гормони та гормоноподібні препарати
- •Гормони мозкового шару наднирників
- •Гормони стероїдної структури
- •1. Реакції, які ґрунтуються на відновних властивостях препаратів:
- •Дезоксикортикостерону ацетат
- •Кортизону ацетат
- •Преднізолон (Prednisolonum)
- •Статеві гормони
- •Андростан
- •Прогестерон (Progesteronum)
- •Література
- •Фармацевтична хімія
- •За загальною редакцією професора і. Ф. Мещишена Українською мовою
Етилендіамінтетраацетати
Солі етилендиамінтетраоцтової кислоти застосовують в аналітичній хімії та в лікарській практиці.
Препарат добувають конденсацією етилендіаміну з надлишком монохлороцтової кислоти:
Динатрієву
сіль етилендиамінтетраоцтової
кислоти під назвою "Комплексон ІІІ"
(трилон
Б, версенат) застосовують у кольоровій
фотографії, для пом"якшення води
(осадження солей Са і Мg),
в аналітичній хімії. Трилон Б з солями
кальцію, магнію та важких
металів утворює комплексні сполуки
клeшневидного
типу. В молекулі кальцію динатрієвої
солі етилендиамінтетраоцтової кислоти
містяться три п’ятичленні цикли:
Властивості. Динатрієва та кальцій-динатрієва солі – білі порошки, розчинні у воді. При прожарюванні в тиглі утворюють Na2СОз або, відповідно, суміш Nа2СОз і СаСОз.
Тотожність. Для ідентифікації розчиняють залишок після прожарювання у хлоридній кислоті і в добутому розчині виявляють кальцій у вигляді оксалату. Крапля розчину тета цин-кальцію забарвлює полум’я газового пальника в цегляно-червоний колір (кальцій), який повільно зникає і залишається більш тривкий жовтий колір (натрій).
Для кількісного визначення тетацин-кальцію титрують розчин препарату 0,05 М розчином плюмбуму нітрату за наявності ксиленолового оранжевого до появи червоно-фіолетового забарвлення (буферний розчин суміші гексаметилентетраміну і хлоридної кислоти). Тетацин кальцій дає з розчином купруму сульфату блакитне забарвлення, яке при дії аміаку переходить у синє.
Застосування. Динатрій етилендіамінотетраацетат застосовують для консервації крові як антикоагулянт( зв’язує іони кальцію). Препарат у вигляді 5% розчину вводять інтравенозно (2-4 г на день) при патологічному закостенінні скелету, артритах, відкладанні солей кальцію в м’язах, нирках, при склеродермії тощо.
При взаємодії з солями важких металів і рідкоземельних елементів відбувається обмін атома кальцію в молекулі препарату на атоми зазначених елементів. На цьому базується застосування тетацин-кальцію при отруєннях солями плюмбуму, меркурію, урану, ітрію, церію тощо. Препарат вводять інтравенозно по 20 мл 10%-ного розчину (крапельним методом) 2 рази на день.
Комплексна сполука сульфокамфорної кислоти і основи новокаїну сульфокамфокаїн, застосовується при гострій серцевій і дихальній недостатності, при кардіогенних шоках.
Сульфокамфокаїн випускається в ампулах по 2 мл 10%-ного розчину для парентерального введення. Безбарвна або злегка жовтувата прозора рідина; рН 4,2 - 5,8, розчинна у воді.
Має переваги перед камфорою в зв’язку з тим, що добре розчиняється у воді, швидко всмоктується при підшкірному і внутрім’язовому введенні, не викликає утворення інфільтратів. Можна вводити інтравенозно.
Питання для самоконтролю
1.Яку роль відіграють комплексні сполуки в життєдіяльності організмів.
2.Приведіть приклади комплексоутворюючих елементів, які є важливими для організму.
3.Назвіть препарати феруму, які використовуються в медицині.
4.Якими реакціями можна довести ідентичність фераміду?
5.Для чого застосовують препарати феруму в медичній практиці?
6.Препарати якого елемента сприяють засвоєнню феруму в живих організмах?
7.Якими реакціями можна ідентифікувати вітамін В12?
8.Як кількісно визначити ферамід, вітамін В12?
9.На яких властивостях тетацин-кальцію ґрунтується його застосування при отруєнні солями важких металів?
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ПОХІДНІ ЕЛЕМЕНТOОРГАНІЧНИХ
СПОЛУК
Елементоорганічними називаються такі сполуки, які в своїй молекулі, крім С, Н, N, 0 містять інші елементи, зв’язані безпосередньо з атомами карбону.
Значення елементоорганічних сполук для медицини велике, тому що багато з них проявляють хіміотерапевтичну активність. Сполуки можуть містити не лише атоми металу, але і атоми неметалів (фосфору, кремнію,фтору та інших неметалів). Елементоорганічні сполуки важких металів, таких як меркурій, арсен, олово, стибій та ін. часто проявляють високу фізіологічну активність і застосовуються як лікарські препарати. Так, наприклад, різні меркурій органічні сполуки використовуються як діуретики, антисептики, фунгіциди (протигрибкові засоби).
