128 __________________________________________ О. М. Кривуля

нього, але цілком ясні для досконалого розуму безмежної

божественної особи.

Між наукою і вірою немає суперечностей, християнська

істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить розуму.

Аргументи, які висуваються проти християнської віри з позиції

людського розуму суперечать вищому божественному розуму,

проти якого у людей немає засобів. Філософія повинна

прислужувати теології тим, що релігійні істини презентує

й тлумачить у категоріях розуму, і тим, що спростовує аргумен

ти проти віри як помилкові.

Значне місце у філософії Фоми Аквінського займала

проблема буття. Тут він дещо запозичив у Аристотеля. Світ

уявляв як ієрархічну систему з ряду ступенів: від неживої

природи до Бога. Усе суще складається з суті й існування.

Аквінат (так ще часто називають Фому Аквінського) вважав,

що буття Бога може бути доведено розумом і висунув п’ять

доказів на таких підставах:

1. Усе, що рухається, є рухомим чимось, тому повинен

бути першодвигун, яким і є Бог.

2. У світі є ряд діючих причин, першою ж діючою причиною

є Бог.

3. Необхідність і випадковість пов’язані; випадкове зале

жить від необхідного, а те в свою чергу від свого необхідного;

перша ж необхідність – Бог.

4. Ми помічаємо ступені якості, що йдуть одна за одною;

вища якість – Бог.

5. Усе має свою мету, має сенс і корисність; значить є вища

розумна істота, яка все направляє до цілі, і це є Бог; Останній

аргумент називають телеологічним.

Маючи всеохоплюючий розум, Фома не міг не зачепити

також проблем людини і суспільства. Людина – одно з творінь

Бога, вона має душу, яка є формою тіла і панує над ним,

складаючи з тілом один живий організм. Однак після смерті

тіла душе не гине, хоча і втрачає ознаки людської особи. Та

оскільки знаходження поза тілом порушує природне призначен

ня душі бути формою тіла, то звідси припускається майбутнє

воскресіння тіл. Крім того людина ще має й свободу волі,

завдячуючи якій вона є відповідальною за свої вчинки, адже

має здатність вибирати між добром і злом. Визнання в людині

свободи волі робить можливою мораль. Якби свободи волі не

було, а була б тільки необхідна зумовленість усього, то робити

----------------------- Page 129-----------------------

Філософія______________________________________________ 129

людину відповідальною, ставити їй щось у провину не мало

б сенсу. Щоб можна було вести мову про гріх і доброчесність,

про покарання й нагороду, треба припустити свободу волі,

надати людині здатність робити вибір. За Аквінатом, воля

щільно пов’язана з розумом, так що інтелект має примат

відносно волі (на відміну від Августина Аврелія). Людині

достатньо мати справжнє знання добра і зла, аби вчиняти

морально. Однак тут не слід забувати, що Фома – християнсь

кий філософ і Бога він не забуває: врештірешт Бог викликає

в людині прагнення вчиняти саме так, а не інакше.

Грунтуючись на тому, що люди мають певні нахили,

визначені їх природою, можна вивести низку моральних

приписів у вигляді «природного закону». Коли людський розум

проголошує сам собі такий «природний закон», то він бере участь

у вічному божественному законі, який виражає бачення Богом

плану людської історії у своєму творінні, а саме людині як образу

і подоби себе. Державне законодавство повинно узгоджуватись із

природним моральним законом, але не настільки, щоб правовий

порядок повністю співпадав би з моральним порядком. Отже не

можна вимагати, аби всі наші моральні переконання отримували

підтримку збоку встановлених державних законів.

У вченні про державу Фома, як і в багатох інших питаннях,

виходив з Арістотеля. Як і Арістотель, Фома вважає, що держа

ва як ціле має першість перед індивідами, однак пояснює це

християнським аргументом: у думці, плані Бога держава була

замислена ще до реального розгортання людської історії.

Держава призначена для керування людьми на шляху до

спасіння. Розрізняючи монархію, олігархію, тиранію і демокра

тію, Аквінат надає перевагу такій формі держави, в якій

поєднуються ознаки монархічної, аристократичної і демокра

тичної форми правління. У Фоми є також розрізнення сутності

влади і її форми: сутність іде від Бога, а форма (спосіб

управління, структура влади) не завжди має Боже походження,

тому може в окремих випадках відхилятись від свого призна

чення і може людьми вдосконалюватись.

5.4. Пізнясхоластика

Після Фоми Аквінського починається період пізньої схолас

тики. Її час припадає на XIV–XV ст. У схоластиці цього часу під

впливом нових соціальнополітичних і економічних умов

виникають опозиційні напрямки, які прямо чи побічно поле

----------------------- Page 130-----------------------