132 __________________________________________ О. М. Кривуля

5. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. –

М.: Высшая школа, 1991. – 512 с.

Додаткова

1. Боргош Ю. Фома Аквинский. – М.: Мысль, 1975. – 293 с.

2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство,

1972. – 318 с.

3. Поснов М.Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей –

1054 г.). – К.: “Путь к истине”, 1991. – 614 с.

4. Честертон Г.К. Вечный человек. – М.: Политиздат, 1990. – 544 с.

5. Неретина С. Огурцов А. Пути к универсалиям. – СПб.: РХГА, 2006. –

1000 с.

Примітки

1. Коплстон Ф. Ч. История средневековой философии. – М.: Энигма,

1997. – С. 16.

2. Иустин Мученик. Разговор с Трифоном Иудеем. Гл. 8. –

http://bibliapologet.by.ru/z_books/justus/Ju_t0.htm

3. Тертуллиан. Избранные сочинения. – М.: Издательская группа

«Прогресс», «Культура», 1994. – С. 166, 93.

4. Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского. Часть 4.

Издание второе. – О граде божием. Книги 813. – Киев: Издание

Киевской Духовной Академии, 1905. – С. 242.

5. Там само: Часть 6. О граде божием. Книги 1822. – Киев, 1910. –

С. 108.

6. Цит. за Поснов М. Э. История Христианской Церкви (до разделения

Церквей – 1054). – К.: Путь к истине, 1991. – С. 362.

7. Святитель Григорий Богослов. Слово 45. На Святую Пасху //

Григорий Богослов. Собрание творений: в 2т. Т.1. — Мн.: Харвест,

М.: АСТ, 2000. С. 803—827. –

http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/45.htm

8. Там само: Святитель Григорий Богослов. Слово 29. О богословии

третье, о Боге Сыне первое. – С. 503521. –

http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/29.htm

9. Cв. Григорий Нисский. Об устроении человека. –

http://www.vehi.net/nissky/nissky.html

10. Иоанн Скот Эриугена. О разделении природы. Книга 4 // Антология

средневековой мысли (Теология и философия европейского

Средневековья): В 2 т. Т. 1. – СПб: РХГИ, 2001. – С. 173.

11. Цит. за: Боеций. «Утешение философией» и другие трактаты. –

М.:Наука, 1990. – С. 23.

12. Боеций.Комментарий к «Категориям» Аристотеля. Книга первая //

Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского

Средневековья): В 2 т. Т. 1. – СПб: РХГИ, 2001. – С. – 125.

----------------------- Page 133-----------------------

Філософія______________________________________________ 133

_____ 6. ФІЛОСОФІЯЕПОХИВІДРОДЖЕННЯ _____

6.1. ЗагальнірисидуховногостануепохиВідродження

Епоха, що отримала назву Відродження, або Ренесансу,

охоплює XIVXVI ст. У історії культури це був час надзви

чайного злету людського духу, що виявив себе у найрізноманіт

ніших сферах діяльності. Ця епоха дуже багата на людей

велетенської натури. Достатньо назвати такі імена як Данте

Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Леонардо да Вінчі, П’єтро

Помпонацці, Лоренцо Валла, Джуліо Ваніні, Томмазо

Кампанелла, Джордано Бруно, Томас Мор, Мішель Монтень,

Ніколай Кузанський, Еразм Роттердамський та багато інших.

За часів Відродження відбулася Реформація – визначна подія

у релігійному житті Європи, відомої діячами якої були Мартін

Лютер, Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі, Томас Мюнцер.

Відродження – це загальний культурний рух, який охопив

спочатку Італію у XIV ст., потім, до кінця XV ст., розповсю

дився серед інших країн Західної Європи, а в XVI ст. поширився

і на деякі країни Східної Європи (Чехія, Польща). Культура, що

з’явилась, була міською культурою ранніх буржуазних суспі

льств, які народжувались у цей період. У центр такої культури

поступово перемістилася людина, яка прагнула розірвати пута

традиційного суспільства, придбати більшу самостійність,

людина, що усвідомлювала значення своєї сили й талану. Така

людина відчувала гордість за властиву їй позицію незалежності.

І ця позиція докорінно відрізнялася від традиціоналізму

середньовічної людини.

Для того, щоб у повній мірі відобразити таку нову людину,

знадобилися значно всебічніші й глибші знання тієї спадщини,

яку залишила античність. Зважимо при цьому на те, що

середньовічний релігійнохристиянський світогляд, який ще

недавно панував, обмежувався лише придатною для себе

частиною античної спадщини.

Духовна культура Відродження, і філософія зокрема,

невід’ємна від гуманістичного руху. Саме слово humanitas

(людяність) було запозичене у Ціцерона, який вважав, що

поняття “людяність”, як найважливіший результат культури,

що була вироблена у грецьких полісах, збереглось у Римі (Італія

ж для діячів Відродження здавалась законною спадкоємницею

античного Риму). Це слово частково вживалось і у патристиці,

----------------------- Page 134-----------------------