Цільові орієнтири психологічної освіти
Цільові характеристики психологічної освіти опосередковані змістом психологічного знання, яке, з одного боку, обмежує можливості реалізації спільної мети, а з іншого конкретизує її, наповнюючи змістом. Психологічне знання відносять і до природного, і до біосоціального, і до соціально-історичного, і до гуманітарного.
Однією з основних особливостей психології як науки, що вивчає людину, є унікальність її практичних наслідків, які «повинні стати не тільки незрівнянно значніше результатів будь-якої іншої науки, але і якісно іншими». Пізнаючи себе, людина вчиться управляти своїми психічними процесами, функціями, здібностями. Оскільки психологічне знання змінює людину, сприяє його розвитку, то психологія це наука, що не тільки пізнає, але і творить людину.
У психологію нині впущені такі довго нею ігноровані поняття, як милосердя, співчуття, любов, надія і т.п. Наступний передбачуваний крок це співвідношення з граничними питаннями про сутність людини, про сенс і призначення його життя. Психологія через більш ніж століття знову зустрічається, співвідноситься з філософією, з етикою і за певних умов цієї зустрічі може стати морально орієнтованою.
На думку А.В. Брушлінского відомого вітчизняного психолога, психологія «як головна з наук про людину вже по самому предмету дослідження і провідним тенденціям розвитку покликана бути в авангарді гуманізму і все більш глибоко розробляти його проблематику. Тому слідом за філософією вона може і повинна сприяти створенню основи для гуманізації, суб'єктивації всієї системи наук, а також освіти та самоосвіти». Вивчаючи людину як суб'єкт, особистість, психологічна наука покликана допомагати вихованню кращих психічних властивостей і якостей людини, а також підбивати «міцний фундамент духовності під розвиток і викладання всіх наукових дисциплін і навіть наук про неживої природи.
Психологія все менш орієнтується на зразок природонаукового підходу до людини як до об'єкта, на «точні» методи дослідження, що припускають, що людина і світ раціональні, детерміновані, кінцеві, повністю пізнавані. Провідну роль в сучасній психології відіграє гуманітарне пізнання, принципова особливість якого визнання складності, суперечливості, постійної мінливості і невичерпності людини.
Зміст гуманітарного знання пов'язане з проблемою сенсу людського існування і припускає «перехід від факту до сенсу, від речі до цінності, від відображення до розуміння». Людина потребує не «точності» пізнання, але глибини «проникнення», тому умовою адекватності гуманітарного знання є не відповідність заданим еталонам, а глибина осягнення, ступінь взаємної спряженості пізнає і пізнається.
На думку С.Л. Братченко, гуманітарний погляд концентрується на сутнісних проявах людської природи, таких як цінності, смисли, гідність, свобода, відповідальність, творчість, любов, а всі інші аспекти намагається зрозуміти з точки зору того, якою мірою вони сприяють (перешкоджають) розкриття людського в людині. Так, головне гуманітарне питання про утворення звучить не «чому дитина вчиться добре (погано)?» (Хоча і ці питання важливі, але вони є лише попередніми), а «для чого, заради чого він навчається, які цінності здобув, а від яких відмовився? », тобто «Що при цьому відбувається з ним в людському вимірі?».
Очевидно, що вивчення власне людського в людині не може обмежитися одностороннім актом пізнання, а має на увазі діалог пізнає і пізнається суб'єктами. У силу цього гуманітарне знання ніколи не може бути остаточним і єдино вірним. Крім того, «психологічне пізнання принципово гетерогенно і припускає не тільки науково-теоретичне, логічне мислення, , але і мислення образне, художнє, символічне, споглядальне, наочно-дійове».
Таким чином, психологія як наука, не тільки пізнає, але і творить людину, володіє унікальними практичними наслідками, як сфера гуманітарного знання припускає ціннісно-смислове освоєння людського буття і характеризується особливими можливостями у вирішенні проблем гуманізації суспільства і освіти.
