8.3. Діагностика антикризового управління підприємством

Підприємство, як суб'єкт господарювання, спрямовує власну діяль-ність на отримання прибутку. Щоб бути успішним, як на національному, так і на світовому ринках йому потрібно враховувати ряд проблем, які можуть призвести до кризи, а також до його повної ліквідації. Тому сучасне антикризове управління визначається, як система управління підпри-ємством або групою підприємств, що здатна випереджати або зм'якшувати наслідки кризи, та утримувати функціонування підприємства в режимі виживання в певний період часу і виводити його із кризового стану за мінімальних витрат. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі і його профілактику (попередження).

Своєчасне розпізнання ознак і природи кризи, її локалізація, використання елементів дослідження як міри превентивної санації і відновлення платоспроможності – ось неповний перелік завдань діагностики в антикризовому управлінні.

Будь-яке підприємство є системою тому, що складається із вза-ємозалежних елементів, зв’язків, відносин і забезпечує їхню цілісність. Система може знаходитися в стійкому або хиткому стані. Процеси розвитку економічних систем є періодичними і не завжди керованими. Ускладнення системи організації виробництва вимагає реформування процесу управління, його випереджального розвитку.

Антикризове управління актуалізує функціональні аспекти з виявлення причин, що перешкоджають оздоровленню підприємства, і ради-калізації заходів, що відновлюють його платоспроможність. Для підпри-ємств, які досягли стадії розвитку і підйому у своєму життєвому циклі, економічна сторона кризи, а відтак і необхідність діагностики полягає в оцінці дефіциту коштів, необхідних для здійснення виробництва і роз-рахунків з кредиторами.

Індивідуальність соціально-економічної системи вимагає об’єднання діагностики фінансово-економічного стану підприємства зі здійсненням заходів превентивної санації і проведенням превентивних досліджень. Фази кризи і стадії розвитку кризових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів.

Перша стадія кризи, здебільшого прихована, - це падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження його рентабельності й розміру отримуваного прибутку. Внаслідок цього погіршується фінансовий стан підприємства, скорочуються джерела і резерви його розвитку. Антикризове рішення цих проблем може знаходитися як в області перегляду стратегії і реструктуризації підприємства, так і його тактики, що веде до зменшення витрат, скорочення штатів управ-лінського апарату і робочих місць, підвищення продуктивності праці тощо. Однак масштаб і складність проблем можна визначити і попередити тільки на стадії діагностики, встановивши мету і методи діагностування, властиві даному етапу.

Друга стадія кризи  збитковість виробництва. Ця проблема зважу-ється засобами стратегічного управління і реалізується за допомогою доб-ровільної реструктуризації підприємства. Застосовувані в цьому випадку способи розпізнання проблем відрізняються від інших своєю спря-мованістю, методами і вимогами до вихідної інформації.

Третю стадію кризи ототожнюють з практичною відсутністю власних засобів і резервних фондів у підприємства. Це негативно впливає на перспективи його розвитку, довгострокове і середньострокове планування грошових потоків, раціональне бюджетування і сполучено зі значним скороченням виробництва, оскільки переважна частина оборотних коштів спрямовується на погашення збитків і обслуговування кредиторської заборгованості.

Реструктуризація підприємства і програма стабілізації його фінан-сово-економічного стану вимагають застосування екстрених заходів з пошуку засобів для їх здійснення. У випадку неприйняття таких оперативних заходів настає криза ліквідності і, як наслідок,  банкрутство ( результат регресії четвертої стадії). Особливість діагностики на цій стадії полягає в розрахунку діагностичної цінності ознак, що характеризують кризу, і рівня ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта застосування оборотних коштів.

