
- •Фармацевтична хімія
- •Вступ. Загальні положення про аналіз лікарських засобів
- •Методи аналізу лікарських препаратів
- •Загальні реакції на тотожність
- •Визначення функціональних груп
- •Питання для самоконтролю
- •Аналіз чистоти лікарських засобів
- •Кількісне визначення лікарських засобів
- •1. Похідні галогенів
- •1. Препарати гідроген пероксиду
- •Аналіз сполук вісмуту, цинку, купруму, аргентуму, феруму, платини і гадолінію.
- •Загальні реакції, які використовуються в аналізі
- •Сполуки купруму Купруму сульфат
- •Сполуки аргентуму
- •Колоїдні розчини срібла
- •Сполуки феруму Феруму сульфат
- •Органічні фармацевтичні препарати
- •Лікарські речовини – галогенопохідні вуглеводнів аліфатичного ряду
- •Хлороформ (Chloroformium)
- •Фізичні властивості
- •Йодоформ (Iodoformium)
- •Трийодметан
- •Добування
- •Етилхлорид (Aethylii chloridum)
- •Добування
- •Лікарські речовини – похідні спиртів
- •Спирт етиловий (Spiritus aethylicus)
- •У процесі отримання побічними продуктами можуть бути піровиноградна кислота, ацетальдегід, гліцерин, сивушні масла. Для очищення від домішок етиловий спирт переганяють.
- •Гліцерин (Glycerinum)
- •Лікарські речовини – феноли та їх похідні
- •Ф енол чистий (Phenolum purum)
- •Т имол (Thymolum)
- •Ф енолфталеїн (Phenolphtaleinum)
- •Д ля ідентифікації фенолфталеїну використовують реакцію з лугом, при додаванні якого розчин препарату забарвлюється у малиновий колір:
- •Лікарські речовини – похідні альдегідів
- •Розчин формальдегіду 40 %-вий (Solutio Formaldehydi) ф ормалін (Formalinum)
- •Х лоралгідрат (Chloralum hydratum)
- •Лікарські речовини – похідні карбонових кислот аліфатичного ряду
- •Калію ацетат (Kalii acetas)
- •Кальцію лактат (Calcii lactas)
- •Кальцію глюконат (Calcii gluconas)
- •Натрію цитрат (Natrii citras)
- •Лікарські речовини – амінокислоти аліфатичного ряду
- •Кислота глутамінова (Acidum glutamicum)
- •Ц истеїн (Cysteinum)
- •Лікарські речовини, похідні етерів
- •Питання для самоконтролю
- •Лікарські речовини, похідні естерів
- •Лікарські речовини – похідні барбітурової кислоти
- •Лікарські речовини– похідні ароматичних кислот та фенолокислот
- •К ислота бензойна (Acidum benzoicum)
- •С аліцилова кислота (Acidum salicylicum)
- •Н атрію саліцилат (Natrii salicylas) Натрію 2-гідроксибензолкарбоксилат
- •К ислота ацетилсаліцилова (Acidum acetylsalicylicum) Саліциловий естер оцтової кислоти
- •Зберігання
- •Ф енілсаліцилат (Phenylii salicylas) Феніловий естер саліцилової кислоти
- •Органічні фармацевтичні препарати – похідні ароматичних амінів
- •К сикаїн (Xycainum) Лідокаїн (Lidocainum)
- •П арацетамол (Paracetamolum)
- •Лікарські речовини, похідні біс-(β-хлоретил)аміну
- •Сарколізин
- •Лікарські речовини – похідні ароматичних амінокислот
- •А нестезин (Anaesthesinum)
- •Новокаїн (Novocainum)
- •Дикаїн (Dicainum)
- •Лікарські речовини – похідні піразолу
- •Ф еназон (Phenasone)
- •Метамізолу натрієва сіль (Metamizolum natricum) а нальгін (Analginum)
- •Лікарські речовини – похідні гідразиду ізонікотиновоі кислоти
- •Лікарські речовини – похідні 8-оксихіноліну
- •Лікарські речовини з групи алкалоїдів
- •Загальні алкалоїдні реактиви:
- •Спеціальні алкалоїдні реактиви:
- •Похідні тропану
- •А тропіну сульфат (Atropini sulfas)
- •Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum)
- •Похідні хіноліну : хінін та його солі
- •Хімічні властивості і аналіз якості
- •Похідні бензилізохіноліну : папаверіну гідрохлорид
- •П апаверину гідрохлорид (Papaverini hydrochloridum)
- •Похідні фенантренізохіноліну
- •М орфіну гідрохлорид (Morphini hydrochloridum)
- •Е тилморфіну гідрохлорид
- •Похідні імідазолу: пілокарпіну гідрохлорид, дибазол, метронідазол, клонідину гідрохлорид п ілокарпіну гідрохлорид
- •Похідні пурину
- •Т еобромін (Theobrominum)
- •Лікарські речовини – вітаміни
- •Тотожність
- •Тотожність
- •Лікарськіречовини групи антибіотиків та їх напівсинтетичних аналогів
- •І. Метацикліну гідрохлорид (Methacyclini hydrochloridum). Рондоміцин.
