Тема 12. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Питання для самоопрацювання

1. Всесвітній ринок товарів та послуг. Структура світового ринку. Основні тенденції розвитку світового ринку. Методи конкурентної боротьби на світовому ринку.

2. Міжнародні торговельні організації.

3. Міжнародний валютний фонд.

4. Європейський банк реконструкції та розвитку.

5. Утворення міжнародного ринку робочої сили.

Література

1. Борисов Е.Ф. Економічна теорія.М.-Юристь,2006.-568с.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч, посіб. - К.: Вища шк., 2009.

3. Дзюбик Е., Ривак С. Основи економічної теорії.:К., Основи, 2008.-336с.

4. Камаев В.Д. й др. Экономическая теория: Учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.

5. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Підручник.- К.: Атака, 2008.- 344с.

6. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: Либідь, 2007.

7. Основи економічної теорії: Підручник /А.А.Чухно, П.С.Ещенко, Г.Н. Климко та ін. - К.; Вища шк., 2003. - 606с.

8. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка:Навч посіб. Для вузів / Під ред.: З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

10. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

11. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: Навч. Посібник – К: Знання-Прес, 2008. – 719с.

12. Барр Р. Политическая экономия. - М.: Междунар. Отношения, 2007.-Т. 1,2,3.

13. Базилевич В.Д- Страховий ринок в Україні - К.: Т-во "Знання", 2008.

14. Базилевич В.Д., Колчигін О.П. Сутність, структура і оборот капіталу: Текст лекції. - К., 2008

15. Бланк И.А. Управление формированием капитала. - К.: Ника-Центр, 2006.

16. Воробьев Е.М. и др. Экономическая теория: Учебн. пособие,-Х.:Фортуна-Пресс, 2007,-410с.

17. Гаврилишин Б.О. Основні елементи теорії ринкової економіки. -К.,2008.

18. Гейлбронер Роберт Л., Тароу Лестер С. Економіка для всіх: Пер. з англ. - Львів: Просвіта, 2009.

Теоретичні відомості

Сучасне світове господарство – це сукупність національних господарств окремих країн та інших об’єднань, які взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Практично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії – праці тваринників, у Японії – виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така спеціалізація країн пов’язана зі світовими показниками.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, грунт, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва – капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох визначає, на виробництві яких товарів і послуг світового ринку спеціалізується країна.

Розрізняють три послідовні форми міжнародного поділу праці: загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва на виготовленні певних видів готової продукції; одинична – спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.

У рамках міжнародного поділу праці розділяють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці – на рівні окремих географічних регіонів світу.

Матеріальним фундаментом розвитку світового господарства є інтернаціоналізація виробництва та господарського життя в цілому (інтернаціоналізація – це надання по договору всім державам права користуватися на рівних умовах тими чи іншими ресурсами, спорудами, територіями і т. д.).

Інтернаціоналізація виробництва знаходить вияв у процесі встановлення таких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу.

Найсуттєвіша риса інтернаціоналізації господарського життя полягає в посиленні суспільного характеру праці по лінії як її спеціалізації, так і кооперації.

Спеціалізація – зосередження діяльності на деякому її виді (розподіл праці на окремі операції).

Кооперація – одна з форм організації праці, при якій багато осіб разом беруть участь в одному і тому ж процесі праці або в різних, але взаємозв’язаних між собою процесах праці (масові колективні об’єднання в галузі виробництва і обміну.

Світове господарство історично сформувалося на межі ХІХ - ХХ ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнно-колоніальними методами.

Формування світового господарства розпочалося з розвитку міжнародної (світової) торгівлі, тобто руху товарів і послуг між країнами, яка має тривалу історію.

Особливо великий внесок у становлення світової торгівлі зробило активне поширення в новітній час ринкових відносин (спочатку у Західній Європі, а потім і в інших регіонах світу), значні географічні відкриття ХV – ХVІІ ст., поява в ХІХ ст. машинної індустрії й сучасних засобів транспорту і зв’язку.

Внаслідок цього наприкінці ХІХ ст.. склався світовий ринок товарів і послуг. Одночасно в світі посилювався рух майже всіх чинників виробництва (капіталу, робочої сили, підприємницьких здібностей, технології).

У процесі еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів:

1. 10 – 30 –ті роки ХХ ст. – характеризувався даний етап кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917р. в Росії і світовою економічною кризою (“Великою депресією”) в 1929 – 1933рр.;

2. кінець 40-х – 80-ті роки ХХ ст. – характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв’язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціалістично-економічній основі;

3. початком нового етапу в розвитку світового господарства можна вважати останнє десятиріччя ХХ ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності.

Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:

• збереження стабільних темпів економічного зростання;

• підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;

• глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік;

• зростання питомої ваги сфери послуг;

• розвиток регіональних інтеграційних процесів.

