VI. Антибіотики – аміноглікозиди
У медичній практиці використовують гентаміцину сульфат (ДФУ), канаміцину моносульфат (ДФУ), неоміцину сульфат, мономіцину, амікацину сульфат.
Загальна формула лікарських засобів аміноглікозидів:
де R, R1
–
аміноцукри
Властивості. Порошки білого, жовтуватого або кремового кольору, без запаху, гігроскопічні. Легко розчинні в більшості розчинників, оптично активні.
Ідентифікація.
1. За фізико-хімічними константами: температура плавлення, УФ- спектроскопія.
2. Реакція на аліфатичну аміногрупу канаміцину моносульфату – при нагріванні з нінгідрином утворюється фіолетове забарвлення.
3. Субстанції дають реакції на сульфати.
Кількісне визначення.
1. Поляриметрія (гентаміцину сульфат).
2. Фотоколориметрія.
3. Мікробіологічні методи ДФУ.
Viі. Лінкоміцини Лінкоміцину гідрохлорид (Lyncomycini hydrochloridum) (дфу)
Моногідрат метил-6,8-дидеокси-6-[(2S,4R)-1-метил-4-пропілпіролідин-2-карбоксамідо]-1-тіо-D-еритро-а- D-галакто-октопіранозиду гідрохлорид.
Властивості. Білий кристалічний порошок легко розчинний у воді, малорозчинний у спирті, ацетоні, практично не розчинний у ефірі.
Ідентифікація.
1. За фізико-хімічними константами.
2. Сульфур визначають після нагрівання розчину субстанції з хлоридною кислотою за реакцією з розчином натрію нітропрусиду при додаванні натрію карбонату, з’являється червоно-фіолетове забарвлення.
3. Субстанція дає характерні реакції на хлориди.
Кількісне визначення. Методом газової хроматографії.
Застосування. При гострих і хронічних остеомієлітах, пневмоніях, отитах, гнійних інфекціях шкіри й м’яких тканин.
VIII. Антибіотики-макроліди
Цукрові компоненти антибіотиків-макролідів подібні до цукрів, які входять до структури серцевих глікозидів. У медичній практиці використовують еритроміцинофосфат, олеандоміцин, мідекаміцин.
Застосування. Для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, ревматичних пороків серця, захворювань сечостатевої системи.
ІХ. Антибіотики-анзаміцини
Як лікарські засоби використовують рифаміцини та їх напівсинтетичні аналоги – рифампіцин, рифабутин, рифампентин та комбіновані препарати. Всі вони мають високу ефективність.
Застосування. Для лікування всіх форм туберкульозу, при ураженні шлунково-кишкового тракту і гнійних інфекціях.
Дуже швидко виробляється стійкість мікроорганізмів до рифампіцину.
Х. Полієнові антибіотики
Препарати мають полієнову структуру. Молекула кожного з компонентів складається з аглікону, який має макроциклічну структуру, й аміноцукру, з’єднаних між собою глікозидним зв’язком.
У медичній практиці використовують ністатин, амфотерицин В, трихоміцин, кандицидин, мікогептин та ін.
Застосування. Для лікування кандидомікозів, дерматомікозів, грибкових захворювань.
ХІ. Антибіотики-поліпептиди
Антибіотики-поліпептиди відрізняються від інших пептидів за своїм амінокислотним складом та хімічною структурою.
Як лікарські засоби використовують граміцидин С, поліміксин М, ристоміцин та ін.
Застосування. При шлунково-кишкових та септичних захворюваннях, для промивання гнійних ран, пролежнів.
ХІІ. Протипухлинні антибіотики
Протипухлинні антибіотики класифікуються на:
- похідні ауреолової кислоти (олівоміцин);
- похідні антрацикліну (рубоміцин);
- похідні хінолін-5,8-діоно (брунеоміцин).
Аналіз антибіотиків грунтується на використанні фізичних, фізико-хімічних і хімічних методів.
Питання для самоконтролю
1. Загальна характеристика антибіотиків.
2. Методи їх ідентифікації.
3. Кількісне визначення антибіотиків.
4. Застосування антибіотиків.
5. Методи добування антибіотиків.
Тестові завдання
1.Левоміцетин може існувати в чотирьох ізомерних формах, завдяки наявності в його молекулі:
А) хлорацетиламіну; В) 2-х асиметричних атомів карбону;
С) сукценату натрію; D) бензену.
2.Цефалоспорини – це антибіотики:
А) аліциклічної будови; |
В) глікозидної будови; |
С) поліпептидної будови; |
D) гетероциклічної структури. |
3.В основі хімічної структури антибіотиків ациклічної будови лежить частково гідратоване ядро:
А) нафталену; |
В) хіноліну; |
С) нафтацену; |
D) фенолу. |
4.Різновидність пеніцилінів обумовлена наявністю в їх складі молекули:
А) новокаїну; |
В) СООН; |
С) NH2; |
D) S. |
5.Стрептоміцин проявляє основні властивості завдяки наявності в молекулі:
А) гідроксильних груп; |
В) сульфогруп; |
С) гідратованого фурану; |
D) нітрогеновмісних груп. |
6.Сірку в антибіотиках визначають після нагрівання розчину препарату з хлоридною кислотою за реакцією з:
А) розчином Na2S; |
В) Pb(CH3COO)2; |
С) розчином Na нітропрусиду; |
D) CuSO4. |
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ТЕРПЕНОЇДИ.