- •Іі. Антибіотики ароматичного ряду Левоміцетин
- •IV. Цефалоспорини
- •V. Антибіотики – глікозиди Стрептоміцину сульфат (Streptomycini sulfas) (дфу)
- •VI. Антибіотики – аміноглікозиди
- •Viі. Лінкоміцини Лінкоміцину гідрохлорид (Lyncomycini hydrochloridum) (дфу)
- •Т ерпінгідрат
- •К амфора
- •Б ромкамфора.
- •Лікарські речовини - комплексоутворюючі сполуки
- •Ф ерамід
- •Етилендіамінтетраацетати
- •Препарат добувають конденсацією етилендіаміну з надлишком монохлороцтової кислоти:
- •О сарсол
- •Металоорганічні сполуки.
- •М еркурійсаліцилова кислота
- •Лікарcькі речовини, продукти переробки нафти
- •Лікарські речовини – гормони та гормоноподібні препарати
- •Гормони мозкового шару наднирників
- •Гормони стероїдної структури
- •1. Реакції, які ґрунтуються на відновних властивостях препаратів:
- •Дезоксикортикостерону ацетат
- •Кортизону ацетат
- •Преднізолон (Prednisolonum)
- •Статеві гормони
- •Андростан
- •Прогестерон (Progesteronum)
- •Література
- •Фармацевтична хімія
- •За загальною редакцією професора і. Ф. Мещишена Українською мовою
Лікарські речовини – похідні гідразиду ізонікотиновоі кислоти
Піридин не застосовується в медицині через високу токсичність, але багато його похідних є не тільки лікарськими препаратами, але і служать джерелом одержання цілого ряду синтетичних лікарських засобів. Ядро піридину входить до складу ряду природних сполук, наприклад алкалоїдів, вітамінів.
γ-Піридинкарбонова кислота (ізонікотинова) стала основою для створення цінних лікарських препаратів протитуберкульозної дії, наприклад, фтивазиду, салюзиду тощо.
Піридин має сильну бактерицидну дію, але внаслідок високої токсичності не може застосовуватись в медицині. Введення в піридинове кільце карбоксильної групи значно знижує його токсичність, тому β-піридинкарбонова (нікотинова) кислота відома як вітамін РР і використовується в медицині для лікування пелагри. Великий інтерес для медицини являють похідні γ-піридинкарбонової (ізонікотинової) кислоти, які є цінними хіміотерапевтичними засобами проти туберкульозу. Необхідно було створити такі речовини, які б не тільки гальмували розвиток туберкульозної мікобактерії, але і могли б паралізувати токсичну дію продуктів її розпаду і стимулювати захисні сили організму. Таким препаратом виявився гідразид ізонікотинової кислоти «тубазид», який зараз називають ізоніазидом.
Препарат є фармакопейним. Але при довгому застосуванні, внаслідок розвитку стійкості збудника туберкульозу до дії даного препарату, протитуберкульозна активність його послаблюється. Крім того, недоліком препарату є порівняно висока токсичність, що проявляється в появі небажаних побічних явищ (дія на центральну нервову систему, алергія тощо).
