152 __________________________________________ О. М. Кривуля

індукцію розуміли або тільки як повну (однак при вивченні

природи її вживання обмежено, бо ми об’єктивно не спроможні

оглянути всі явища безконечної природи), або як неповну

індукцію через простий перелік. Цим видам Бекон протиставив

істинну індукцію. При ній висновки можуть бути отримані не

стільки у результаті спостереження фактів, що підтверджують

висновки, скільки на основі вивчення випадків, що суперечать

положенню (висновку), яке доводиться. Урахування цих, так

званих „від’ємних інстанцій” потребує точного встановлення

фактів, і робиться це не шляхом пасивного спостереження,

а шляхом експерименту.

Для індукції як наукового методу має значення правильна

організація експерименту і вміння обробляти та узагальнювати

фактичний матеріал. З цією метою Бекон вводить таблиці трьох

видів: 1) список випадків наявності певних ознак чи власти

востей; 2) список випадків їх відсутності; 3) список випадків,

у яких та чи інша властивість присутня в різній мірі [таблиця

ступенів]. Зібрання таких випадків є попередньою фазою до

індуктивного висновку. Після наукових висновків йде знову

перевіркаїх на дослідах. «Наш шлях і наш метод, – вказує

Бекон, – полягає у наступному: ми вилучаємо не практику

з практики і досліди з дослідів (як емпірики), а причини

і аксіоми з практики і дослідів і з причин та аксіом знову

практику й досліди як законні тлумачники природи» [1].

Свої міркування про метод Бекон часто подає в образній

формі. Так серед учених він розрізнює три категорії – мурашки,

павуки і бджоли. Перші зосереджуються на хаотичному

накопиченню відомостей, складаючи часто зі сміття цілі гори;

павуки неначе з самих себе тчуть павутину „знань”, часто

просто вигадок; тільки третю категорію можна віднести до

справжніх учених, вони вдумливо переробляють матеріал,

виробляють корисне знання.

Творчість Рене Декарта (1596–1650) – одне з вершинних

досягнень світової філософської думки і він же – один

з фундаторів філософії Нового часу. Народився він у Франції

в сім’ї поміщика. З 1606 до 1614 року навчався у єзуїтському

колегії Ла Флеш. У 1615–1616 рр. вивчав право та медицину

в університеті м. Пуатьє, де отримав ступінь бакалавра

з юриспруденції. Пізніше, у 1629–1630 рр., вивчав філософію

і математику у Голландії. Тут він пробув до 1644 р., написавши

більшість своїх творів. У 1649 р. Декарт прийняв запрошення

----------------------- Page 153-----------------------

Філософія______________________________________________ 153

шведської королеви Христини, виїхав до Стокгольму і там

помер від застуди. На відміну від Бекона Декарт ніколи не

займався політикою, дотримуючись у приватному й публічному

житті правила Овідія “Добре прожив той, хто добре заховався”.

Найбільш видатні твори Декарта це ті, які присвячені (так

само, як і у Бекона) методології. Серед них “Правила для

керівництва розуму (1628–1629), “Міркування про метод”

(1637), “Міркування про першу філософію” (1641), “Перші

начала філософії” (1643). Крім того у нього є твори про оптику,

етику, психологію. До речі, він першим висунув ідею про

умовний рефлекс, а також був засновником аналітичної

геометрії. Розглянемо головні філософські ідеї Декарта.

Предмет філософії він чітко визначає у “Перших началах

філософії”: “Уся філософія схожа на дерево, корені якого –

метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що відходять від

цього стовбура – всі інші науки, які зводяться до трьох

головних: медицина, механіка і етика. Подібно до того, як

врожай збирають не з коренів і не зі стовбура, а тільки

з кінців гілок, так і особлива користь від філософії залежить

від тих її частин, які можуть бути вивчені лише

наприкінціі” [2]. Таким чином фундамент філософії, до складу

якої входять усі науки, становить метафізика.

Метафізика Декарта тісно пов’язана з методом. Метод

потрібен для побудови системи істинного знання. З цією метою

Декарт вважав необхідним починати в науці пошуки істини,

керуючись принципом універсального сумніву. Ми можемо

і навіть повинні піддавати сумніву все, що приймається на віру

і вважається за істинне. Але при цьому ми не маємо сумніву

в тому, що маємо сумнів. Таким чином, ідучи шляхом, який

вказує нам сумнів, ми приходимо принаймні до однієї

безсумнівної і достовірної істини: наш сумнів існує як факт.

Сумнів же – це діяльність думки. Значить, якщо наш сумнів

існує як істина, то є істинним і те, що існує наше мислення.

Я маю сумнів, значить я мислю. А якщо я мислю, то я існую

(Ego cogito ergo sum). У такому разі наша думка має буття, що

не підлягає сумніву. Ця істина докорінно відрізняється від

істини існування нашого тіла. У тому, що тіло існує, можна ще

мати сумнів, оскільки про тіло ми взнаємо завдяки нашим

почуттям, які нерідко нас обманюють. Для мислення мені

навіть не потрібен і весь зовнішній світ, адже я можу мислити

уві сні, коли взагалі не сприймаю зовнішній світ.

----------------------- Page 154-----------------------