182 __________________________________________ О. М. Кривуля

кордоні Франції зі Швейцарією. Саме тут розгорнулась його

активна антиклерикальна діяльність, тут він приймав активну

участь у створенні Енциклопедії, написав багатотомний

філософський словник, філософські повісті. На початку 1778 р.

Вольтер прибув до Парижа, де його з захопленням зустріли, але

30 травня того ж року він помер. Через 13 років, під час

революції, його гроб було перенесено до Пантеону.

В усіх вольтерівських творах проходить лейтмотивом

критика офіційної релігії й церкви. І це є цілком зрозумілим.

Адже в умовах того часу кожен, хто прагнув улаштувати

суспільне життя на нових засадах, мусив виступати проти

авторитету панівної церкви, проти богословських догм, за

звільнення свідомості від хибних стереотипів. Будьхто

з критиків панівних економічних і політичних відносин не міг

не підняти руку проти релігії й церкви, що освячували владу

монарха й увесь устрій життя й думок, що склався.

Інша риса творчості Вольтера полягає у тому, що всі його

твори просякнені філософськими ідеями. Філософічним був

його „театр” (понад 50 п’єс), філософські повісті та романи.

Посмертне видання його творів склало 70 томів, серед них –

„Філософські листи”, „Метафізичний трактат”, „Філософ

невіглас”, „Філософський словник”.

У філософії Вольтер був прихильником Локка. Засвоївши

сенсуалізм англійських філософів, він активно пропагував його

у Франції. Спираючись на вчення про відчуття як першо

джерело пізнання, Вольтер піддав критиці декартівське вчення

про природжені ідеї. Відкинув він і беркліанський суб’єктивний

ідеалізм, зауваживши, що коли падаючий камінь переламає мені

плече, то мабуть дуже важко буде припустити, що це сталося

завдяки зусиллям пам’яті.

Стосовно релігійних питань Вольтер залишився деїстом,

тобто визнавав можливість існування Бога лише як першо

двигуна Всесвіту. Відхиляв він і субстанційність душі. Душа не

є самостійним і незалежним началом. Те, що ми звемо душею,

є тільки здатністю людини до мислення.1 Чому б не вважати

мислення властивістю матерії? – порушує ще одне важливе

питання Вольтер і відповідає: „І яка людина на Землі нава

житься, не впадаючи у безглузду нечестивість, стверджу

1 «Душа эта, кою вы изобразили субстанцией, на самом деле есть не что иное,

как способность, дарованная нам великим бытием; она вовсе не личность. Это –

свойство, данное нашим органам, а вовсе не субстанция» [3].

----------------------- Page 183-----------------------

Філософія______________________________________________ 183

вати, неначе Бог не може надати матерії чуття і думку”;

Неможливо, кажуть мені, щоб матерія мислила. Однак я не

вбачаю такої неможливості” [4].

Вольтер всіляко пропагував у Франції індуктивний метод

Бекона і Ньютона, хоча стосовно самого філософського знання

й залишався скептиком, вважаючи, що філософія не дає

пояснення суті речей, і одну з своїх праць – „Філософ

невіглас” – у другому виданні так і назвав – „Питання людини,

яка нічого не знає.”

У своїх перших творах Вольтер був прибічником ідеї

свободи волі (індетермінізму), але згодом детермінізм подолав

його. Було б дивно, вказував він, якби Всесвіт підкорювався

своїм законам, а лише одна малесенька тварина могла б діяти

всупереч їм. У дійсності бути вільним – значить могти робити

те, що ми хочемо. Людина – одна з ланок ланцюгу загального

зв’язку речей.

У етиці й естетиці Вольтер проводив думку про відносність

ідеалів і критеріїв добра й красоти. Уявлення про них

змінюються від епохи до епохи, від місця до місця. Судження у

цих питаннях залежить і від того, хто його висловлює. Так,

напр., він писав: «Спитайте в самця жаби: Що таке краса,

прекрасне «to kalon»? Він відповість, що це – жабасамиця з

її здоровенними, круглими, виряченими очима на маленькій

голівці, з плоским ротом до вух, жовтим животиком,

брунатною спинкою. Спитайте гвінейського негра: для нього

прекрасне – чорна, блискуча шкіра, заглиблені очі, сплюснений

ніс» [5]. Тим самим Вольтер розхитував уявлення про

абсолютність норм, що вже віджили свій час.

Вольтер був прекрасним істориком, першим висунув ідею

створення історії культури, він же сформулював і поняття

„філософія історії”.

Шарль Луї Монтеск'є (1689–1755) – один з перших представ

ників французького просвітництва. Його просвітницький пафос

виявляється у ряді моментів. Поперше, він вірить у цивілізуючу

роль науки, яка корисна своїми відкриттями й винаходами,

а також сприяє щастю людям. Подруге, природознавчі успіхи

наук, що спирались на емпіричний метод, відкривають шлях до

дослідження історії і соціальних процесів. Він був переконаний,

що у суспільному житті мають місце природні закони, зважаючи

на те, що в ньому немає випадковості чи божественого

провидіння.

----------------------- Page 184-----------------------