У сучасному світовому господарстві значну роль відіграють міжнародні організації, однією з яких є Міжнародний валютний фонд.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 28-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 187 країн-членів. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).

Акціонерами Банку є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Капітал — 30 млрд. євро. Фінансує 29 країн. Країнам ЄЕС належить 55,12% капіталу, США — 10%, Японії — 8,52%, країнам операцій — 11,78% (в тому числі Україні — 0,8%), іншим акціонерам — 14,58%. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн-членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора. Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку.

До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи. Україна, разом із Румунією, Боснією і Герцеговиною та Хорватією, входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% — у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Тестові завдання

1. Принцип порівняльних переваг вперше сформулював:

а) Адам Сміт;

б) Давід Рікардо;

в) Жан Боден;

г) Джон Кейнс.

2. Країна А може виробляти 2 т пшениці або 8 т вугілля, використовуючи одну одиницю ресурсів. Країна Д може виробляти 4 т пшениці або 10 т вугілля, використовуючи також одну одиницю ресурсів. За цих умов:

а) країна А буде експортувати пшеницю та імпортувати вугілля;

б) країна Д буде експортувати пшеницю та імпортувати вугілля;

в) країна А буде експортувати вугілля та імпортувати пшеницю;

г) країна Д буде експортувати вугілля та імпортувати пшеницю;

3. Абсолютна перевага країн у виробництві певного продукту означає, що ця країна:

а) здатна продавати більшу кількість цього продукту на власному ринку, ніж її конкуренти на своїх ринках;

б) має змогу розширити випуск цього продукту;

в) має перевагу в забезпеченні ресурсами для виробництва цього продукту;

г) експортує більше цього продукту, ніж її конкуренти;

д) усі відповіді вірні.

4. Активне сальдо платіжного балансу України збільшиться, якщо:

а) зростуть темпи економічного зростання;

б) збільшиться обсяг експорту товарів і послуг;

в) зростуть темпи інфляції;

г) знизяться реальні відсоткові ставки.

5. Яка ознака не характеризує сучасну міжнародну валютну систему:

а) повна демонетизація золота;

б) ліквідація номінального золотого паритету;

в) запровадження фіксованих валютних курсів;

г) скасування офіційної ціни на золото;

д) розширення кола резервних валют.

6. Яке твердження неправильне:

а) якщо підсумковий платіжний баланс дорівнює нулю, то платіжний баланс країни врівноважений;

б) за активного підсумкового платіжного балансу центральний банк збільшує валютні резерви;

в) підсумковий платіжний баланс дорівнює балансові офіційних розрахунків із протилежним знаком;

г) країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон;

д) збільшення офіційних валютних резервів відображається у кредиті, а зменшення – у дебеті.

Практичні завдання.

1. Між країною А і країною Б здійснювалися такі зовнішньоекономічні операції (млн. дол. США): експорт товарів та послуг з країни А в країну Б – 250; грошові перекази із країни Б в країну А – 100; імпорт товарів і послуг у країну А – 230; купівля резидентами країни А цінних паперів фірм країни Б – 110; продаж цінних паперів фірм країни А резидентом країни Б – 70; імпорт золота у країну А – 80.

Складіть платіжний баланс країни А і зробіть висновок про його стан.

2. Уряд країни А ухвалює рішення про запровадження мита на імпорт олії в розмірі 40 центів за 1 кг. Світова ціна на олію становить 800 дол. за тонну. Обсяг виробництва олії у Бідасі за вільної торгівлі становить 50 тис. т., а за наявності ввізного мита – 60 тис. т. Обсяг споживання олії за вільної торгівлі становить 120 тис. т., а за імпортного мита – 100 тис. т. Різницю між споживанням і виробництвом країни А покриває за рахунок імпорту.

Обчислити:

а) втрати споживачів даної країни від запровадження ввізного мита;

б) виграш виробників країни від цього заходу;

в) збільшення доходів державного бюджету від запровадження ввізного мита;

г) чисті витрати національного добробуту країни від обмеження імпорту.

3. Припустимо, що Україна і Польща виробляють лише два товари – цукор і борошно. Обсяг продукції на одиницю ресурсів подано в таблиці.

Країна	Цукор	Борошно
Україна	75	100
Польща	50	50

Визначити:

а) чи має Україна абсолютну перевагу у виробництві борошна? А цукру?

б) чи має Україна порівняльну перевагу у виробництві борошна? А цукру?

в) у яких межах встановляться умови торгівлі у разі вільної торгівлі між Україною і Польщею?

Індивідуальні науково-дослідні завдання

1. Основні механізми кредитування МВФ.

2. Спеціальні права запозичення як головний платіжний та резервний засіб.

3. Світовий ринок праці його структура та особливості формування

Зміст