168 __________________________________________ О. М. Кривуля

кості”, який був створений людьми і наука про який може бути

доступна людям. Дж. Віко формулює умову будьякої доступної

людям істини: пізнаним може вважатись лиш те, що створено

тим, хто пізнає, і тому “verum et factum convertuntur” (істинне

й створене співпадають). З цього можна вивести такі наслідки:

а) те, що пізнається, повинно бути створене тим, хто пізнає;

б) спочатку треба створити, а потім – пізнавати.

Людські звершення, про які найперше говорить Віко, це

форми правління, типи соціальних зв’язків, системи природного

права, “порядки” громадянськості. Філософія історії (хоч сам

Віко ще прямо й не вживає такий вираз) повинна ухопити

загальну й єдину логіку руху життя всіх націй шляхом

ретельного аналізу людських думок, якими люди керуються

для удосконалення форм свого повсякденного життя. Ідеї, що

стали людськими звершеннями, зберігаються в мові народів,

знаходять відображення в художній творчості і слугують

емпіричною базою філософськоісторичного дослідження. Філо

софія і філологія наближаються одна до одної: “Завдяки

попереднім філософським доказам наступні філологічні докази

підтверджують свій Авторитет Розумом і Розум – своїм автори

тетом”. Слід лише мати на увазі, що філологія у Віко є широкою

емпіричною наукою – “вченням про все те, що залежить від

людської волі: такими є всі Історії Мов, Звичаїв, Подій як миру,

так і війни народів”.

Джамбатіста Віко вважав, що кожний народ протягом своєї

історії проходить три стадії – “вік богів”, “вік героїв”, “вік

людей”. Послідовна зміна зазначених трьох стадій складає те,

що Дж.Віко називає “Вічною Ідеальною Історією” і, згідно з її

планом (за яким стоїть “Божественне Провидіння”), “саме так

повинна була минати раніше, так повинна минати тепер,

і так повинна минати надалі історія націй” [14].

7.9. КризаемпіризмууфілософіїДж. БерклітаД. Юма

Сталося так, що саме у Англії, де, починаючи з Бекона,

розвиток науки спирався на емпіризм і сенсуалізм, склалась

ситуація, коли емпіризм зазнав кризи, яка виявилась у поши

ренні суб’єктивного ідеалізму та скептицизму. Представником

першого став Джордж Берклі, а другого Давид Юм.

Джордж Берклі (1685 – 1753) народився на півдні Ірландії

і був старшим із шести дітей дрібнопомісного поміщика.

Закінчив ту ж саму школу, що і знаменитий письменник

----------------------- Page 169-----------------------

Філософія______________________________________________ 169

Джонатан Свіфт. У 15 років став студентом коледжу в Дубліні і

у ньому ж став викладачем з 1707 року. У 1709 р. опублікував

працю “Нова теорія зору”, яка мала філософський відтінок,

а у 1710 р. вийшла його основна теоретична книга “Трактат про

принципи людського знання”. Ідеї цієї книги він через два роки

виклав у популярній формі в книзі, яка у скороченій формі має

назву “Три розмови між Гіласом і Філонусом”. З того ж 1713 року

почалися подорожі Берклі. Він побував у Лондоні, виїздив до

Італії і Франції, а у 1728 р. поїхав до Америки, де мріяв

заснувати коледж на Бермудських островах. Захід виявився

невдалим і Берклі повернувся додому через три роки.

У 1734 році став єпископом.

У “Трактаті про принципи людського знання” Берклі

поставив собі завдання, спираючись на сенсуалізм, спростувати

атеїзм і його теоретичне підґрунтя – матеріалізм. Як відомо,

матеріалізм визнає, що таким абстрактним ідеям як субстанція

й матерія відповідає незалежна від людської свідомості

реальність. На погляд Берклі, “субстанція”, “матерія” – то все

неіснуючі сутності, а слова, що їх виражають – помилки

свідомості (тут він до певної міри стоїть на позиціях номіналізму).

Об’єктами нашого пізнання є ідеї, а не якісь там зовнішні речі.

Ідеями Берклі називає відчуття, предмети ж, речі – то все не що

інше, як стійкі комбінації відчуттів. Ми сприймаємо ідеї,

а будьяка ідея є тільки одиничне відчуття. Те, що люди

називають речами, є всьогонавсього комплекси відчуттів.

Особливу увагу Берклі надає смислу слова „існувати”. Коли

хтось каже, що існує матерія, існує субстанція, існує людина,

існує кінь тощо, то Берклі пропонує спочатку з’ясувати смисли

цих виразів і поставити перед собою питання „Що значить

існувати?”. Сам філософ дає таку відповідь: існувати для будь

якої речі, значить бути сприйнятою. Звідси йдуть дуже

небезпечні для самого філософа наслідки. Виходить, що та чи

інша річ існує доти, доки її я або хтось сприймає. Настирлива

послідовність міркування в цьому напрямку веде до суб’єктив

ного ідеалізму і навіть до соліпсизму1, коли єдино реальною

визнається моя свідомість, а все інше є її плодом. Сам Берклі

вимушений був балансувати між суб’єктивним і об’єктивним

ідеалізмом, аби уникнути звинувачення у соліпсизмі. Напр., що

я скажу про стіл, за яким я зараз сиджу: чи існує він? Так, стіл

1Соліпсизм (від лат. sōlus – тільки один + іpse – сам) – така філософська

позиція, яка за єдину реальність визнає тільки мислячого суб’єкта.

----------------------- Page 170-----------------------