2. Діагностика виробничої програми підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва  це сукупність продукції певної номенклатури й асорти­менту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціа-лізацією і виробничою потужністю цих підрозділів.

Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті та обґрунтованій місії підприємства. До того ж виробнича програма повинна бути комплексною, узгодженою, результативною, обґрунтованою, адекватною ринковим потребам.

До методів проектування виробничої програми відносять такі, як метод структуризації цілей, аналогій, організаційного моделювання (в тому числі імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично-роз­рахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний.

Підприємствам слід оцінювати міру адекватності організаційно-економічного механізму управління підприємством до умов внутрішнього і зовнішнього середо­вища, а результати цієї оцінки використовувати при прийнятті рішень щодо вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структури управління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарської ситуації. При їх здій­сненні виходять з того, що сукупність початкових і розрахункових даних господар­ської діяльності підприємства і його підрозділів утворює інформаційне поле (мат­рицю ефективності).

Важливою характеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансова складова, яка забезпечує розвиток виробництва та інших сфер діяльності, зрос­тання прибутку і активів при збереженні платоспро-можності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансової складової потрібно врахо­вувати тривалість циклу і швидкість обігу оборотних коштів, співвідношення влас­них і позикових (орендованих) коштів, питому вагу виробничих запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку.

Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства обов'язково мають опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво товарів (надання послуг). Тільки у разі отримання переконливих позитивних показ­ників планованої діяльності варто втілювати дану програму в життя.

Отже, виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона розкриває зміст їх основ­ної діяльності та визначає засоби досягнення стратегічної мети. Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Особливого значення набувають технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготов­лення продукції, спрямування її на подальшу обробку, на внутрішньо-коопераціині потреби чи на ринок, за межі підприємства.

Загальна схема розроблення виробничої програми представлена на рис. 6.1.

Потреби ринку в продукції підприємства

План виробництва продукції підприємства

План продажу продукції підприємства на ринку

Залишки незавершеного виробництва

Залишки готової продукції на складі

Виробнича потужність підприємства

Рисунок 8.1  Порядок розроблення виробничої програми підприємства

Розроблення планів виробництва продукції підрозділами підпри-ємства ґрунтується також на планах її продажу (постачання). Плани продажу продукції підприємства, в свою чергу, можуть формуватися як централізовано за схемою «зверху-вниз», так і профільно (спеціалізовано) за схемою «знизу-вверх», що передбачає самостійне формування виробничими підрозділами  центрами прибутку  портфеля замовлень. Останній варіант планування виробництва продукції є економіч­но обґрунтованим з точки зору подальшої реалізації продукції підприємством.

Розроблення виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою відповідно до профілю діяльності підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціа-лізація), включає такі етапи:

1) Складення оперативно-календарних планів (планів-графіків) з конкретиза­цією за часом виконання в плановому періоді (рік, квартал, місяць) завдань щодо виготовлення продукції за номенклатурою і асортиментом.

2) Узгодження питання про співвідношення продукції власного виробництва і купівлі на ринку окремих комплектуючих частин виробів (заготівель, деталей, вуз­лів, приладів тощо).

Остання проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість комплектую­чих виробів та їх вартість. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), за якими встановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різ­них цехів і типів виробництва. Виробнича програма цільових (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва під­приємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та оброб­них цехів випуск продукції за номенклатурою встановлюється, як правило, у ком­плектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За умов масового виробництва цим цехам планується випуск заготівель і деталей за окремими найменуваннями.

Загальний порядок розробки виробничої програми для цехів підприємства можна представити у вигляді формули (6.1):

N_в=Nп+Nс+N_н-Nф, (6.1)

де N_в  плановий випуск виробів в конкретному цеху підприємства у натураль­ному вираженні;

Nп  постачання виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;

Nс  постачання виробів на склад готової продукції (наприклад, запчастин для сервісних центрів);

N_н, Nф  нормативний і фактичний міжцеховий запаси конкретного виробу відповідно (для комплектації, у вигляді оборотного запасу тощо).

Виробнича програма визначає обсяг виготовлення продукції за номенкла­турою, асортиментом і якістю в натуральному і вартісному вираженні. Важливими в системі показників оцінки виробничої програми є натуральні показники, які харак­теризують уречевлену сторону виробництва і дають можливість визначити безпо­середні зв'язки між товаровиробниками і споживачами.

Обсяг виробітку кожного виду продукції в натуральному вираженні є валовим випуском.

