1.2. Управління підприємством. Менеджмент на підприємстві.

Поняття управління часто ототожнюється з поняттям менеджмент, проте між даними термінами існує певна відмінність. Так, управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку із зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерами, автомобілем тощо. Менеджмент ж є різновидом управління і стосується людської сфери на підприємстві.

Менеджмент – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Проте, й надалі деякі автори ототожнюють дані поняття як одне.

Важливим є функціональний підхід у менеджменті, який розглядає менеджмент як процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій.

Тобто, виділяють 5 загальних функцій менеджменту: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. Вони задіяні в усіх управлінських процесах. За допомогою ж конкретних функцій менеджменту реалізуються конкретні управлінські процеси. Зокрема це такі функції як планування ЗЕД, мотивування працівників конкретного підрозділу, контролювання фінансових показників підприємства тощо.

Після реалізації конкретних функцій менеджменту, отримуємо методи менеджменту. Методи менеджменту – способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління.

Існують а) економічні, б) технологічні, в) соціально-психологічні та г) адміністративні методи менеджменту. Даний вплив завершується його офіційним визнанням, або прийняттям управлінського рішення.

Управлінське рішення – результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

За напрямками реалізації функцій менеджмент поділяють на:

• виробничий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

• фінансовий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

• маркетинг - управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

1.3. Економічна характеристика і особливості галузі зв’язку.

Галузь зв’язку, задачею якої є задоволення суспільних і особистих потреб в передачі різного роду інформації і повідомлень, з точки зору суспільного поділу праці слід розглядати як галузь матеріального виробництва і складову частину інфраструктури суспільства.

Надаючи всім галузям суспільного виробництва і населенню послуги по збиранню, обробці, передачі і доставці інформації, зв’язок володіє всіма рисами, які характерні для галузей матеріального виробництва. Як і в інших галузях матеріального виробництва, в галузі зв’язку створюється споживча вартість і вартість галузі загалом. Споживча вартість являє собою кінцевий корисний ефект процесу передачі повідомлень, котрий споживається у виробничій і невиробничій сферах, суспільному і особистому житті людей.

Сформована в галузі вартість, рівна грошовому еквіваленту всіх вироблених за певний проміжок часу послуг, включається у валовий внутрішній продукт, а також в ту частину цього продукту, вартість якого створюється необхідною і додатковою працею і утворює національний дохід.

Економічною ознакою, що характеризує належність зв’язку до сфери матеріального виробництва, є також і те, що в створенні послуг зв’язку аналогічно як і в промисловості та інших галузях, приймають участь три фактори матеріального виробництва :

1. засоби праці;

2. предмети праці;

3. праця робітників сфери зв’язку.

До засобів праці, з допомогою яких здійснюється процес передачі інформації, відносяться виробничі будинки, стаціонарні і лінійні споруди, комутаційне обладнання і канало – утворююча апаратура, вимірювальні прилади і т.д.

В якості предмету праці у виробничому процесі зв’язку виступає повідомлення, інформація, котра при її передачі піддається просторовому переміщенню. Вплив на предмет праці з допомогою засобів праці здійснюється працівниками зв’язку, праця котрих в кінцевому результаті і створює споживчу вартість.

Процес споживання послуг зв’язку аналогічний споживанню продукції (товарів) інших галузей матеріального виробництва. Якщо послуга зв’язку споживається у виробничій сфері, то її вартість переноситься на вартість продукту, що заново створюється. Якщо ж послуги зв’язку служать особистому споживанню, то разом з їхнім споживанням щезає і їхня вартість.

Важливо також відмітити, що в сучасних умовах ринкової економіки на зв’язок в повній мірі поширюються всі нормативно – законодавчі акти, які регламентують господарську діяльність галузей матеріального виробництва, зокрема: Закон про підприємництво, Закон про акціонерні товариства, Закон про податок на прибуток, Закон про захист прав споживачів та інші.

Всі відзначені ознаки характеризують належність зв’язку до сфери матеріального виробництва. Разом з тим економічній природі зв’язку притаманні специфічні риси, які витікають з її галузевих особливостей.

Перша особливість визначається специфічністю створюваного продукту, який на відміну від продукції промисловості не має матеріальної форми, а представляє собою кінцевий корисний ефект ( результат виробничої діяльності ) процесу передачі інформації і повідомлень від відправника до отримувача. Нематеріальний характер кінцевого продукту обумовлює відсутність у виробничому процесі зв’язку сировини і основних матеріалів, які є матеріальними носіями продукції. Це, в свою чергу, відображається на структурі виробничих ресурсів галузі зв’язку: – в складі виробничих фондів зв’язку на долю оборотних засобів (матеріали, запасні частини та інше) приходить близько 7 %, а на долю основних виробничих фондів – приблизно 93 %, тоді як в галузях оброблювальної промисловості співвідношення між оборотними засобами і основними фондами складає в середньому 70 і 30 %. Характерною особливістю структури собівартості в сфері зв’язку є також незначна доля матеріальних затрат, пов’язаних з оплатою живої праці.

