176 __________________________________________ О. М. Кривуля

не має наукової цінності. Стосовно Декарта це здається

парадоксальним, адже він був і досі вважається великим

вченим. Це безперечно, однак Декарт не дуже поціновував

експеримент і досвід взагалі, надаючи перевагу природженим

ідеям. За таких умов досвіду належить тільки роль демонстра

тора та ілюстратора наслідків з ідей, які невідомо як (чи

завдячуючи Богові) мають місце у голові людини.

Подруге, термін „просвітництво” має ще те значення, що

мрією багатьох з його представників є ідеал освіченого прави

теля, якого треба підготувати на ґрунті досягнень науки. Такий

правитель міг би силою влади і авторитетом знань влаштувати

досконале суспільство, яке відповідало б природі людини, а ця

природа відома їм, філософам епохи.

Потретє, під терміном «просвітництво» можна мати на увазі

й те, про що говорив німецький філософ Іммануїл Кант (1724

1804) у невеличкій статті під назвою «Відповідь на питання: що

таке Просвітництво?». Просвітництвом він називає стан

повноліття людства, яке стосовно окремої людини означає

здатність користуватися власним розумом без опіки збоку когось

іншого. Кант вважав, що в кожної людини достатньо розуму

розмірковувати про будьякі явища дійсності, є для цього

й спроможність міркувати самостійно, однак людям бракує

лише мужності. Тому девізом Просвітництва Кант вважав слова

"Sapere aude", що у даному випадку означає «май мужність

користуватися власним розумом». Спроможність мати власну

думку стосовно явищ дійсності, вміти судити про них – важлива

характеристика особи, яка формувалася у надрах нового

громадянського суспільства і радикально відрізнялася від

типової особи феодального періоду. Французькі просвітники

підносили «здоровий глузд» як уміння людини самостійно

міркувати стосовно власного повсякдення, бути відповідальним

за свої рішення і вчинки.

Додатковий смисл терміна «просвітництво» проглядається

також у тому, що поширення об’єктивних знань, на думку

діячів цієї доби, немов просвітлює людський розум, який без

цього є затемненим різними забобонами, помилками та силою

пристрастей.

Коли йдеться про характерні риси всього Просвітництва, то

для нього (особливо для французького) притаманна боротьба

з релігією і церквою. Це пов’язано з критикою абсолютизму, що

спирався на авторитет церкви. У ту добу будь яка критика

----------------------- Page 177-----------------------

Філософія______________________________________________ 177

наявного суспільного порядку повинна була починатися

з критики релігії, бо церква освячувала суспільну ієрархію,

засуджувала протест проти існуючого ладу.

Взагалі для доби Просвітництва є властивим оптимізм. Він

відображував настрій молодого капіталістичного суспільства.

Може недарма батьківщиною просвітництва стала Англія, адже

саме тут раніше став розвиватися капіталізм, відбулася у XVIII

му ж столітті промислова революція. Джона Локка, який помер

у 1704 р. вважають таким, що завершує XVII ст. і відкриває

у Англії епоху Просвітництва. Завершує її Давид Юм.

Загальним філософським фоном епохи Просвітництва був

сенсуалізм, ідея природного права, рівності людей, релігійної

толерантності. У побудові соціальних концепцій просвітники

виходили з природи поодинокої людської особи. Важливою

темою, що теж вимальовувала особливості філософських розду

мів XVIII ст. було співвідношення випадковості й необхідності,

фаталізму й свободи волі. Ще живими залишалися й ідеї

механіцизму.

8.2. ПросвітництвовНімеччині

У кожній країні Європи Просвітництво мало свої особливості.

У Німеччині такі осбливості спричинялися тим, що, поперше,

довгий час досить впливовою була пізня схоластика, подруге,

картезіанство не мало значного впливу, а раціоналізм набув

навіть антидекартівського характеру, потретє, просвітництво

у Франції і Англії розвивалось поза межами університетів,

а у Німеччині з труднощами започатковувалось у академічному

середовищі, і тільки пізніше розквітло за його межами у тому

поколінні, до якого належали Мозес Мендельсон і Готхольд

Лессінг.

Хрістіан Вольф. Найбільш значним представником філосо

фії Просвітництва в Німеччині був Християн Вольф (1679–

1754), який потужно вплинув на стан філософських досліджень

не лише в своїй країні, а й за її межами. Він заклав новий тип

викладача вищої школи, грунтовно підготовленого, авторитет

ного не лише у академічній сфері, а й далеко за її межами. До

нього університетське кар’єра була тут мало привабливою,

через що у свій час Спіноза й відмовився від запрошення

з Гейдельбергу, коли дізнався, що через церковний контроль

буде невільним у висловленні своїх думок. Лейбніц теж

відмовився викладати в університетах.

----------------------- Page 178-----------------------