154 __________________________________________ О. М. Кривуля

Отже істинне знання, за Декартом, існує, оскільки існує

сама людина, що мислить. А раз ця істина відкрита, то можна,

спираючись на неї, довести, що існує не тільки наша думка,

а й тіло, і навколишній світ.

Таке міркування мало важливе методологічне значення,

оскільки було спрямоване проти всього, що приймалось на віру.

Декарт шукав граничні підстави побудови системи істинного

знання і віднайшов їх у самому індивідові, в його свідомості.

Як раціоналіст Декарт дещо принижував пізнавальну роль

почуттів, бо, як він вважав, справжню суть речей складають не

ті якості, що сприймаються органами чуття, а лише такі, які в

будьякий час, за будьякі обставини залишаються незмінними і

від почуттів не залежать. А такими якостями є ті, котрі

пізнаються розумом і досліджуються математикою, а саме:

протяжність, фігура, рух.

Як математик і раціоналіст, Декарт вважав, що загальним

методом пізнання є дедукція, тобто виведення нових істин

з тих, що вже є. Але тут годиться не будьяка дедукція. Нею

може стати лише загальна математика, а шлях до неї може дати

тільки філософія. Так розмірковуючи, Декарт дійшов до

формулювання чотирьох правил відкритого ним філософського

методу дослідження:

1. Правило сумніву. „Ніколи не приймати будьяку річ за

істинну, якщо ти з очевидністю не пізнав її як істинну;

уникати всілякої поспішливості й зацікавленості, не залучати

до своїх суджень нічого, крім того, що повстало як ясне й видиме

перед моїм духом, щоб не було ніякої можливості сумніву

в цьому.”

2. Правило аналітичності. „Розділити кожне з питань, які

треба вивчити, на стільки частин, скільки необхідно, щоб ці

питання краще вирішити.”

3. Правило послідовності висновків з думок. „Свої ідеї

розташовувати у необхідній посл ідовності, починаючи з пред

метів якнайпростіших і таких, що легко пізнаються, рухатись

помалу, немов зі сходинки на сходинку, до знання найбільш

складних, передбачаючи порядок навіть серед тих, які природ

ним чином не слідують одне за другим.”

4. Правило необхідності систематизації. „Робити скрізь

такі повні розрахунки і такі повні огляди, щоб бути

переконаним у тім, що ти нічого не обминув.”.

----------------------- Page 155-----------------------

Філософія______________________________________________ 155

Та найважливішим правилом свого методу Декарт вважав

правило сумніву. Воно потребувало визнавати істинним тільки

те, що пізнається з крайньою очевидністю і виразністю. А це

буде не що інше як інтуїція. „Під інтуїцією, – пише Декарт, –

я розумію не хитке свідоцтво почуттів, і не обманливе

судження, яке неправильно складається уявленням, а розумін

ня [conceptum] ясного і уважного розуму, настільки легке

й виразне, що зовсім не залишається ніякого сумніву

відносно того, що ми розуміємо, або, що те ж саме,

безсумнівне розуміння ясного і уважного розуму, яке

народжується з одного лише світла розуму і виявляється

більш простим, а значить і більш достовірним, ніж сама

дедукція... Таким чином, кожен може дійти розумом, що він

існує, що він мислить, що трикутник є обмеженим тільки

трьома лініями, а куля єдиною поверхнею і т.п. речі” [3].

Інтуїція, про яку йдеться у Декарта, отримала назву

„інтелектуальна”. Головне, що робить інтуїцію інтелектуаль

ною, антиірраціональною, є те, що вона слугує вихідним

пунктом для всієї наступної дедукції. Початком кожного

чергового ланцюгу дедуктивних висновків і є певна інтуїція.

Вона не була б інтелектуальною, якби не могла бути

розгорнутою у наступні ланки дедукції.

Декартівська метафізика, як уже йшлося, тісно пов’язана з

методом. Центральним поняттям цієї метафізики є субстанція.

Субстанцію Декарт розуміє як річ (не конкретна річ, а будьщо

суще), котра не потребує для свого існування нічого крім себе.

Суворо дотримуючись цього визначення, ми дістанемось

висновку, що в повному обсязі такому поняттю може

відповідати лише Бог. Створений Богом світ Декарт поділяє на

два види субстанцій: духовні й матеріальні. Головна характе

ристика перших – неподільність, а других – подільність до

безконечності. Основні атрибути духовних субстанцій – мислен

ня, а матеріальних, або ж тілесних – протяжність. Духовні

субстанції мають ідеї, які властиві їм від самого початку

(природжені), а не придбані з досвіду. Якраз ці ідеї, що

спалахують у нашій свідомості, і є тими інтуїтивними

прозріннями, що покладаються Декартом у основу дедукції.

7.3. Соціально-політичніідеїТ. ГоббсаіД. Локка

Ф. Бекон став засновником матеріалістичної лінії у розвитку

англійської філософії, а Томас Гоббс (1588–1679) виявився

----------------------- Page 156-----------------------