Друга особливість зв’язку тісно пов’язана з першою і характеризується невіддільністю в часі процесу споживання послуг зв’язку від процесу їх виробництва. Особливо ця особливість проявляється в телефонному зв’язку, де сам процес передачі телефонного повідомлення – процес виробництва – протікає за участю абонентів, тобто співпадає з процесом споживання.

З врахуванням цієї особливості кінцевий результат виробничої діяльності галузі – послуга – не може зберігатися на складі, в запасі, витягуватися з сфери виробництва і поступати в сферу обігу для реалізації.

Невідокремленість процесів виробництва і споживання послуг зв’язку приводить також до суттєвої нерівномірності поступаючого в часі навантаження, що обумовлено ритмом ділової і особистої активності людей. При цьому нерівномірність навантаження спостерігається по годинах доби, днях тижня і місяцях року. В той же час підприємства зв’язку повинні бути готові до обслуговування споживачів в періоди максимального навантаження без порушення нормативних параметрів якості, для чого створюються додаткові виробничі потужності і робочі місця, котрі в години зменшення навантаження використовуються з низькою віддачею або взагалі простоюють. Крім цього, в галузі зв’язку створюються резерви виробничих потужностей для перспективного розвитку по мірі зростання потреб в послугах зв’язку. Все це призводить до об’єктивного погіршення багатьох економічних показників зв’язку – зниження продуктивності праці і фондовіддачі, підвищенню собівартості, зменшенню прибутку і рентабельності виробництва. Тому створюючи об’єктивно необхідні резерви виробничих ресурсів для високоякісного обслуговування споживачів, підприємства зв’язку повинні оптимізувати їх об’єми, підвищувати ефективність виробництва, досягати максимально можливі результати при мінімальних затратах. Ось чому дуже важливе значення на підприємствах зв’язку повинно приділятися розробці і впровадженню організаційно – економічних заходів по зменшенню впливу нерівномірності навантаження на ефективність її роботи. В числі таких заходів, перш за все слід відмітити розробку науково обґрунтованих нормативів і стандартів якості послуг, врахування нерівномірності навантаження при проектуванні обладнання і мереж зв’язку і розрахунку чисельності працівників, правильне їх розташування по робочих місцях, складання оптимальних графіків змін і відпусток виробничого персоналу, режимів роботи підприємств, гнучку тарифну політику і інше.

Третя особливість галузі зв’язку полягає в тому, що на відміну від промисловості, де предмет праці піддається матеріальній зміні (механічній, хімічній і тому подібно), поступає в сферу обігу, стає товаром і тільки після цього споживається, у виробничому процесі зв’язку інформація як предмет праці повинна піддаватися тільки просторовому переміщенню, тобто зміні її місцеположення. Всяка інша зміна означає її спотворення, втрату споживчих властивостей і споживчої цінності і наносить збитки користувачу.

Четверта особливість зв’язку полягає в тому, що процес передачі інформації завжди являється двохстороннім, тобто відбувається між відправником і отримувачем інформації. Оскільки потреба в передачі інформації може виникнути між абонентами, які знаходяться в любих населених пунктах країни, це потребує створення надійної і розгалуженої мережі зв’язку. Мережа зв’язку складається з підприємств і пунктів, з’єднаних між собою лініями і каналами зв’язку, які, взаємодіючи в єдиному технологічному процесі, забезпечують передачу інформації. В цих умовах окреме підприємство зв’язку не завжди являється єдиним виробником послуг, а виконує певні виробничі функції на конкретних етапах технологічної ланки.

Участь у виробничому процесі декількох підприємств висуває єдині вимоги до організації і правил технічної експлуатації засобів зв’язку на території всієї країни. В економічному аспекті ця особливість обумовлює необхідність введення системи взаєморозрахунків між суб’єктами процесу за взаємнонадані мережеві ресурси і послуги по пропуску трафіку (навантаження). Взаєморозрахунки являються об’єктивно необхідним економічним механізмом, що забезпечує комерційні інтереси підприємств в умовах ринкової економіки.

Окрім розглянутих особливостей галузі зв’язку, їй також характерні особливості, які стосуються всіх галузей інфраструктури народного господарства країни.