Для розрахунку виробничої програми у вартісному відтворенні необхідно об­числити показник валової продукції (ВП), який представляє собою вартість гото­вих виробів і напівфабрикатів (виготовлених як з власної сировини, так і з матеріа­лів замовників) (Q_j) з урахуванням встановлених на них виробничих цін (Ц_j). До ва­лової продукції включають вартість робіт промислового характеру (Рпх), але вира­ховують вартість продукції власного виробництва (ВПвл), яка йде на промислово-виробничі потреби всередині конкретного підприємства. Вона розраховується за формулою (6.2):

ВП= (6.2)

Іншим рівнем оцінки виробничої програми є показник товарної продукції.

Товарною вважають продукцію, яка призначена для відпуску споживачам. До неї відноситься:

• готова продукція, включаючи вироби широкого вжитку (виго-товлені як з повноцінної сировини, так і з відходів), призначена для постачання споживачам, а також для різних невиробничих потреб підприємства (ГПшв);

• продукція підсобних і допоміжних цехів, в тому числі електро-енергія, пара і вода, вироблені на конкретному підприємстві і призначені для відпуску споживачам, а також для різних невиробничих потреб підприємства (Ппц);

• продукція промислового характеру, виготовлена на замовлення споживача (П₃):

• напівфабрикати, заплановані до відпуску споживачам (НФр);

• продукція учбових майстерень, що реалізується підприємством на сторону (П_УМ);

• тара власного виробництва, якщо у відпускній ціні не врахована її вартість (Твл).

Товарна продукція обчислюється за формулою (6.3):

ТП = ГП_ШВ+П_пц+НФ_Р+П_ум+ Т_вп (6.3)

До показника реалізованої продукції (РП) включається вартість всіх відвантажених матеріалів, які були оплачені споживачами.

Обсяг валової продукції підприємства можна розрахувати на основі даних про валовий оборот (ВО) і внутрішньозаводський виробничий оборот (ВНО) як різницю між ними, тобто за формулою (6.4):

ВП=ВО-ВНО (6.4)

Валовий оборот (ВО) представляє собою сукупну вартість валового випус­ку всіх видів продукції незалежно від того, використовуються вони в переробці на тому ж підприємстві чи призначені для відпуску споживачам, а також вартість робіт промислового характеру і послуг, наданих споживачам і власним цехам. Однак на практиці до складу валового обороту включають тільки ту частину продукції допоміжних цехів і робіт промислового характеру, яка призначена для відпуску на сторону. В цьому разі продукція і послуги допоміжних цехів, призначені для внутрішньозаводського споживання, не повинні включатися до складу внутрішньозаводського обороту.

Під внутрішньозаводським виробничим оборотом (ВНО) розуміють вартість продукції і послуг цехів підприємства, споживаних для власних потреб підприємства. До його складу включають:

• вартість переробки на підприємстві напівфабрикатів власного виробництва;

• вартість електроенергії, пари, води, стислого повітря і холоду власного ви­робництва для технологічних цілей, вентиляції, освітлення і опалення цехів, за­водських складів, будівель заводоуправління тощо;

• вартість використовуваних для виробничих потреб інструментів, пристосу­вань, моделей, запасних частин, допоміжних матеріалів власного виготовлення;

• вартість матеріалів власного виробництва, витрачених під час поточних ремонтів і під час обслуговування обладнання (змащення, чищення тощо);

• вартість тари власного виготовлення, призначеної для упакування продук­ції підприємства, якщо її вартість включена до оптових цін на цю продукцію.

Взаємозв'язок між валовою продукцією (ВП) і товарною продукцією (ТП) відо­бражається формулою (6.5):

ВП=ТП + (НФ^КП – НФ^ПП), (6.5)

де (НФ^КП – НФ^ПП)  залишок напівфабрикатів відповідно на кінець і на початок звітного періоду.

Обсяг реалізованої продукції (РП) відрізняється від обсягу товарної продукції на різницю залишків готової продукції на складі на кінець (ЗГП^КП) і на початок звіт­ного періоду (ЗГП^ПП) у вартісному вираженні. Його можна обчислити за формулою (6.6):

РП=ТП-(ЗГП^КП-ЗГГГ^ПП) (6.6)

Як видно з формули (6.6), в розрахунках реалізованої продукції враховується зміна залишків нереалізованої продукції на початок і кінець періоду. Залишок нереалізованої продукції на початок періоду складається із залишків готової продук­ції на складі і в неоформлених відвантаженнях; відвантажених товарів, строк оплати яких не настав, а також відвантажених товарів, не оплачених в строк покупцями. Залишок нереалізованої продукції на кінець періоду складається із залишків готової продукції на складі, в тому числі неоформлених відвантажень; залишків відвантажених товарів, строк оплати яких не настав.