166 __________________________________________ О. М. Кривуля

обґрунтування ідеалів рівності й свободи. І сьогодні відгу

куються симпатією його думки стосовно способів урядування,

утвердження культу закону, поважання прав. Він виступає за

такий спосіб здійснення влади, коли людям здається, що не

ними керують, а вони просто живуть за своїми поглядами, за

своїм вільним рішенням. Для цього слід прагнути відшукувати

заходи, що відповідають народному характеру, природі місця,

де народ живе, слід турбуватись про те, аби підвладні вико

нували свій обов’язок немов добровільно, а не під примусом

закону, тобто надавати перевагу не прямим, а побічним методам

урядування. Можна розділити зі Спінозою і його неприйняття

зайвого захоплення привілеями та нагородами: “Рабам, а не

вільним призначають нагороди за доброчинність” [11.] Він

переконаний, що рівності й свободі наноситься смертельний

удар, як тільки комусь, хто відомий своїми заслугами,

державними законами будуть призначатись особливі почесті.

Шлях до стабільності держави – у непорушності правильно

встановлених законів, а закони – це душа держави.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646–1716) народився

у Лейпцигу у родині професора місцевого університету. У цьому

ж університеті він і навчався з 1661 до 1666 року, вивчаючи

переважно юриспруденцію. Докторську дисертацію захистив

наприкінці 1666 р. під назвою “Про заплутані судові випадки”.

Лейбніц був різнобічно обдарованим вченим. Він є видатним

математиком, логіком, економістом, філософом, організатором

спілок і товариств вчених у межах всієї Європи. Мешкаючи

постійно у Ганновері, Лейбніц багато подорожував континен

том, був знайомий з Х. Гюйгенсом, І. Ньютоном, мав зустрічі

з Б. Спінозою та російським царем Петром I.

Ядро філософії Лейбніца – вчення про “монади”, яке викла

дено у невеликому творі під назвою “Монадологія”. Монада – це

проста, неподільна субстанція. Таких субстанціймонад безліч.

Вони – носії сили і мають духовний характер. Кожна монада

є унікальною, неповторною, самостійною одиницею буття,

причиною самої себе і здатною до активності. Світ монад

сторений Богом, який сам є монадою: «Один лише Бог є первин

ною Єдністю, або первісною простою субстанцією. Всі

монади, створені чи похідні, складають його творіння

і народжуються, так би мовити, з безперервних, від часу до

часу, випромінювань (fulgurations) Божества» [12]. Монада –

це світ сам по собі, проте такий світ, що відображує в собі увесь

----------------------- Page 167-----------------------

Філософія______________________________________________ 167

світовий навколишній порядок. Єдине відношення, яке існує

між монадами – це гармонія. Питання про гармонію дуже

важливе у філософії Лейбніца. Вона – деякий внутрішній

порядок світу монад, принцип, що долає ізольованість монад.

Лейбніц розрізнює монади трьох видів у зв’язку з тим, як

відображується у простому, поодинокому (тобто у монаді) вся

множина світу, оскільки кожна “монада є постійним живим

дзеркалом універсуму” [13]:

нижча форма, коли монади мають тільки пасивну здібність

уявлення (перцепція) і можуть створювати невиразні уявлення;

монади дỳші, це монади більш високого рівня, бо вони вже

здатні мати більш чіткі уявлення;

монади духи, монади найвищого рівня, які мають здатність

до апперцепції (усвідомлення сприйнять, уявлень).

Монади не мають фізичних характеристик і не пізнаються

чуттєво. Тіла відрізняються видом монад, з яких вони

складаються. Нежива природа складена з монад першого виду,

жива складена з монад другого виду, людина має монади

третього виду. Утворення сукупностей монад не є випадковим,

воно визначено “наперед встановленою гармонією”.

З основними ідеями монадології пов’язана і теорія пізнання

Лейбніца. Він – раціоналіст, однак більш обережно ставиться до

сенсуалізму і до ролі почуттєвого досвіду. Лейбніц поділяє

загальну тезу сенсуалізму, згідно якої “немає в розумі нічого

такого, що раніше не пройшло б через чуття”, але при цьому

суттєво доповнює: “крім самого розуму”, що слід розуміти як

наявність природжених здібностей до мислення. Чуттєве

пізнання може дати лише “істини факту”, які стосуються

поодиноких явищ і подій. Раціональне пізнання дає істини

загальні й необхідні. Це – істини розуму. Перші істини – то

сфера природознавства, другі – сфера логіки і математики.

7.5. ПроблемазнанняуДжамбатістиВіко: історія,

філософіятафілологія

Видатний італійський мислитеь доби Нового часу

Джамбатіста Віко (1688–1744) цікавий тим, що свідомо

звернувся до обгрунтування соціальноісторичного знання. Його

якось вразила проста думка: філософи серйозно прагнули

вивчати “Науку про Світ Природи”, що створений Богом і який

він один може пізнати (згадаймо тут Сократа), і нехтували

розмірковуванням про “Світ Націй” тобто про “Світ Громадянсь

----------------------- Page 168-----------------------