
- •Фармацевтична хімія
- •Вступ. Загальні положення про аналіз лікарських засобів
- •Методи аналізу лікарських препаратів
- •Загальні реакції на тотожність
- •Визначення функціональних груп
- •Питання для самоконтролю
- •Аналіз чистоти лікарських засобів
- •Кількісне визначення лікарських засобів
- •1. Похідні галогенів
- •1. Препарати гідроген пероксиду
- •Аналіз сполук вісмуту, цинку, купруму, аргентуму, феруму, платини і гадолінію.
- •Загальні реакції, які використовуються в аналізі
- •Сполуки купруму Купруму сульфат
- •Сполуки аргентуму
- •Колоїдні розчини срібла
- •Сполуки феруму Феруму сульфат
- •Органічні фармацевтичні препарати
- •Лікарські речовини – галогенопохідні вуглеводнів аліфатичного ряду
- •Хлороформ (Chloroformium)
- •Фізичні властивості
- •Йодоформ (Iodoformium)
- •Трийодметан
- •Добування
- •Етилхлорид (Aethylii chloridum)
- •Добування
- •Лікарські речовини – похідні спиртів
- •Спирт етиловий (Spiritus aethylicus)
- •У процесі отримання побічними продуктами можуть бути піровиноградна кислота, ацетальдегід, гліцерин, сивушні масла. Для очищення від домішок етиловий спирт переганяють.
- •Гліцерин (Glycerinum)
- •Лікарські речовини – феноли та їх похідні
- •Ф енол чистий (Phenolum purum)
- •Т имол (Thymolum)
- •Ф енолфталеїн (Phenolphtaleinum)
- •Д ля ідентифікації фенолфталеїну використовують реакцію з лугом, при додаванні якого розчин препарату забарвлюється у малиновий колір:
- •Лікарські речовини – похідні альдегідів
- •Розчин формальдегіду 40 %-вий (Solutio Formaldehydi) ф ормалін (Formalinum)
- •Х лоралгідрат (Chloralum hydratum)
- •Лікарські речовини – похідні карбонових кислот аліфатичного ряду
- •Калію ацетат (Kalii acetas)
- •Кальцію лактат (Calcii lactas)
- •Кальцію глюконат (Calcii gluconas)
- •Натрію цитрат (Natrii citras)
- •Лікарські речовини – амінокислоти аліфатичного ряду
- •Кислота глутамінова (Acidum glutamicum)
- •Ц истеїн (Cysteinum)
- •Лікарські речовини, похідні етерів
- •Питання для самоконтролю
- •Лікарські речовини, похідні естерів
- •Лікарські речовини – похідні барбітурової кислоти
- •Лікарські речовини– похідні ароматичних кислот та фенолокислот
- •К ислота бензойна (Acidum benzoicum)
- •С аліцилова кислота (Acidum salicylicum)
- •Н атрію саліцилат (Natrii salicylas) Натрію 2-гідроксибензолкарбоксилат
- •К ислота ацетилсаліцилова (Acidum acetylsalicylicum) Саліциловий естер оцтової кислоти
- •Зберігання
- •Ф енілсаліцилат (Phenylii salicylas) Феніловий естер саліцилової кислоти
- •Органічні фармацевтичні препарати – похідні ароматичних амінів
- •К сикаїн (Xycainum) Лідокаїн (Lidocainum)
- •П арацетамол (Paracetamolum)
- •Лікарські речовини, похідні біс-(β-хлоретил)аміну
- •Сарколізин
- •Лікарські речовини – похідні ароматичних амінокислот
- •А нестезин (Anaesthesinum)
- •Новокаїн (Novocainum)
- •Дикаїн (Dicainum)
- •Лікарські речовини – похідні піразолу
- •Ф еназон (Phenasone)
- •Метамізолу натрієва сіль (Metamizolum natricum) а нальгін (Analginum)
- •Лікарські речовини – похідні гідразиду ізонікотиновоі кислоти
- •Лікарські речовини – похідні 8-оксихіноліну
- •Лікарські речовини з групи алкалоїдів
- •Загальні алкалоїдні реактиви:
- •Спеціальні алкалоїдні реактиви:
- •Похідні тропану
- •А тропіну сульфат (Atropini sulfas)
- •Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum)
- •Похідні хіноліну : хінін та його солі
- •Хімічні властивості і аналіз якості
- •Похідні бензилізохіноліну : папаверіну гідрохлорид
- •П апаверину гідрохлорид (Papaverini hydrochloridum)
- •Похідні фенантренізохіноліну
- •М орфіну гідрохлорид (Morphini hydrochloridum)
- •Е тилморфіну гідрохлорид
- •Похідні імідазолу: пілокарпіну гідрохлорид, дибазол, метронідазол, клонідину гідрохлорид п ілокарпіну гідрохлорид
- •Похідні пурину
- •Т еобромін (Theobrominum)
- •Лікарські речовини – вітаміни
- •Тотожність
- •Тотожність
- •Лікарськіречовини групи антибіотиків та їх напівсинтетичних аналогів
- •І. Метацикліну гідрохлорид (Methacyclini hydrochloridum). Рондоміцин.
