200 __________________________________________ О. М. Кривуля

начальна самосвiдомiсть є поєднання в собi нашої власної дiючої

самостi (Я), котра потiм поширюється до самоусвiдомлення

уявлень як моїх уявлень, що можна виразити формулою

“Я тотожне Я”, тобто “Я” тотожне єдностi всiх уявлень. Тут

доречно буде зауважити, що пiзнiше другий представник

нiмецької класичної фiлософiї, а саме Й.Г. Фiхте, вiзьме цю

формулу за вихiдну точку своєї концепцiї (“науковчення”).

Пiсля того, як Кант вiдкрив категорiї, вiн проаналізував

елементи пiзнавальної здiбностi. Ними є власне розсудок,

здiбнiсть до судження i розум, яким вiдповiдають процедури

створення понять, суджень i умовиводiв. Усi разом їх можна

назвати розсудком у широкому значеннi слова. Ми не будемо

деталiзувати цей напрямок кантiвських студiй, скажемо лише

пiдсумково, що фiлософ посвоєму вирiшив проблему можливостi

математики, природознавства i метафiзики. Синтетичнi суд

ження математики спираються на чисте спостерiгання простору

(геометрiя) i часу (арифметика). Природознавство спирається на

досвiд, в якому поєднується природна данiсть явищ i чистi форми

мислення (розсудку). Метафiзика теж можлива, але лише як

система всiх принципiв теоретичного пiзнання розумом з допомо

гою понять, або як система чистої теоретичної фiлософiї. Ця

метафiзика стосується виявлення умов можливого досвiду. Та

залишається ще одне питання, якому Кант готує негативну

вiдповiдь: чи можлива метафiзика позачуттєвого?

У “Критицi чистого розуму” цьому присвячено роздiл

трансцендентальної дiалектики. Сфера дiалектики – логiка “ви

димостi”, “подоби”, але взято до уваги не емпiричну видимiсть,

коли, наприклад, ложка в склянцi води здається зламаною, а

видимiсть трансцендентальну, котра зовсiм виводить нас за межi

емпiричного використання категорiй, схиляє до пошуку позiрних

цiлей. Канту треба з’ясувати: як виникають такi судження, що

тягнуть за межi досвiду, спонукають нас до їх безнадiйного

використання по аналогiї з судженнями досвiду. Такi помилковi

судження фiлософ називає трансцендентними, яким вiдповiдає

трансцендентний також предмет судження, тобто такий, що не

має корелята в досвiдi. Щоб дослiдити витоки трансцендентних

суджень, Кант переходить до розгляду власне розуму – вiдносно

самостiйної iнстанцiї людської пiзнавальної дiяльностi.

У трансцендентальнiй дiалектицi Кант прагне дослiдити

розум як продуцента деяких принципiв (загальних умов) для

досягнення вищої єдностi розсудкових знань. Саме тому вiн

----------------------- Page 201-----------------------

Філософія______________________________________________ 201

i пiдкреслює: “… тут ми вiдрiзняєморозум вiд розсудку тим,

що називаємо розум спроможністю [творення] принципів”

[8]. У цiй функцiї розум нiколи не спрямовується безпосередньо

на досвiд або на предмет, вiн завжди має справу з розсудком,

надаючи знанням єднiсть розуму. Розсудок по вiдношенню до

многовиду спостережень теж створював єднiсть через правила.

Але i сам по собi розсудок для власної гармонiї з собою вимагає

єдностi. Розум і постачає розсудку вищi принципи для

досягнення бажаної єдностi. Ясна рiч, що такi принципи аж нiяк

не стосуються предметiв, об’єктiв, вони – тiльки суб’єктивний

закон управлiння тим, що має розсудок.

Принципи розуму пов’язанi з його iдеями, випливають з них.

“Пiд iдеєю я розумiю, – пояснює Кант, – таке необхiдне

розумове поняття, для якого в чуттях не може бути даний

адекватний предмет” [9]. Iнакше кажучи, iнстанцiя розуму не

створює нiяких понять, iдеї то є категорiї розсудку, розширенi до

такого вигляду, щоб вони мали абсолютну повноту емпiричного

синтезу до безумовного. Справа в тому, що розсудок (за самою

природою логiки мислення) завжди переходить вiд одного

обумовленого до iншого і намагається закiнчити цей ряд чимось

останнiм, абсолютно безумовним. Безумовне i пропонує нам

розум у виглядi iдей, якi Кант зводить у три класи:

1) абсолютна єднiсть мислячого суб’єкта (предмет психологiї);

2) абсолютна єднiсть ряду умов явищ (предмет космологiї);

3) абсолютна єднiсть умов усiх предметiв мислення (предмет

теологiї).

Звiдси врештiрешт виходить, що чистий розум дає iдеї

душi, свiту та Бога. Iдея розуму, з одного боку, вказує на

фiнальну iнстанцiю послiдовного руху пiзнання вiд кожного

чергового обумовленого до безумовного, щоб досягти повного

поняття об’єкта. А з iншого боку, вона приписує правило, як

треба просуватися до безумовного, хоч воно й нiколи не

досягається. Iдеї мають лише регулятивне вживання, вони

немов цiлi, на якi спрямоване пiзнання. Але вони недосяжнi, бо

розсудок сягає за межi досвiду. Кант показує, що iдеям розуму

не може вiдповiдати реальний предмет, вiн iлюструє цю тезу,

звертаючись до суперечливого характеру суджень про предмети

видимостi. Оскiльки тут стикаються суперечливi положення,

Кант називає їх антиномiями.

Особливiсть антиномiї полягає в тому, що кожна з її

суперечливих складових має рiвноцiнне обгрунтування. Наприк

----------------------- Page 202-----------------------