Токсичність препарату зумовлена в основному наявністю вільної аміногрупи в гідразиновому залишку молекули. В зв’язку з цим було одержано багато похідних гідразиду ізонікотинової кислоти, в яких гідроген аміногрупи заміщався на залишки різних органічних кислот: оцтової, бензойної, фталевої, янтарної, малеїнової та ін. Одержані речовини мали бактеріостатичну активність, але нижчу, ніж у ізоніазиду. Подальші пошуки похідних гідразиду ізонікотинової кислоти привели до отримання сполук, які, зберігаючи високу хіміотерапевтичну активність гідразидів, мали меншу токсичність. Це продукти конденсації ізонікотилгідразиду з ароматичними альдегідами, тобто вони є ізонікотиноїлгідразонами. Широке застосування в медичній практиці набули фтивазид, салюзид, ізоніазид. Ці препарати є фармакопейними.
Фтивазид Салюзид
За фізичними властивостями ізоніазид (тубазид) є білим кристалічним порошком без запаху, гіркуватого смаку. Легко розчиняється у воді, важко в спирті, мало розчинний в хлороформі, нерозчинний в ефірі.
Внаслідок наявності в молекулі ізоніазиду залишку гідразину він має відновні властивості, які використовуються для підтвердження тотожності препарату (реакція срібного дзеркала, реакція з купруму сульфатом).
Наявність піридинового циклу в препараті підтверджується реакцією з 2,4-динітрохлорбензолом. Як нефармакопейні реакції можна назвати реакцію з нітропрусидом натрію в лужному середовищі; при цьому з’являється інтенсивно цегляне забарвлення, яке переходить при додаванні НСІ у вишневе, а потім в жовте (карбонільна група); кольорові осади з комплексними кислотами – фосфорно молібденовою, фосфорно вольфрамовою (третинний азот піридинового циклу).
В препараті можливі домішки сульфатів, хлоридів, важких металів, арсену. Останній є недопустимою домішкою.
Методи кількісного визначення можуть бути різні, але частіше всього використовують титриметричні окисно-відновні методи, оскільки ізоніазид легко окислюється і сам проявляє відновні властивості.
ДФ Х рекомендує йодометричний метод. Міжнародна фармакопея пропонує броматометричний метод визначення ізоніазиду. Для кількісного визначення препарату можна застосовувати метод кислотно-основного титрування в неводних середовищах, використовуючи основні властивості піридину. Наважку препарату титрують хлорною кислотою в середовищі льодяної оцтової кислоти.
Можна застосовувати для кількісного визначення фотоколориметричний метод, використовуючи кольорові реакції на ізоніазид.
Фтивазид (ізонікотиноїлгідразон 3-метокси-4-оксибензальдегіду). В промисловості синтезують за схемою: гідразину сульфат обробляють кальцію оксидом при температурі 80°С. При цьому утворюється гідразингідрат, який ацилюється ізонікотиновою кислотою. Одержаний ізоніазид конденсується з ваніліном з утворенням фтивазиду:
H2N – NH2 · H2SO4 + CaO → H2N – NH2 · H2O + Ca SO4
Фтивазид – дрібнокристалічний порошок світло-жовтого кольору з слабким запахом ваніліну.
Препарат малорозчинний у воді, спирті, легко розчинний в льодяній оцтовій кислоті, мінеральних кислотах( внаслідок основних властивостей третинного нітрогену) і лугах (за рахунок фенольного гідроксилу).
Таким чином фтивазид має амфотерні властивості. На цій властивості ґрунтуються реакції, які підтверджують його тотожність: спиртовий розчин препарату, який має світло-жовтий колір, від додавання лугу набуває оранжево-жовтого забарвлення. Якщо до цього розчину додавати по краплинах НСІ, забарвлення світлішає, а при надлишку кислоти відновлюється попередній колір.
При нагріванні препарату з розведеними мінеральними кислотами відчувається запах ваніліну (продукт гідролізу фтивазиду).
3 камфорою фтивазид дає фіолетове забарвлення, з 2,4-динітрохлорбензолом – жовтувато-буре забарвлення (реакція на піридиновий цикл).