Цінність хіміотерапевтичних препаратів визначається терапевтичним індексом, який визначається відношенням концентрації лікувальної дози "С" до такої максимальної дози, яку може витримати організм без того, щоб вона стала шкідливою "Т". Для лікарських препаратів відношення С/Т завжди менше 1, але для кожного препарата ця величина різна.
Одними з перших елементоорганічних сполук, які застосували як хіміотерапевтичні засоби, були сполуки меркурію. Потім - сполуки миш’яку сурми, вісмуту і інших металів. Органічні сполуки свинцю пробували використати для лікування онкологічних захворювань, а сполуки золота - проти туберкульозу, але ні ті, ні другі не дали позитивних результатів.
Всі елементоорганічні сполуки, які застосовуються в медицині, можна розділити на 4 групи:
1. Органічні сполуки арсену;
а) аліфатичні;
б) ароматичні.
2. Органічні сполуки стибію:
а) аліфатичні;
б) ароматичні.
Органічні сполуки бісмуту.
Органічні сполуки меркурію.
Сполуки арсену аліфатичного ряду не знайшли широкого застосування в медицині, Більш ефективними виявились ароматичні сполуки арсену Серед них розрізняють ароматичні сполуки трьохвалентного арсену і п’ятивалентного.
Давно відомо, що в малих дозах арсен діє як стимулятор процесів обміну в організмі, великі його дози дуже токсичні. Пояснити це можна тим, що в організмі арсен є каталізатором окисно-відновних процесів - переносить кисень. Після введення препаратів трьохвалентного арсену в організмі завжди можна виявити п’ятивалентний арсен і навпаки. Під впливом малих доз препаратів арсену в організмі людини переважає розвиток процесів асиміляції, стимулюється кровотворення в спинному мозку, збільшується кількість червоних кров’яних тілець в крові, зменшується кількість нітрогену, що виводиться з організму, відбувається поповнення білкових речовин. Введення ж великих доз миш’яку сприяє надмірному розвитку окисно-відновних процесів, що в свою чергу викликає розпад білкових тіл.
Арсенорганічні препарати застосовують при недокрів’ї, виснаженні, неврастенії, амебній дизентерії, трихомонадних вагінітах, сонній хворобі, сифілісі, поворотному тифі, абсцесі та гангрені легенів тощо. Механізм спірохето-статичної дії арсенорганічних сполук полягає в тому, що ці препарати блокують сульфгідрильні(тіолові)ферментні системи мікробів, порушуючи тим самим нормальне проходження обмінних процесів.
З ароматичних сполук п’ятивалентного арсену лікарськими препаратами є осарсол і амінарсон.
Амінарсон слід розглядати як похідне сечовини, в молекулі якої один атом водню заміщений п-феніларсоновою групою.Це п-карбамідофеніларсонова кислота:
Д
обування.
Амінарсон добувають при нагріванні
арсанілової кислоти з амідом хлор
вугільної кислоти:
Н2NСОСІ + Н2NС6Н4 АsО(Н)2 → Н2NСОNНС6Н4АsО(ОН)2 + НСІ
Добутий продукт перекристалізовують із води.
Властивості. Амінарсон - білий дрібнокристалічний порошок, розчинний у воді, легко розчиняється в розчинах лугів і карбонатів лужних металів з утворенням солей; водні розчини мають кислу реакцію. У спирті малорозчинний, в ефірі та хлороформі нерозчинний. Температура плавлення 172-174°С.
Тотожність. Для ідентифікації амінарсону нагрівають крупинку препарату з 20%-розчином лугу в пробірці, закритій шматочком вати, на яку кладуть вогкий червоний лакмусовий папірець. Внаслідок виділення аміаку папірець синіє.
Н2NСОNНС6Н4АsО(ОН)2 + 4NаОН → NН3 ↑ + H2NC6H4AsO(ONa)2 + Н2О
При нагріванні препарату до кипіння з магнезіальною сумішшю в аміачному середовищі випадає осад, який не повинен випадати на холоді, бо це вказувало б на наявність домішки арсенатів.
Препарат не повинен діазотуватись при дії нітриту натрію в соляній кислоті ( наявність атоксилу як домішки): до розчину препарату в хлоридній кислоті додають 1 краплину 0,1н. розчину натрію нітриту ; така суміш забарвлює йод крохмальний папірець у синій колір. При наявності атоксилу NН2 -група в його молекулі діазотується, реагуючи з NaNО2 , і суміш не виділяє йоду з йодиду.
Для кількісного визначення препарату його мінералізують нагріванням із сумішшю концентрованих НNОз та Н2SO4. Утворені арсенат-іони відновлюють сульфатом гідразину до арсеніт -іонів, які титрують бромометрично до знебарвлення метилового червоного. Зберігають амінарсон як отруту за списком А.
Застосування.Застосовують для лікування амебіазу, балантидіазу, трихомонадних вагінітів та розмноженні трихомонад в кишечнику.