126 __________________________________________ О. М. Кривуля

Що стосується останньої теми, то впродовж століть

точилася полеміка між реалістами й номіналістами стосовно

такого питання: існують реально універсалії (загальні поняття)

чи ні. Філософським підгрунтям цієї полеміки було питання

про співвідношення загального й поодинокого. Реалісти (лат.

realis – дійсний) приписували справжнє існування лише загаль

ним поняттям, універсаліям. Номіналісти (лат. nomina – ім’я)

заперечували реальне існування загального, стверджуючи, що

загальне існує лише як ім’я після речей (post res). Поряд з ними

була ще й третя позиція, яку назвали «концептуалізм» і яку

обгрунтовував П’єр Абеляр. Концептуалісти визнавали наяв

ність у розумі людини загальних понять (концептів) як

особливої форми пізнання дійсності. Властиві нам загальні ідеї

можуть раптово виявитись у нас при спостереженні якогось

конкретного явища, однак у прихованому вигляді такі ідеї вже

існували у нашому розумі незалежно від досвіду.

Джерело дискусії про універсалії знаходять ще у неоплато

ніка Порфірія і в коментарях Боеція на його твори та твори

Арістотеля. В роботі «Вступ до категорій Арістотеля» Порфірій

пише про універсалії таке: «Я не стану говорити стосовно

родів і видів, чи існують вони самостійно, чи знаходяться

лише в одних думках, а якщо вони існують, то чи це тіла, чи

безтілесні речі, і чи мають вони окреме буття, чи існують

у чуттєвих предметах …» [11]. У свою чергу Боецій дає таке

уявлення про предмет «Категорій»: Це книга «не про роди

речей, не про речі, а про слова, що позначають роди речей»

[12]. Вже у цих висловлюваннях містяться корені майбутньої

дискусії – чи є універсалії словами, чи речами. Номіналісти

стверджували (напр., Росцелін), що універсалії – це просто

слова, а прибічники крайнього номіналізму навіть вважали, що

проголошуване загальне є не більше ніж «видихом голосу»,

тобто не має ніякої змістовності. Реалісти наполягаючи на

реальності універсалій і були ближче до Платона, який вважав

ідеї більш реальними, ніж дані нам у чуттях речі.

Для християнської філософії суперечка про універсалії

набула принципового характеру через необхідність з'ясувати

природу Трійці: треба було довести, що субстанційно єдиний

Бог існує у трьох іпостасях. Адже якщо Бог це тільки ім’я, а не

реальна єдність, то й божественна сутність Христа втрачається.

Те ж стосується і третьої іпостасі – Святого Духа.

----------------------- Page 127-----------------------

Філософія______________________________________________ 127

Період розквіту схоластики також багатий на імена. Це

Ансельм Кентерберійський (1033–1109), Іоанн Росцелін (1050–

1110), П’єр Абеляр (1079–1142), Сігер Брабантський (1240–

1281) і особливо Фома Аквінський (1225–1274). Зупинимось на

останньому.

Фома Аквінський є центральною фігурою схоластичної

філософії. Народився він близько 1225 року у графській сім’ї

у Неаполітанському королівстві недалеко від містечка Аквіно,

від якого й отримав свою назву „Аквінський”. З раннього

дитинства виховувався у бенедиктинському монастирі Монте

Кассіно. З 1239 р. протягом декількох років навчався

у неаполітанському університеті. У 1244 р. став монахом

домініканського ордену. Керівники цього ордену направили

його до Паризького університету як провідного, на той час,

центру теологічної думки. Там він був слухачем і учнем

Альберта Больштедтського і разом з ним вирушив до Кьольну,

щоб там налагодити викладання теології. У 1252 р. Фома

повернувся до Парижу, став магістром і до 1259 р. викладав

теологію. Після того як папа Урбан IV відізвав його у Рим, він

до 1268 р. викладав теологію у домініканських школах Італії.

З 1269 р. протягом трьох років знову працює у Паризькім

університеті. Потім викладав теологію у Неаполітанськім

університеті. У 1274 р. за розпорядженням нового папи

Григорія X відбуває на Собор у Ліон, але дорогою тяжко

захворів і 7 березня 1275 р. помер.

За своє порівняно коротке життя завдяки неймовірній

працездатності Фома написав дуже багато книг, присвячених

найрізноманітнішим питанням. Найбільш знаменита з них –

„Сума теології”. У своїх працях Фома провів грандіозний

теологофілософський синтез, створив таку систему, яку досі

поважає католицька церква.

У центрі уваги Фоми – співвідношення віри й знання,

релігії й науки, теології й філософії. Згідно з його думкою,

відмінності науки (і її частки – філософії) та релігії не

абсолютні, а відносні. Пізнання у науці і філософії може бути

істинним, але воно не може все охопити. Над царством

філософського пізнання знаходиться царство, яким займається

теологія. У це царство не можна проникнути силою мислення.

Істини, що стосуються цього царства, не протирозумні, не

ірраціональні, вони – надрозумні. Доведення цих істин

непосильне для людського розуму, вони є непізнавальними для

----------------------- Page 128-----------------------