180 __________________________________________ О. М. Кривуля

лістичного, чи поверхово емпіричного, вбачав у цьому

антиісторизм.

Чимало творів Лессінг присвятив естетичним питанням,

запроваджував їдею наближення мистецтва до життя. У якості

основного естетичного принципу висунув ідею єдності індиві

дуального (чуттєвообразного) і узагальненого (поняттєво

загального) відтворення дійсності у художніх творах.

Лессінг також розробляв питання історичного характеру

співвідношення позитивної (напр., християнство) і природної

(язичницької) релігії, принципи якої базуються на деяких

закладених у людському розумі вічних істинах релігії. На

певному етапі історичного розвитку святе письмо сприяло їх

усвідомленню людством, однак нині повстало завдання

критичного переосмислення й подолання догм позитивної

релігії. За цим стояла ідея, що всю попередню історію слід

розглядати як необхідний період на шляху до теперішнього

стану, а не вбачати в ньому низку помилок і даремних зусиль

попередніх поколінь. Застосовуючи цей принцип до історії

Просвітництва, Лессінг вважав, що у середині XVIII ст.

Німеччина знаходилася ще не на стадії Просвітництва, а лише

у процесі руху до нього. З цією думкою погоджувався і Кант,

коли у згадуваній статті 1784 року «Відповідь на питання: що

таке Просвітництво?», тобто через три роки після смерті

Лессінга, писав: «Якщо поставити питання, чи живемо ми

нині у освічену добу, то відповідь буде така: ні, але мабуть,

ми живемо у добу просвітництва» [1]. Лессінг мабуть першим

звернув увагу на провідну виховну роль “Біблії”, обмеживши

тим самим претензії теологів вважати її більш універсальним

явищем.

Колись, на тлі критики Мендельсоном пантеїзму Спінози,

Лессінг, за словами Г. Якобі (17431819), десь зауважив: “Нема

ніякої іншої філософії, крім філософії Спінози”. Цей оприлюд

нений уже після смерті Лессінга вислів спричинив у Німеччині

тривалі й запеклі філософські дискусії, що звичайно ж пожва

вило загальне філософське життя.

Видатним німецьким філософомпросвітником був Йоган

Готфрід Гердер (1744–1803). Він першим визнав філософію

історії як самостійну дисципліну. У передмові до своєї книги

“Ідеї до філософії історії людства” Гердер тлумачить філософію

історії як науку про всю історію людства в цілому. Звичайно,

сьогодні не йдеться про те, що філософія історії підмінює собою

----------------------- Page 181-----------------------

Філософія______________________________________________ 181

історичну науку, вона тільки прагне філософськими засобами

осмислити хід людської історії в її цілісності і окремих фазах,

визначитись відносно загальної логіки, смислу історії, можливих

закономірностей та стосовно специфіки історичного пізнання.

Й. Г. Гердер безперечно визнавав закони розвитку історії.

Природною еволюцією людина приречена до панівного стано

вища на землі, призначена бути вінцем творіння всього сущого.

Така доля уготована їй вже здатністю до прямоходіння, будовою

мозку, тілесною конституцією, а від цього причиннонаслідковий

ланцюжок веде до здатності до мови, розуму, соромливості

і врештірешт до утвердження правил істини і справедливості,

що й перетворює людей у вірних помічників і братів відносно

один одного. Все це завершується формуванням духу гуманності,

досліджувати який є справжнім завданням філософії історії.

Історія людства – це школа удосконалення на шляху

прогресуючої гуманності. “Розум людський, – так завершує

Гердер книгу “Ідеї до філософії історії людства”, – помножена

солідарна діяльність людей невтримно й неухильно йдуть

уперед і вбачають у цьому гарну прикмету, навіть якщо

кращі плоди до часу й не визріють” [2].

8.3. ФранцузькеПросвітництво XVIII ст.

Справжнім лідером французького Просвітництва був

Франсуа Марі Аруе (Вольтер). У Вольтера (1694–1778) було 137

псевдонімів, але в історію він увійшов саме з цим. Надзвичайно

обдарований, універсально освічений, войовничий за характером,

Вольтер втілював у собі основні просвітницькі ідеї. Він мав

талант філософа й історика, драматурга й романіста, поета

й публіциста, був ворогом деспотизму, патріархом вільнодумства.

З десяти до шістнадцяти років Вольтер виховувався

у єзуїтській колегії Легран, а надалі у школі правознавства

у Парижі. Там він увійшов у гурток вільнодумно налаштованої

аристократичної молоді і започаткував свою літературну твор

чість. За епіграму й памфлет проти регента Філіпа Оранського

майже рік відсидів у Бастилії. Однак часу там марно не втрачав,

а написав свою першу трагедію „Едіп” та поеми. З 1728 по

1729 рік Вольтер перебував у Англії, що значно вплинуло на

формування його власне філософських поглядів. Потім до 1750 р.

жив у Франції, але через переслідування збоку церковників

виїхав до Прусії, деякий час перебував у Женеві, а з 1755 р.

і майже до кінця життя мешкав у своїй садибі Ферней на

----------------------- Page 182-----------------------