- •Іі. Антибіотики ароматичного ряду Левоміцетин
- •IV. Цефалоспорини
- •V. Антибіотики – глікозиди Стрептоміцину сульфат (Streptomycini sulfas) (дфу)
- •VI. Антибіотики – аміноглікозиди
- •Viі. Лінкоміцини Лінкоміцину гідрохлорид (Lyncomycini hydrochloridum) (дфу)
- •Т ерпінгідрат
- •К амфора
- •Б ромкамфора.
- •Лікарські речовини - комплексоутворюючі сполуки
- •Ф ерамід
- •Етилендіамінтетраацетати
- •Препарат добувають конденсацією етилендіаміну з надлишком монохлороцтової кислоти:
- •О сарсол
- •Металоорганічні сполуки.
- •М еркурійсаліцилова кислота
- •Лікарcькі речовини, продукти переробки нафти
- •Лікарські речовини – гормони та гормоноподібні препарати
- •Гормони мозкового шару наднирників
- •Гормони стероїдної структури
- •1. Реакції, які ґрунтуються на відновних властивостях препаратів:
- •Дезоксикортикостерону ацетат
- •Кортизону ацетат
- •Преднізолон (Prednisolonum)
- •Статеві гормони
- •Андростан
- •Прогестерон (Progesteronum)
- •Література
- •Фармацевтична хімія
- •За загальною редакцією професора і. Ф. Мещишена Українською мовою
VI. Антибіотики – аміноглікозиди
У медичній практиці використовують гентаміцину сульфат (ДФУ), канаміцину моносульфат (ДФУ), неоміцину сульфат, мономіцину, амікацину сульфат.
Загальна формула лікарських засобів аміноглікозидів:
де R, R1
–
аміноцукри
Властивості. Порошки білого, жовтуватого або кремового кольору, без запаху, гігроскопічні. Легко розчинні в більшості розчинників, оптично активні.
Ідентифікація.
1. За фізико-хімічними константами: температура плавлення, УФ- спектроскопія.
2. Реакція на аліфатичну аміногрупу канаміцину моносульфату – при нагріванні з нінгідрином утворюється фіолетове забарвлення.
3. Субстанції дають реакції на сульфати.
Кількісне визначення.
1. Поляриметрія (гентаміцину сульфат).
2. Фотоколориметрія.
3. Мікробіологічні методи ДФУ.
Viі. Лінкоміцини Лінкоміцину гідрохлорид (Lyncomycini hydrochloridum) (дфу)
Моногідрат метил-6,8-дидеокси-6-[(2S,4R)-1-метил-4-пропілпіролідин-2-карбоксамідо]-1-тіо-D-еритро-а- D-галакто-октопіранозиду гідрохлорид.
Властивості. Білий кристалічний порошок легко розчинний у воді, малорозчинний у спирті, ацетоні, практично не розчинний у ефірі.
Ідентифікація.
1. За фізико-хімічними константами.
2. Сульфур визначають після нагрівання розчину субстанції з хлоридною кислотою за реакцією з розчином натрію нітропрусиду при додаванні натрію карбонату, з’являється червоно-фіолетове забарвлення.
3. Субстанція дає характерні реакції на хлориди.
Кількісне визначення. Методом газової хроматографії.
Застосування. При гострих і хронічних остеомієлітах, пневмоніях, отитах, гнійних інфекціях шкіри й м’яких тканин.
VIII. Антибіотики-макроліди
Цукрові компоненти антибіотиків-макролідів подібні до цукрів, які входять до структури серцевих глікозидів. У медичній практиці використовують еритроміцинофосфат, олеандоміцин, мідекаміцин.
Застосування. Для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, ревматичних пороків серця, захворювань сечостатевої системи.
ІХ. Антибіотики-анзаміцини
Як лікарські засоби використовують рифаміцини та їх напівсинтетичні аналоги – рифампіцин, рифабутин, рифампентин та комбіновані препарати. Всі вони мають високу ефективність.
