148 __________________________________________ О. М. Кривуля

Орієнтація на природознавство вела до зміни співвідношення

власне філософських знань і знань про природу. У часи

античності і середньовіччя майже не було чітких кордонів між

філософією і тими галузями наук, що вивчали окремі сторони

дійсності. З переходом же до Нового часу стан справ у системі

знань почав докорінно змінюватись, оскільки поряд з філософією

виникають і самостійно розвиваються конкретні науки про

природу й суспільство. Відокремлення від колись єдиної натурфі

лософії механіки, астрономії, математики, фізики, хімії, фізіо

логії з їх специфічними методами пізнання вело до зміни самого

статусу філософії, її предмету й ролі. Філософи самі починають

приділяти переважну увагу питанням методології та теорії

пізнання. Усвідомлюються проблеми, що стосуються походження

знань і пізнання, його джерел, співвідношення чуттєвого,

досвідного й раціонального, питання істини. При відповідях на

такі питання філософи схилялись чи то до емпіризму, чи то до

раціоналізму . Представниками першого були Ф. Бекон, Т. Гоббс,

Д. Локк, другого – Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц. Ясна річ, що

вказані тут імена далеко не вичерпують список.

Окрім гносеологічних питань філософів цікавлять також

питання упорядкування, систематизації досягнень науки. Саме

потреба вирішення цих питань, очевидно, й живила раціона

лістичні мотиви у філософії, тоді як загальна досвідна орієнтація

науки більше сприяла укріпленню позицій емпіризму.

Що стосується інших рис філософії Нового часу, то слід

відзначити поширення матеріалістичних тенденцій у її розвитку.

Правда це був матеріалізм механістичного ґатунку, оскільки

спирався на найбільш розвинену тоді науку – механіку.

Механіка була лідером природознавства і ясно, що філософи

систематизатори знань поширювали „механістичне” мислення

на всі природні й соціальні явища.

Специфічно складались і співвідносини філософії та релігії.

У XVII ст. філософія займає проміжну позицію між релігією

і наукою. Ім’я і поняття Бога майже не сходить зі сторінок

творів філософів, однак те, що є в цих творах оригінального, все

воно від орієнтації на науку, а не релігію. У цю епоху, як

і в попередню, була поширена концепція „двох істин” (вража

лося, що є істини розуму, які відкриваються через науку, та

істини віри, котрі доступні тільки релігійній людині). Філософи

Нового часу спирались на неї, щоб захистити незалежність

наукової творчості від церкви.

----------------------- Page 149-----------------------

Філософія______________________________________________ 149

7.2. ПроблемаметодупізнанняуфілософіїНовогочасу

Філософія Нового часу відкривається іменем англійського

філософа Френсіса Бекона (1561–1626). Його називають першим

філософом нової доби: саме він першим сформулював найваж

ливіші принципи, що характерні для філософії цього періоду.

Походив Бекон зі знатного роду, навчався у Кембріджському

університеті. Ще зовсім молодим (шістнадцятирічним юнаком)

він протягом декількох років приймав участь у дипломатичній

роботі в Парижі. Після смерті батька у 1579 р. повертається до

Англії, щоб у майбутньому забезпечити себе достатком. Деякий

час вивчав право і філософію, займався юридичною практикою,

здобув славу гарного оратора і кваліфікованого юриста. Однак

це не було його єдиним призначенням. Бекон створює план

універсальної реформи науки і жадає такої державної посади,

яка дала б більше змоги реалізувати цей план. При королеві

Єлизаветі йому не вдалося зробити значної кар’єри. Кар’єра

вдалася після вступу на престол Якова I Стюарта. Бекон став

лордканцлером Англії, одержав титули барона Веруламського

і віконта СентАлбанського. Та у 1621 році його звинуватили

у хабарництві і на тому політична кар’єра Бекона закінчилась.

В останні роки життя він займався літературною діяльністю,

часто хворів. Одного разу холодною весною Бекон вирішив

зробити досвід з заморожуванням курки, аби переконатись в тім,

наскільки сніг може зберегти м’ясо від псування. Власноруч

набиваючи курку снігом, він застудився, прохворів тиждень

і 9 квітня помер. У своєму останньому листі Бекон не забув

відзначити, що досвід з заморожуванням “удався дуже добре”.

Серед творів Бекона найбільш відомі: “Про достоїнство

і примножування наук” (1623), “Новий органон наук” (1620) та

філософська утопія “Нова Атлантида”, яка була опублікована

через рік по його смерті.

Основний пафос творчості Бекона – пропаганда науки,

демонстрація її першорядного значення в житті людства. Він

намагався скласти новий цілісний погляд на устрій науки, її

класифікацію, на цілі й методи наукового дослідження. Ідея

Великого Відновлювання Наук буквально пронизувала його

філософські твори. За цим стояло нове розуміння цінності

науки, а саме її практичне призначення, задоволення людських

потреб і покращання життя людей. Бекон був першим, хто

чітко усвідомив перевагу наукових досягнень порівняно

з античністю і середньовіччям.

----------------------- Page 150-----------------------