Лікарські речовини, похідні етерів

Прості ефіри - органічні оксигеновмісні сполуки загальної формули R-O-R або R-O-R¹ (R,R¹-органічні радикали). Якщо обидва радикали однакові, то прості ефіри називаються симетричними; якщо вони різні - змішаними.

Прості ефіри можна розглядати як похідні спиртів, гідроген гідроксо- групи яких заміщений на радикал (R):

R-ОН → R-О-R

Їх можна розглядати і як похідні води, в молекулі якої гідроген заміщений на радикали:

Н-О-Н → R-О-R

Можна характеризувати їх і як ангідриди спиртів:

2 RОН → R-О-R +Н₂О

Назви простих ефірів утворюються від радикалів, які в них входять:

СНз-О- СНз – диметиловий ефір,

C₂H₅-О-СН₃ - метилетиловий ефір тощо.

Ефіри прості бувають ароматичного, жирноароматичного рядів, а також циклічні. Іноді прості ефіри мають тривіальні назви (анізол, фенетол, діоксан і ін.).

Прості ефіри, як правило, мають приємний запах. Нижчі аліфатичні ефіри леткі, мають нижчі температури кипіння ніж спирти з тією ж кількістю вуглецевих атомів (ефіри на відміну від спиртів не асоційовані). Починаючи з диетилового, ефіри є рідинами, які не змішуються з водою, погано в ній розчинні. Легко розчинні в органічних розчинниках і самі добре розчиняють багато органічних речовин, тому вони широко застосовуються в хімічних лабораторіях для екстракції, кристалізації і як хороші розчинники. Однак область їх застосування обмежена їхньою вогне- і вибухонебезпечністю. Особливо вогненебезпечний діетиловий ефір. При роботі з ним в лабораторії не повинно бути відкритого вогню і сильно нагрітих предметів (закриті електроплитки і інші нагрівальні прилади).

Одержують прості ефіри в основному дегідратацією спиртів в присутності кислот. Схематично процес можна зобразити наступними перетвореннями:

В промисловості діетиловий ефір одержують дегідратацією етилового спирту в присутності Al₂O₃ (дегідратуючий каталізатор):

Можна одержувати прості ефіри обмінною реакцією між галоген-алканами і алкоголятами:

Одержаний любим способом ефір очищують від домішок, сушать і переганяють при певній температурі.

Прості ефіри — нейтральні і мало реакційноздатні речовини. Вони не реагують при кімнатній температурі з металічним натрієм, не гідролізуються під впливом кислот, лугів і тільки концентрована H₂SO₄ та йодоводнева кислоти, реагують з простими ефірами:

(при кімнатній температурі), а при нагріванні:

C₂H₅ –O­­– C₂H₅ + 2HJ → 2C₂H₅J + H₂O

На сонячному світлі прості ефіри легко окислюються, навіть киснем повітря, до перекисних сполук. Так, наприклад, діетиловий ефір оксидується, утворюючи вініловий спирт (СН₂=СНОН), його ізомер – ацетальдегід СНзСНО, гідропероскид СНз-СНОН-ООН та пероксид СН₃СНОН-О-О-СНОН-СН₃. Ці продукти отруйніші, ніж ефір, і наявність їх в ефірі для наркозу не допускається. Крім того, пероксиди можуть бути причиною вибухів під час роботи з ефіром.

Наявність пероксиду та гідропероксиду виявляють в ефірі за їх здатністю витісняти вільний йод з калію йодиду:

Ацетальдегід виявляють реакцією з реактивом Неслера (пожовтіння).

К₂[НgJ₄] + ЗКОН + СН₃СНО = СН₃СООК + 4KJ + Н₂О + Нg.

Воду в ефірі виявляють пікриновою кислотою, яка розчиняється в безводному ефірі з утворенням безбарвного розчину. При наявності води розчини мають жовте забарвлення.

Характерною властивістю простих ефірів є їх здатність утворювати оксонієві солі з концентрованими кислотами. Це зумовлено тим, що в атомі оксигену є дві неподілені пари електронів, які приєднують протон: +

R – O – R + HX → R – O ...HX→R – O:H + X^-

| |

R R

Оксонієві солі подібні до амонієвих, але на відміну від них менш стійкі і легко розкладаються в присутності води. Утворення оксонієвих солей використовується в фармацевтичному аналізі, тому що деякі оксонієві солі забарвлені. З простих ефірів фармакопейними препаратами є ефір медичний (диетиловий ефір), димедрол.

Ефір медичний.

(C₂H₅OC₂H₅) Вперше відкритий в 1540р. при перегонці винного спирту і сульфатної кислоти. Спочатку його називали солодка купоросна олія.

У фармакопею включені два сорти ефіру: ефір для наркозу (Aether pro narkosi) і медичний ефір(Aether medicinalis). Ефір для інгаляційного наркозу більш чистий і його зберігають у невеликих темних пляшках, які відкривають безпосередньо перед операцією. Для наркозу не можна використовувати ефір, який зберігався у відкритій пляшці.

Tотожність препарату визначають за його фізичними константами: температурою кипіння (34-35°С), густиною (0,715-0,718 г/см³).

Димедрол (N-Диметиламіноетилового ефіру бензогідролу гідрохлорид):

За зовнішнім виглядом димедрол білий дрібнокристалічний порошок без запаху або з ледве відчутним запахом, гіркуватий на смак. Гігроскопічний, легко розчинний у воді, спирті і хлороформі, дуже малорозчинний в ефірі і бензолі.

З реакцій тотожності найбільш характерні для димедролу є утворення забарвлених оксонієвих солей з концентрованими кислотами. Так, при дії на димедрол концентрованої сульфатної кислоти утворюється оксонієва сіль від жовтого до цегельно-червоного кольору:

При додаванні води забарвлення зникає, тому що сіль розкладається. Після кип’ятіння препарату з розведеною НСІ і охолодження випадають кристали бензгідрола, які після перекристалізації мають температуру плавлення 62-67°С:

Хлорид-іон визначається розчином AgNO₃. Всі ці реакції рекомендує Державна фармакопея для визначення тотожності препарату.

Як домішки в препараті можуть бути сульфати, важкі метали, які допускаються ДФX в межах еталона.

Кількісний вміст димедролу в препараті визначається методом кислотно-основного титрування в неводних середовищах:

(в присутності льодяної оцтової кислоти).

Димедрол можна кількісно визначати і методом аргентометрії за зв’язаною соляною кислотою.

Димедрол застосовується як активний протигістамінний препарат. Призначається при алергічних захворюваннях, а також як легкий снотворний засіб.

Випускається в порошках і таблетках по 0,03 і 0,05 г і в ампулах по 1мл 1% розчину. Відноситься до списку Б. Зберігати слід в добре закритій тарі, яка захищає від світла і вологи.