В препараті можуть бути домішки гідразиду ізонікотинової кислоти, який можна визначити розчином NаNО2 в кислому середовищі. Нітрит буде окислювати залишок гідразину в молекулі, при цьому утвориться азид ізонікотинової кислоти. ДФ X вимагає, щоб після додавання до препарату нітриту натрію проба, взята через 3 хв., давала синє забарвлення на йодкрохмальному папірці. Це свідчить про відсутність домішок гідразиду ізонікотинової кислоти, тому що NаNО2 у цьому випадку залишається не витраченим і виявляється йодкрохмальним папірцем.
Кількісний вміст фтивазиду ДФ X рекомендує визначати методом нейтралізації в неводних середовищах, враховуючи основні властивості препарату. Наважку фтивазиду титрують хлорною кислотою в середовищі льодяної оцтової кислоти з індикатором кристалічним фіолетовим.
Для кількісного визначення фтивазиду можна використовувати йодометричний метод, який ґрунтується на окисненні гідразину розчином КJО3 після кислотного гідролізу препарату. Титрування розчином йодату ведуть до зникнення рожевого забарвлення хлороформного шару (хлороформ додають в кінці титрування.)
Фтивазид є активним хіміотерапевтичним засобом , який діє на збудника туберкульозу. При туберкульозному менінгіті фтивазид застосовують разом з стрептоміцином. Фтивазид застосовується також при туберкульозному вовчку.
Салюзид (ізонікотиноїлгідразон 2-карбокси-3,4-диметоксибензальдегіду):
Дрібнокристалічний порошок жовто-зеленого кольору. Плавиться при температурі 196-203°С. Майже нерозчинний у воді та ефірі. Легко розчиняється в лугах (за рахунок карбоксильної групи) і в мінеральних кислотах (за рахунок основних властивостей третинного нітрогену). Препарат має слабкий неприємний запах.
З калію біхроматом при наявності сульфатної кислоти препарат забарвлюється в рубіново-червоний колір, одночасно спостерігається виділення азоту.
Після нейтралізації лугом салюзид дає з СиSО4 осад зеленого кольору, а з Со(NO3)2 – осад жовто-рожевого кольору.
При нагріванні препарату з реактивом Фелінга утворюється червоний осад Си2О. 3 1-хлор-2,4-динітробензолом та з фосфорномолібденовою кислотою салюзид реагує аналогічно ізоніазиду.
Кількісно визначають препарат методом нейтралізації при наявності метилового червоного. Випускається в порошку і таблетках по 0,5 г. Список Б.
Крім названих препаратів, якими лікують різні види туберкульозу, з похідних гідазидів ізонікотинової кислоти відомі ще такі: салюзид розчинний, іпразид, метазид.
Питання для самоконтролю
Чому піридин, маючи сильну бактерицидну дію, не застосовується в медицині?
Які похідні піридину є цінними протитуберкульозними препаратами?
3. Які препарати, похідні піридину, мають амфотерні властивості? Як ці властивості використовуються в фарманалізі?
Назвіть препарати ізонікотинової кислоти, які застосовують для лікування туберкульозу?
Яка функціональна група є спільною для протитуберкульозних препаратів?
6. Яка реакція тотожності є груповою для препаратів, похідних піридину?
7. При допомозі яких реакцій можна відрізнити фтивазид від ізоніазиду?
Тестові завдання
1. Структурна формула відповідає:
A) кокаїну; |
B) анестезину; |
C) новокаїну; |
D) дикаїну. |
2. Фармакопейним препаратом є похідні:
A) ПАБК; |
B) ОАБК; |
C) МАБК; |
D) ПАСК. |
3. З препаратів п-амінобензойної кислоти найбільш токсичним є:
A) новокаїн; |
B) дикаїн; |
C) кокаїн; |
D) новокаїн амід. |
4. Гідроксамова проба може бути застосована для ідентифікації:
A) резорцину; |
B) тимолу; |
C) новокаїну; |
D) натрію бензоату. |
5. Амідна група є в хімічній структурі:
A) тимолу; |
B) тримекаїну; |
C) фенілсаліцилату; |
D) новокаїну. |
6. Нітритометрія може бути використана для кількісного визначення:
A) новокаїну; |
B) тимолу; |
C) резорцину; |
D) натрію саліцилату. |
7. Утворення азобарвника з сіллю діазонію без попереднього гідролізу можливе для:
A) анестезину; |
B) парацетамолу; |
C) саліцилату натрію; |
D) тимолу. |