Застосування. Для лікування всіх форм туберкульозу, при ураженні шлунково-кишкового тракту і гнійних інфекціях.
Дуже швидко виробляється стійкість мікроорганізмів до рифампіцину.
Х. Полієнові антибіотики
Препарати мають полієнову структуру. Молекула кожного з компонентів складається з аглікону, який має макроциклічну структуру, й аміноцукру, з’єднаних між собою глікозидним зв’язком.
У медичній практиці використовують ністатин, амфотерицин В, трихоміцин, кандицидин, мікогептин та ін.
Застосування. Для лікування кандидомікозів, дерматомікозів, грибкових захворювань.
ХІ. Антибіотики-поліпептиди
Антибіотики-поліпептиди відрізняються від інших пептидів за своїм амінокислотним складом та хімічною структурою.
Як лікарські засоби використовують граміцидин С, поліміксин М, ристоміцин та ін.
Застосування. При шлунково-кишкових та септичних захворюваннях, для промивання гнійних ран, пролежнів.
ХІІ. Протипухлинні антибіотики
Протипухлинні антибіотики класифікуються на:
- похідні ауреолової кислоти (олівоміцин);
- похідні антрацикліну (рубоміцин);
- похідні хінолін-5,8-діоно (брунеоміцин).
Аналіз антибіотиків грунтується на використанні фізичних, фізико-хімічних і хімічних методів.
Питання для самоконтролю
1. Загальна характеристика антибіотиків.
2. Методи їх ідентифікації.
3. Кількісне визначення антибіотиків.
4. Застосування антибіотиків.
5. Методи добування антибіотиків.
Тестові завдання
1.Левоміцетин може існувати в чотирьох ізомерних формах, завдяки наявності в його молекулі:
А) хлорацетиламіну; В) 2-х асиметричних атомів карбону;
С) сукценату натрію; D) бензену.
2.Цефалоспорини – це антибіотики:
А) аліциклічної будови; |
В) глікозидної будови; |
С) поліпептидної будови; |
D) гетероциклічної структури. |
3.В основі хімічної структури антибіотиків ациклічної будови лежить частково гідратоване ядро:
А) нафталену; |
В) хіноліну; |
С) нафтацену; |
D) фенолу. |
4.Різновидність пеніцилінів обумовлена наявністю в їх складі молекули:
А) новокаїну; |
В) СООН; |
С) NH2; |
D) S. |
5.Стрептоміцин проявляє основні властивості завдяки наявності в молекулі:
А) гідроксильних груп; |
В) сульфогруп; |
С) гідратованого фурану; |
D) нітрогеновмісних груп. |
6.Сірку в антибіотиках визначають після нагрівання розчину препарату з хлоридною кислотою за реакцією з:
А) розчином Na2S; |
В) Pb(CH3COO)2; |
С) розчином Na нітропрусиду; |
D) CuSO4. |
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ТЕРПЕНОЇДИ.
Загальна характеристика. В різних частинах рослин (квітці, листі, плодах, корі, корінні) знаходяться леткі речовини, які мають інтенсивний запах і які називаються ефірними оліями. Як правило, це різні за хімічним складом суміші, які містять різноманітні органічні сполуки аліфатичного, ароматичного та гетероциклічного ряду. Багато ефірних олій в своєму складі мають кисневмісні речовини - спирти, альдегіди, кетони, кислоти. Ефірні олії одержують з рослин різними способами: перегонкою з водяною парою, вичавлюванням з плодів, екстракцією різними органічними розчинниками і т.д.
Для вивчення хімічного складу ефірного масла, його піддають фракційній перегонці і вивчають кожну окрему фракцію. Головною складовою частиною більшості ефірних олій є терпеноїди.
Терпеноїди — циклічні вуглеводні, які мають загальну формулу (С5H8)п Переважна більшість серед них - ненасичені сполуки, як, наприклад-пінен є головним представником біциклічних похідних і який міститься в скипидарі.
В
основі молекули терпеноїдів лежить
вуглеводень ізопрен:
В залежності від числа молекул ізопрену, які складають терпеноїд, вони можуть бути: монотерпеноїдами (СзН8)2 – С10Н16, дитерпеноїдами (СзН8)4 - С2оН32, тритерпеноїдами (С5Н8)6 і політерпеноїдами (С5Н8)п
Терпеноїди . утворені з трьох молекул ізопрена називають сесквітерпеноїдами. Монотерпеноїди і сесквітерпеноїди знаходяться в ефірних оліях , які виділяють з рослин, і представляють інтерес для медицини.
