Т ерпінгідрат

n -Ментадіол-1,8

Добування. Одержується терпінгідрат здавна із скипидару, основною складовою частиною якого є пінен шляхом гідратації пінену утворюється терпінгідрат. Піненову фракцію скипидару охолоджують до О⁰С і змішують з тирсою та сульфатною кислотою. Через кілька днів суміш нейтралізують содою. Відділяють технічний терпінгідрат від тирси, відганяють терпенові вуглеводні, що не прореагували з водяною парою, очищають препарат перекристалізацією з спирту або води.

Властивості. Терпінгідрат – безбарвні прозорі кристали або білий кристалічний порошок, майже без запаху, гіркуватий на смак. Мало розчинний у воді, хлороформі ефірі і скипидарі. Важкорозчинний в киплячій воді, розчинний в спирті і ще краще - в киплячому спирті. При обережному нагріванні до 100°С терпінгідрат сублімує, утворюючи голчасті кристали.

Тотожність. Розчини терпінгідрату нейтральні на лакмус. Характерною реакцією на терпінгідрат є реакція дегідратації його в присутності сульфатної кислоти. При цьому спостерігається помутніння та виникнення приємного запаху (бузку) в результаті утворення продуктів збезводнення - терпінеолу, евкаліптову та дипентену.

При додаванні до препарату 3% спиртового розчину FеСІз і випарюванні утворюється карміново-червоне, фіолетове і зелене забарвлення.

Для визначення чистоти препарату визначають його фізичні константи, терпінгідрат повинен випаровуватись без запаху, бути нейтральним на лакмус.

Застосування. Випускається у вигляді порошку і у вигляді таблеток. Застосовується при хронічних бронхітах як відхаркувальний засіб по 0,2-0,5 г на день, іноді при набряках як сечогінне. Великі дози токсичні і діють подразливо на нирки.

Валідол – 24-30 % розчин ментолу в метиловому спирті.

Властивості. Прозора безбарвна масляниста рідина з запахом ментолу. Легко розчинний у спирті, нерозчинний у воді.

Тотожність. При дії ваніліна в концентрованій сульфатній кислоті з'являється жовте забарвлення, яке переходить в малиново-червоне(ментол).

Кількісне визначення препарату проводиться методом омилення ефірної групи -валідол нагрівають з спиртовим розчином лугу, надлишок якого відтитровують соляною кислотою.

Застосування. Застосовується як спазмолітичний (судинно-розширювальний) засіб при стенокардії, неврозах. Випускається у вигляді таблеток і рідини яку призначають в краплях (на цукор); 5-10% спиртовий розчин валідолу використовують для заспокоєння шкірної сверблячки.

Біциклічні терпеноїди.

К амфора

Камфора входить в склад ефірних олій деяких рослин -камфороносів. До них відносяться камфорний лавр, камфорний базилік, деякі види полині, шалфей, розмарин.

Добування. Зараз камфора одержується синтетичним або напівсинтетичним шляхом. Для синтезу використовують камфен і пінен, що міститься в нижчих фракціях смерекової олії. Смерекову олію піддають фракційній перегонці. Одержують 4 фракції. Перша (до 156°С) не представляє цінності. Друга фракція (156-162°С) містить пінен і камфен.Пінен за методом Тищенка В.Є. ізомеризують в камфен (каталізатори: дрібнодисперсні глини, оброблені НСІ). З усієї маси другої фракції одержують камфору. Третя фракція (163-180°С) містить фелландрен і теж не представляє інтересу. Четверта фракція (після 180⁰С) містить борнілацетат, який і використовується для одержання камфори. Борнілацетат піддають гідролізу, а одержаний борнеол піддають kаталітичному дегідруванню.Як каталізатоо застосовують основні вуглекислі солі нікелю і міді.Одержують d,ℓ-камфору. За фізіологічною дією вона не поступається японській (d -камфорі).

Властивості. Камфора - білі кристалічні куски. Це або безбарвний кристалічний порошок, або пресовані плитки з сильним характерним запахом та пряним, гіркуватим і охолоджувальним смаком.

Тотожність. Згідно ДФ X, камфора повинна задовольняти таким вимогам: при розчиненні 1 г камфори в 4 мл спирту розчин повинен бути прозорим і безбарвним. При розчиненні 1г препарату в 10 мл петролейного ефіру не повинно бути помутніння (вода).

При віджиманні препарату між листками білого паперу не повинно виникати масляних плям.

Кількісне визначення. ДФ Х не вимагає кількісного визначення камфори в сухому вигляді, але в масляному розчині камфори для ін’єкцій - рекомендується кількісно визначати вміст камфори ваговим методом.

Для визначення камфори застосовують також і оксимний метод. З цією метою кип’ятять у спиртовому розчині камфору з гідрохлоридом гідроксиламіну:

С₉Н₁₆C=О + NН₂ОН.НСІ → С₉Н₁₆С=NОН +Н₂О + НСІ

Утворену в реакції соляну кислоту титрують 0,5 н. розчином КОН при наявності бромфенолового синього.

Застосування. Камфора виявляє при місцевому застосуванні подразнювальну та частково антисептичну дію. Застосовують у вигляді камфорної олії та камфорного спирту (10% розчини) для натирань при запальних процесах, ревматизмі, тощо. 20% камфорну олію в дозах по1-5мл вводять підшкірно при гострій та хронічній серцевій недостатності, при колапсі для збудження дихання та кровообігу, при пневмонії, інфекційних захворюваннях, отруєннях тощо. В більших дозах використовують для попередження судом при шизофренії.

Камфора малотоксична, але великим її недоліком є нерозчинність у воді. Введення масляних розчинів під шкіру викликає біль внаслідок повільного всмоктування . В зв’язку з цим створені замінники камфори - кордіамін, коразол, які добре розчиняються у воді.