Загальна характеристика. В різних частинах рослин (квітці, листі, плодах, корі, корінні) знаходяться леткі речовини, які мають інтенсивний запах і які називаються ефірними оліями. Як правило, це різні за хімічним складом суміші, які містять різноманітні органічні сполуки аліфатичного, ароматичного та гетероциклічного ряду. Багато ефірних олій в своєму складі мають кисневмісні речовини - спирти, альдегіди, кетони, кислоти. Ефірні олії одержують з рослин різними способами: перегонкою з водяною парою, вичавлюванням з плодів, екстракцією різними органічними розчинниками і т.д.
Для вивчення хімічного складу ефірного масла, його піддають фракційній перегонці і вивчають кожну окрему фракцію. Головною складовою частиною більшості ефірних олій є терпеноїди.
Терпеноїди — циклічні вуглеводні, які мають загальну формулу (С5H8)п Переважна більшість серед них - ненасичені сполуки, як, наприклад-пінен є головним представником біциклічних похідних і який міститься в скипидарі.
В
основі молекули терпеноїдів лежить
вуглеводень ізопрен:
В залежності від числа молекул ізопрену, які складають терпеноїд, вони можуть бути: монотерпеноїдами (СзН8)2 – С10Н16, дитерпеноїдами (СзН8)4 - С2оН32, тритерпеноїдами (С5Н8)6 і політерпеноїдами (С5Н8)п
Терпеноїди . утворені з трьох молекул ізопрена називають сесквітерпеноїдами. Монотерпеноїди і сесквітерпеноїди знаходяться в ефірних оліях , які виділяють з рослин, і представляють інтерес для медицини.
За будовою монотерпеноїди можуть бути як ациклічними, так і аліциклічними.Останні в свою чергу діляться на моно циклічні і біциклічні. Серед ациклічних монотерпеноїдів поки що немає фармацевтичних препаратів.З похідних циклічних монотерпеноїдів фармацевтичними препаратами є .ментол, терпінгідрат, камфора та інші. Теоретично цей клас сполук цікавий легкістю взаємних переходів сполук, які відносяться до різних підгруп.Наприклад, ациклічні переходять в циклічні, біциклічні - в моноциклічні тощо.
Характерною особливістю терпеноїдів є їх надзвичайна здатність до ізомеризації, яка викликається кислим середовищем, підвищенням температури, дією світла, різними каталізаторами.
В медицині терпеноїди застосовуються як антисептичні, дезинфікуючі засоби. Деякі з них здатні подразнювати слизові оболонки і застосовуватись як відхаркувальні засоби (терпінгідрат).
Деякі діють збуджуюче на серце і дихальний центр (камфора). Терпеноїди, завдяки приємному запаху, служать не лише медицині, але і використовуються в парфюмерній промисловості.
Ментол
(ℓ-2-Ізопропіл-5-метилциклогексанол-1)
Ментол відомий біля 2000 років. Він зустрічається в ефірній олії перцевої м’яти головним чином у вільному стані і частково у вигляді ефіру оцтової кислоти. Вміст ментолу в ефірній олії буває різним і залежить від місця , де росте м’ята. В європейських сортах м’яти його міститься до 40-50%, в японських 75-80%.
Добування
1.Метод виморожування. Застосовується для ефірної олії, яка містить до 80% ментолу.Метод ґрунтується на тому, що ефірну олію піддають перегонці і фракцію, яка кипить в межах 208-2120С, і містить в основному ментол, виморожують з допомогою спеціальної охолоджуючої суміші. При цьому випадає кристалічний ментол, який віджимають і перекристалізовують із спирту або петролейного ефіру.
2. Боратний метод. Застосовується для тих олій, які містять 50-60% ментолу. Ефірна олія нагрівається з борним ангідридом або борною кислотою при зниженому тиску. При цьому легко утворюється борний ефір ментолу, який має високу температуру кипіння, тому його можна легко відділити від решти складових частин ефірної олії. Одержаний борний ефір ментолу переганяється з водяною парою. Він при перегонці омиляється і відганяється ментол.
Синтетичний ментол добувають відновленням (металічним натрієм у спирті) 1- ментону, який міститься (до20%) в м’ятних ефірних оліях.
Властивості. ℓ-Ментол- безбарвні кристали з сильним запахом перцевої м’яти. Дуже мало розчинний у воді, дуже легко — в спирті, ефірі, оцтовій кислоті. Легко переганяється з водяною парою. Леткий при кімнатній температурі. Плавиться при 41-440С.
Тотожність. Для встановлення чистоти і ідентифікації визначають фізичні константи, а також запах і смак. При дії на ментол 1% розчину ваніліну в концентрованій сірчаній кислоті з’являється жовте забарвлення, яке переходить в малиново-червоне від додавання невеликої кількості води.
З хімічної точки зору ментол є вторинним спиртом, і при його окисленні утворюється кетон (ментон). При дії сильних окислювачів (в кислому розчині) ментол руйнується з утворенням мурашиної, оцтової, масляної і щавлевої кислот.
Для кількісного визначення користуються методом ацетилювання. Одержують оцтовокислий ефір ментолу, який потім піддають гідролізу. Утворену оцтову кислоту титрують за фенолфталеїном 0,5 н. розчином лугу NaОН.
Застосування. Ментол застосовують у спиртових, ефірно-спиртових та масляних розчинах (0,5-5%) як заспокійливий, знеболюючий і слабкий антисептичний засіб при невралгіях, фарингітах, катарах носа, трахеїтах тощо. При мігрені часто застосовують зовнішньо у вигляді “ментолових олівців”.
При втиранні в шкіру він викликає відчуття холоду. Інгаляцію з розчинів ментолу в рослинних оліях застосовують при трахеїтах. При стенокардії та кишково-шлункових захворюваннях ментол застосовують по 1-2 краплі 5% спиртового розчину. Входить до складу бороментолу, пектусину інгакамфану, валідолу і ін.
У зв’язку з леткістю ментол зберігають у добре закритих банках..