Іі. Антибіотики ароматичного ряду Левоміцетин

(Laevomycetinum)

D-(-)-mpeo-1-n-Нітрофеніл-2-дихлорацетиламінопропандіолу-1,3.

Властивості. Левоміцетин і його стеарат – це білі з жовтуватим або жовтувато-зеленим відтінком кристалічні речовини без запаху.

Левоміцетин гіркий на смак. Малорозчинний у воді, легкорозчинний у спирті.

Тотожність. 1. За фізико-хімічними константами: температура плавлення, ІЧ-та УФ-спектроскопія, тонкошарова хроматографія.

2. Використовують реакції гідролітичного розщеплення в кислому або лужному середовищі з подальшою ідентифікацією утворених продуктів.

Левоміцетин при нагріванні з розчином натрію гідроксиду утворює ацинітроформу, що має жовте забарвлення, яке переходить у червоно-оранжеве. При подальшому нагріванні з’являється цегляно-червоний осад і відчутний запах амоніаку.

3. За реакцією утворення азобарвника червоного кольору, після відновлення нітрогрупи до аміногрупи з подальшим діазотуванням і азосполученням.

4. В експрес-аналізі використовують реакцію левоміцетину з купруму (ІІ) сульфатом у лужному середовищі в присутності н-бутанолу – спиртовий шар забарвлюється в синьо-фіолетовий колір внаслідок утворення комплексної солі.

Кількісне визначення. Йодометрія. Метод ґрунтується на окисненні продуктів лужного гідролізу левоміцетину.

Застосування. Для лікування дизентерії, пневмонії, коклюшу, черевного тифу та інших інфекційних захворювань.

ІІІ. Пеніциліни

В основі молекули пеніцилінів лежить 6-амінопеніциланова кислота (6-АПК), яка складається з конденсованих тіазолідинового (А) і β-лактамного (В) циклів:

6-АПК

Властивості. Природні і напівсинтетичні пеніциліни – це білі кристалічні речовини, без запаху, гіркі на смак. Натрієва і калієва солі бензилпеніциліну гігроскопічні і легко розчиняються у воді. Новокаїнова сіль бензилпеніциліну і ампіцилін малорозчинні у воді.

Тотожність. 1. За фізико-хімічними константами: ІЧ- та УФ-спектроскопія, тонкошарова хроматографія.

2. Реакція з формальдегідом у присутності концентрованої сульфатної кислоти. Розпізнавальна реакція, оскільки кожен пеніциліт утворює характерне забарвлення (бензилпеніциліни – червонувато-коричневе, амоксицилін – темно- жовте та ін.).

3. Субстанції дають реакції на калій, натрій та новокаїн.

4. Нефармакопейні реакції:

а) реакція на аліфатичну аміногрупу (ампіцилін, амоксицилін): при нагріванні з розчином нінгідрину спостерігається фіолетове забарвлення.

б) реакція з хромотроповою кислотою в присутності концентрованої сульфатної кислоти, яка є розпізнавальною, оскільки кожен пеніцилін дає продукт характерного забарвлення (бензилпеніциліни – коричневе забарвлення, ампіцилін – фіолетове).

Кількісне визначення.

1. Метод рідинної хроматографії (ДФУ).

2. Хімічним методом у два етапи:

а) визначення суми пеніцилінів;

б) визначення вмісту відповідної лікарської речовини.

Суму пеніцилінів для лікарських засобів природних пеніцилінів визначають йодометричним методом, суть якого полягає в тому, що продукти лужного гідролізу пеніциліну здатні окиснюватися йодом у присутності ацетатного буферу з рН=4,5.

Формула розрахунку результатів визначення суми пеніцилінів, %:

V∙K∙T∙100∙C∙100

%= −−−−−−−−−−−−− де:

5∙m

V – різниця в об’ємах 0,01 М розчину натрію тіосульфату, витрачених у контрольному і основному дослідах, мл;

Т – кількість грамів стандартних зразків натрієвої солі бензилпеніциліну або феноксиметилпеніциліну у перерахунку на хімічно чисту речовину, що відповідає 1 мл 0,01 М розчину йоду, яку знаходимо за таблицею фармакопейної статті з урахуванням температури;

К – коефіцієнт поправки 0,01 М розчину натрію тіосульфату;

С – коефіцієнт перерахунку стандартного зразка натрієвої солі бензилпеніциліну на пеніцилін, що досліджується, зазначений у фармакопейній статті;

т – наважка, г;

100/5 – розведення.

Визначення вмісту бензилпеніциліну проводять гравіметричним методом.

Застосування. Природні пеніциліни впливають на грампозитивні мікроорганізми і використовуються для лікування пневмонії, гонореї, гнійних інфекцій, дифтерії, скарлатини, сифілісу.