Роль психологічної освіти в досягненні мети освіти та реалізації його функцій:
Важлива роль психологічних знань в освіті і необхідність викладання психології підкреслюються відомими вітчизняними вченими психологами (К.А. Абульханова-Славська, В.Н. Дружинін, І.В. Дубровіна, Ю.М. Забродін, В . П. Зінченко, Є.О. Клімов, А.А. Леонтьєв, Л.М. Мітіна,В.А. Петровський, І.С. Якиманська та ін.) М.В. Попова пише про парадоксальну ситуацію, в школі, коли учню даються знання про природу, суспільство, виробництві, але не про самого себе. «Відтак у свідомості людини мимоволі віддруковується уявлення про якесь« безглузде», фінальне положення« самого себе »в оточенні речей, техніки, суспільства і природи, знання про які він отримує. Пізнаючи світ не через себе, не через людину, а крім нього (його сутності), дитина не зможе навчитися чути логіку й ритм природи, а тому буде будувати понятійні псевдоструктури, які часто не відображають, а руйнують істину. Людині ж необхідно жити, погодившись з ритмом світу, і відчувати себе вплетеним в цей світ ». На думку автора, «засвоєння психологічних знань є неодмінною умовою розвитку творчих можливостей особистості, розширює межі самоактуалізації, дозволяє не триматися за стереотипи, а вибирати свій шлях в освоєнні світу.
Основна роль психологічної освіти в досягненні мети освіти та в реалізації її основних функцій культурній, соціальній, гуманістичній пов'язана з тим, що адекватні уявлення людини про себе, інших людей, психологічні особливості міжособистісних взаємин, творчості, розвитку, самореалізації є важливим чинником становлення особистості. І це ставить психологію як навчальний предмет на особливе місце. Ні мова, ні біологія, ні навіть історія і література не мають такого особистісно-розвивального потенціалу.
Конкретизуємо роль психологічної освіти, згрупувавши її можливості в три функції, що відповідають повноваженням освіти і задають умовно окремі цільові спрямування:
розвиток базисної психологічної культури;
допомога у самовизначенні;
підтримка та розвиток особистісно-психологічного та духовно-морального здоров'я.
Необхідно відзначити, що при різних підходах до трактування понять культури, здоров'я, самовизначення ці три функції можуть бути представлені у формі ієрархічної структури або співвідносяться як частина-ціле. Розглянемо суть даних цільових напрямків послідовно.
Психологічна культура розглядається вченими з різносторонніх позицій від елементарної психологічної грамотності до особистісної властивості.
Найбільш детально це поняття опрацьовано в роботах Л.С. Колмогорова. Виходячи з розуміння культури як:
а) системи специфічно людських видів діяльності;
б) сукупності духовних цінностей;
в) процесу самореалізації творчої сутності людини, нею виділено п'ять складових психологічної культури особистості: грамотність, компетентність, ціннісносмисловий компонент, рефлексія і культуротворчість.
Психологічна грамотність представляє собою ази психологічної культури, з яких починається її освоєння з врахуванням віку, індивідуальних, національних та інших особливостей. Психологічна грамотність означає оволодіння психологічними знаннями (фактами, уявленнями, поняттями, законами і т.д.), вміннями, символами, правилами і нормами у сфері спілкування, поведінки і т.д. Психологічна грамотність може проявлятись в кругозорі, ерудиції, поінформованості з приводу різноманітних явищ психіки як з точки зору наукового знання, так і з точки зору життєвого досвіду, що витягується з традицій, звичаїв, безпосереднього спілкування людини з іншими людьми і т.д. Психологічна грамотність передбачає оволодіння системою знаків і їх значень, способами діяльності, способами психологічного пізнання.
Психологічна компетентність це особливий тип організації психологічних знань, що дозволяє приймати ефективні рішення у відповідній області діяльності. Основна відмінність психологічної грамотності від компетентності полягає в тому, що грамотна людина знає, розуміє (наприклад, як вести себе, як спілкуватися в тій чи іншій ситуації), а компетентний реально і ефективно може використовувати знання у вирішенні тих чи інших проблем. Завдання розвитку компетентності не просто більше і краще знати про людину, але і включати ці знання в життєву практику.
Ціннісносмисловий компонент психологічної культури особистості являє собою сукупність особистісно-значущих і особистісно-цінних прагнень, ідеалів, переконань, поглядів, позицій, відносин, вірувань в області психіки людини, його діяльності, взаємовідносин з оточуючими і т.д. Цінність на відміну від норми (нормативу) передбачає вибір, тому саме в ситуаціях вибору найбільш яскраво проявляються характеристики, що відносяться до ціннісно-смислового компоненту культури людини.
