150 __________________________________________ О. М. Кривуля

Поставивши перед собою завдання по відновлюванню наук,

Бекон перш за все вважав необхідним дати класифікацію усього

відомого на той час кола знань. Принцип класифікації знань

обрано ним у традиціях уже гуманістичної культури, оскільки

в основу класифікації покладено три головні, як тоді вважалось,

здібності людської душі: пам’ять, уява (фантазія), розум .

Пам’яті відповідає історія, уяві – поезія, розуму – філософія,

яка найбільшою мірою відповідає поняттю науки.

Для філософії є три головні предмети: Бог, природа, людина.

Своє ставлення до Бога як предмета дослідження Бекон вирі

шує, спираючись на теорію “двох істин” і приходить до

висновку про взаємне невтручання релігії і тієї філософії, яка

досліджує природу. У природничій філософії Бекон виділяє

теоретичну частину, яка викриває причини природних явищ,

і практичну. Важливим для нього є розділення теоретичної

натуральної філософії на фізику і метафізику, Фізика вивчає

ближчі причини, а метафізика більш глибокі, формальні (тобто

форми речей) та конечні причини. Від метафізики Бекон

відрізняє першу філософію і її предметом вважає загальні для

всіх наук аксіоми а також ознаки будь якого сущого, напр.,

численне, тотожне, відмінне, можливе тощо, яке береться

у фізичному смислі. Останній підрозділ філософії – вчення про

людину. Людина як індивід – предмет антропології, а людина

як член суспільства – предмет громадянської філософії або

політики. Бекон не просто дає класифікацію наук, а докладно

розглядає їх історію й досягнення, вказує перспективи їх

розвитку.

Особливу увагу Бекон приділяв логіці, науці про мислення.

На відміну від традиційної логіки, яка залишалася логікою

доказу того, що колись було відкрито, він висунув задачу

створити логіку, яка була б орієнтована на відкриття нових

істин. Можна сказати, що Бекон уперше свідомо сформулював

методологічну функцію філософії. Проблеми логіки й методології

стали головним предметом його твору „Новий органон”.

У беконівській методології є своєрідна „руйнівна частина”,

де розглядаються так звані „ідоли”, або привиди мислення

і способи, якими можна вивести їх з людської свідомості,

очистити її. Тільки після цього можна розраховувати на

адекватне відтворення природи.

„Ідоли”, чи то „привиди” – це забобони, які, згідно Бекону,

почасти належать людському розуму за його природою, почасти

----------------------- Page 151-----------------------

Філософія______________________________________________ 151

з’являються під час історії людського пізнання, а почасти

з’являються в процесі індивідуального розвитку людини.

Привиди весь час супроводжують людину, створюють у неї

помилкові уявлення і ідеї. Існує чотири види „привидів”:

1. Привиди роду. Вони властиві самій природі людей, їх

розуму й відчуттям. Розум і відчуття немов примішують свою

власну природу до природи речей, напр., коли прагнуть

тлумачити природні явища по аналогії до людини (антропо

соціоморфізм), або коли прагнуть до узагальнень, які не

підкріплені достатньою кількістю фактів. Привиди роду

найбільш стійкі, і перемагати їх можна лише тим, що „до крил

розуму слід вішати гирі, аби він дотримувався фактів”.

2. Привиди печери. У кожної окремої людини є немов „своя

окрема печера”, яка додатково „перекручує світ природи”.

Індивідуальні особливості людської фізіології, психіки, що

визначаються характером конкретної людини, її вихованням

і іншими особливостями її долі, знаходять свій вияв саме

у ідолах печери. Напр., „людина скоріше вірить у те, чому надає

перевагу”. Долаються ці ідоли з допомогою співставлення

індивідуального й колективного досвіду.

3. Привиди площі. Вони народжуються з мовного спілкуван

ня людей, у процесі якого люди гадають, що їх особистий розум

керує словами. Ці ідоли найбільш обтяжливі, бо всупереч

такому переконанню людей слова нишком проникають у їх

свідомість і часто спотворюють логіку міркування. Прикладами

привидів площі можуть бути безконечні спірки про слова.

Приймаючи слова за речі, люди сповзають на грунт псевдо

мудрості.

4. Привиди театру. Вони народжуються від сліпої віри

у авторитети, особливо в традиційні філософські системи.

Штучні побудови цих систем уявляють собою ніби якийсь

„філософський театр”.

За цим Бекон піддає критиці абсолютизацію силогізму,

критикує дедуктивний метод, оскільки при його застосуванні

знання не виходять за межі понять.

Покінчивши з „руйнівною частиною”, Бекон переходить до

конструктивної, формулює свій досвідноіндуктивний метод.

Його власний метод спирається на розроблену ним концепцію

нової індукції. Суть індукції полягає у безперервному і поступо

вому узагальненні: від окремих фактів до „середніх аксіом”

і далі до „генеральних аксіом”. Що нового дав Бекон? До нього

----------------------- Page 152-----------------------