Четверта стадія кризи – стан гострої неплатоспроможності. У підпри-ємства відсутня можливість фінансування навіть циклу простого відтворення і здійснення платежів за попередніми зобов’язаннями. Вини-кає повна загроза повної зупинки чи призупинення виробництва і, як наслідок,  банкрутства. У цій ситуації діагностика з використанням кое-фіцієнтів ліквідності, забезпеченості власними оборотними коштами, платоспроможності дає можливість установити наявність факту фінансової неспроможності і способи нейтралізації її через процедуру банкрутства.

Дослідження причин, що обумовлюють процес антикризового управ-ління, дає можливість класифікувати фактори виникнення кризової ситуації на підприємстві:

• Зовнішні фактори: тип економічної системи; незбалансована кредитна політика чи її повна відсутність; структура потреб населення; рівень доходів і заощаджень населення; величина платоспроможного попиту клієнтів-підприємств; фаза економічного циклу; політико-правова нестабільність і економічна невизначеність державного регулювання; темп і розміри інфляції; науково-технічний і інформаційний розвиток виробничого циклу; рівень культури суспільства; міжнародна конкуренція.

• Внутрішні фактори: помилкова ринкова філософія підприємства; відсутність чи неправильні принципи його дії; нераціональне використання ресурсів і низька якість продукції; невисокий рівень менеджменту і маркетингу; невідповідність рівня управлінської й організаційної культур підприємства його техніко-технологічній структурі.

Проблема специфічних властивостей економічної діагностики в антикризовому управлінні включає:

• вивчення нових якостей об’єкта управління в результаті розвитку соціально-економічної системи;

• виявлення причинно-наслідкових зв’язків у процесі розвитку об’єкта і суб’єкта управління;

• визначення меж експертних знань менеджерів і використовуваних експертних систем у діагностуванні кризи, її попередженні і виході з неї;

• моніторинг за зміною стану ситуації в умовах високої ентропії ринкового макросередовища підприємства, що істотно знижує керованість і ступінь інформаційного контролю, а також обмежує можливості прогнозування;

• необхідність підвищення ефективності антикризових і прогностичних функцій діагностики.

Різке підвищення рівня складності функціонуючих соціально-економічних систем відбивається на вимогах до якості і ефективності її менеджменту.

Таким чином, діагностика в антикризовому управлінні містить:

• дослідження базових показників господарської діяльності підпри-ємства;

• всебічний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на фінансово-економічний і техніко-технологічний стан підприємства;

• експертну оцінку розроблених заходів і перспектив фінансового оздоровлення та превентивної санації, а також оцінку досягнення цілей прогнозування;

• збагнення кількісно невизначених і якісно “надскладних” рівнів економічної організації підприємства.

Виявлення і дослідження специфічних властивостей економічної діагностики в антикризовому управлінні дає можливість сформулювати такі висновки:

• об’єктивний розвиток соціально-економічної системи спричиняє появу нових якостей у об’єкта управління;

• процес розвитку веде до зміни самого суб’єкта управління;

• безупинний процес банкрутства, розпаду й одночасного виникнення нових підприємств свідчить про межі експертного знання як власне менеджера, так і застосовуваних експертних оцінок у діагностуванні кризи, її попередженні і методології виходу з неї;

• висока ентропія ринкового макросередовища підприємств істотно знижує керованість, зменшує ступінь інформаційного контролю за зміною стану ситуації й обмежує можливості прогнозування;

• постійна загроза кризового стану обумовлює виділення і посилення прогностичних, антикризових, попереджувальний функцій діагностики для стабілізації економічного розвитку підприємства.

Для ефективного управління підприємством в умовах кризи недостатньо вихідної інформації, що обробляється в традиційному порядку. Однак у результаті використання можливостей інформаційних і комуні-каційних технологій може стрімко підвищитися рівень взаємозв’язків у системі управління.

Таким чином, ключовим питанням при діагностиці систем управ-ління є проблема оволодіння підприємством необхідними інформаційними технологіями, що забезпечують постійне пристосування до динамічного навколишнього середовища, гнучкість системи управління, підтримку конкурентоспроможності і здатності до адаптації.