Рефлексія являє собою відстеження цілей, процесу і результатів своєї діяльності по присвоєнню психологічної культури, усвідомлення тих внутрішніх змін, які відбуваються, а також себе як особистості, що змінюється, суб'єкта діяльності і відносин. Свідоме ставлення особистості до свого життя, до себе в сьогоденні, минулому і майбутньому є одним з показників психологічної культури особистості.
Культуротворчість означає, що людина вже в дитячому віці є не тільки творінням культури, але і її творцем. Творчий початок притаманний культуроосвоєнню вже в дошкільному віці. Об'єктом психологічної творчості можуть виступати образи і цілі, символи і поняття, вчинки і відносини, цінності і переконання. У процесі творчого пошуку дитина робить для себе відкриття, хай і невеликі, в області людинознавства.
Цілі і завдання психологічної освіти
Цілі психологічного освіти були в центрі уваги багатьох вчених. У зв'язку із спрямованістю практичних завдань вони визначалися або для фахівців психологів і педагогів, або як мета загальноосвітнього навчального предмета.
Так, Б.Ц. Бадмаєв бачить мету психологічної підготовки у формуванні у майбутніх психологів «психологічного складу мислення для аналізу, оцінки і пояснення психічних явищ в обраній галузі психології, а також освоєння ними психотехнічних прийомів і способів застосування наукових положень даної галузі психології до позитивних змін психічного в людині».
В.Я. Ляудіс розглядає мету навчання психології фахівців як «теоретичне і практичне оволодіння знаннями і методами побудови спілкування і взаємодії з людьми в різних умовах їх життєдіяльності».
М.В. Попова вважає головною метою навчального психологічного курсу для підлітків «побудова в свідомості дитини більш-менш цілісного бачення світу і бачення людини, яка в цьому світі живе».
Згідно з Р.С. Немовим, цілі викладання психології в школі: по-перше, отримання школярами елементарних наукових знань, по-друге, розвиток у них здатності до самопізнання та самовдосконалення; по-третє, оволодіння умінням впливати на людей; по-четверте, професійна орієнтація в області психології.
І.В. Дубровіна вважає метою викладання психології як навчального предмета «оволодіння кожним школярем елементарної психологічною культурою, яка є необхідною частиною загальної культури». Ця мета передбачає розвиток готовності дитини до повноцінної взаємодії зі світом природи, світом людей і світом культури і вимагає вирішення наступних психолого-педагогічних завдань: «формування у школярів загальних уявлень про психологію як науку; надання дітям допомоги у відкритті внутрішнього світу людини; пробудження інтересу дитини до інших людей і самій собі; розвиток інтелектуальної сфери (загальних і спеціальних здібностей, пізнавальної спрямованості і пр.); розвиток самосвідомості (почуття власної гідності, адекватної самооцінки); розкриття сутності особистісної спрямованості (потреб, бажань, цілей, смислів, ідеалів, ціннісних орієнтацій); розвиток емоційної сфери (почуттів, переживань, настроїв і пр.); розуміння почуттів, настроїв, переживань інших людей ».
На основі виділених функцій психологічної освіти, а також з урахуванням вітчизняного досвіду викладання психології, сформулюємо цілі і завдання загальної психологічної освіти:
1) формування в учнів системи наукових знань про психологію як області наукового знання що розвивається і практичної діяльності, про психіку і її проявах, виступаючи основою, засобом: а) становлення психологічної культури учнів; б) розвитку пізнавального досвіду; в) розширення кругозору (у тому числі і для професійної орієнтації); г) розвитку когнітивних здібностей, загальнонавчальних умінь і навичок;
2) задоволення потреб учнів у самопізнанні і творчому самовираженні;
3) розвиток умінь самоконтролю, саморегуляції, самоорганізації;
4) формування уявлень, сприяють становленню позитивного емоційно-ціннісного ставлення до себе, свого здоров'я, іншим людям, саморозвитку, самореалізації;
5) допомога в усвідомленні власної системи цінностей, підтримка процесу формування індивідуального підходу до подолання життєвих протиріч, вибору життєвої стратегії.