За будовою монотерпеноїди можуть бути як ациклічними, так і аліциклічними.Останні в свою чергу діляться на моно циклічні і біциклічні. Серед ациклічних монотерпеноїдів поки що немає фармацевтичних препаратів.З похідних циклічних монотерпеноїдів фармацевтичними препаратами є .ментол, терпінгідрат, камфора та інші. Теоретично цей клас сполук цікавий легкістю взаємних переходів сполук, які відносяться до різних підгруп.Наприклад, ациклічні переходять в циклічні, біциклічні - в моноциклічні тощо.
Характерною особливістю терпеноїдів є їх надзвичайна здатність до ізомеризації, яка викликається кислим середовищем, підвищенням температури, дією світла, різними каталізаторами.
В медицині терпеноїди застосовуються як антисептичні, дезинфікуючі засоби. Деякі з них здатні подразнювати слизові оболонки і застосовуватись як відхаркувальні засоби (терпінгідрат).
Деякі діють збуджуюче на серце і дихальний центр (камфора). Терпеноїди, завдяки приємному запаху, служать не лише медицині, але і використовуються в парфюмерній промисловості.
Ментол
(ℓ-2-Ізопропіл-5-метилциклогексанол-1)
Ментол відомий біля 2000 років. Він зустрічається в ефірній олії перцевої м’яти головним чином у вільному стані і частково у вигляді ефіру оцтової кислоти. Вміст ментолу в ефірній олії буває різним і залежить від місця , де росте м’ята. В європейських сортах м’яти його міститься до 40-50%, в японських 75-80%.
Добування
1.Метод виморожування. Застосовується для ефірної олії, яка містить до 80% ментолу.Метод ґрунтується на тому, що ефірну олію піддають перегонці і фракцію, яка кипить в межах 208-2120С, і містить в основному ментол, виморожують з допомогою спеціальної охолоджуючої суміші. При цьому випадає кристалічний ментол, який віджимають і перекристалізовують із спирту або петролейного ефіру.
2. Боратний метод. Застосовується для тих олій, які містять 50-60% ментолу. Ефірна олія нагрівається з борним ангідридом або борною кислотою при зниженому тиску. При цьому легко утворюється борний ефір ментолу, який має високу температуру кипіння, тому його можна легко відділити від решти складових частин ефірної олії. Одержаний борний ефір ментолу переганяється з водяною парою. Він при перегонці омиляється і відганяється ментол.
Синтетичний ментол добувають відновленням (металічним натрієм у спирті) 1- ментону, який міститься (до20%) в м’ятних ефірних оліях.
Властивості. ℓ-Ментол- безбарвні кристали з сильним запахом перцевої м’яти. Дуже мало розчинний у воді, дуже легко — в спирті, ефірі, оцтовій кислоті. Легко переганяється з водяною парою. Леткий при кімнатній температурі. Плавиться при 41-440С.
Тотожність. Для встановлення чистоти і ідентифікації визначають фізичні константи, а також запах і смак. При дії на ментол 1% розчину ваніліну в концентрованій сірчаній кислоті з’являється жовте забарвлення, яке переходить в малиново-червоне від додавання невеликої кількості води.
З хімічної точки зору ментол є вторинним спиртом, і при його окисленні утворюється кетон (ментон). При дії сильних окислювачів (в кислому розчині) ментол руйнується з утворенням мурашиної, оцтової, масляної і щавлевої кислот.
Для кількісного визначення користуються методом ацетилювання. Одержують оцтовокислий ефір ментолу, який потім піддають гідролізу. Утворену оцтову кислоту титрують за фенолфталеїном 0,5 н. розчином лугу NaОН.
Застосування. Ментол застосовують у спиртових, ефірно-спиртових та масляних розчинах (0,5-5%) як заспокійливий, знеболюючий і слабкий антисептичний засіб при невралгіях, фарингітах, катарах носа, трахеїтах тощо. При мігрені часто застосовують зовнішньо у вигляді “ментолових олівців”.
При втиранні в шкіру він викликає відчуття холоду. Інгаляцію з розчинів ментолу в рослинних оліях застосовують при трахеїтах. При стенокардії та кишково-шлункових захворюваннях ментол застосовують по 1-2 краплі 5% спиртового розчину. Входить до складу бороментолу, пектусину інгакамфану, валідолу і ін.
У зв’язку з леткістю ментол зберігають у добре закритих банках..