122 __________________________________________ О. М. Кривуля

про творення людини Богом, Григорій роз’яснює смисл

творення «за образом і подобою Бога». Поперше, Бог «зробив

людське єство причетним до всякого блага, бо якщо

Божество є повнотою благ, а людина його образ, то значить

образ у тому й має схожість на Першообраз, наповнений

всяким благом. Отже в нас є уявлення про все прекрасне,

всяку доброчесність і мудрість, все, що тільки можна

розумом уявити собі найкраще» [9]. Подруге, якщо образ

Бога викриває в людині сутніснобожественне, то подобу люди

ни до Бога слід розуміти як часткове ототожнення людини

з Богом, тільки як подане у фарбах різноманіття сутності, коли

ми вгадуємо певний образ незалежно від повноти набору фарб,

освітлення тощо.

Всесвіт, за Григорієм, ділиться на світ видимий і невиди

мий. Своїм тілом людина належить до видимого світу, а душею

до невидимого. Серед видимого світу людина займає найвище

місце, і в ній представлені всі інші ступені життя. Душа

людська – животворяще начало, вона є створеною, живою

і мислячою субстанцією. Григорій заперечує існування душі до

тіла, тим самим відкидаючи можливість переселення душ.

Душа й тіло творяться Богом одночасно. Людський зародок вже

містить у собі всю людину, душа вибудовує тіло людини,

розгортає її здібності, дає органи для їх реалізації. Шукати

дислокацію душі в тілі – марна справа, вона присутня скрізь.

Навіть після смерті душа не відділяється від елементів, що

складають тіло. За цим стоїть християнська думка про

воскресіння тіл, саме тих, у яких люди померли. Належність

людині розуму й слова наводить Григорія на висновок про

існування вищого Розуму, яке породжує Слово. Тільки Боже

Слово є не плинним і скороминучим, як наше, а вічним.

Існування зла Григорій пояснює так. Здатна вибирати між

добром і злом, людина обрала зло, вірніше сказати, людина

зробила невдалий вибір, обравши чуттєвість, яка з тих пір

і переважає в людині. Тіло, заражене брудом душі, стало смерт

ним. Але Бог передбачив гріх і тому створив людину чоловіком і

жінкою, щоб продовжувався рід і люди знайшли б назад дорогу

до Бога.

Велику роль у становленні й розвитку середньовічної філо

софії відіграли твори так званого Діонісія Ареопагіта, навколо

якого ще й досі не розвіяні певні міфологічні нашарування. Про

життя його поки що нічого певного сказати не можна, але йому

----------------------- Page 123-----------------------

Філософія______________________________________________ 123

приписують збірку творів «Ареопагітики», куди входять «Про

небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Про божественні

імена», «Містичне богослов’я» та «Послання». Твори ці скоріш

за все були написані наприкінці IV або початку V століття

(оскільки містили у собі ідеї Прокла) і примикали у витоках до

східної патристики. Головне для Діонісія – поєднання хри

стиянства і неоплатонізму, тобто спроба виразити християнське

віровчення у поняттях філософії неоплатонізму. Це стосується

трактування християнського догмату Трійці через неоплатонічне

вчення про Єдине, християнського розуміння божого творіння

і неоплатонічної ідеї еманації тощо. Вплив Діонісія Ареопагіта

на середньовічну думку головним чином позначився його

ідеями стосовно пізнання Бога і мови, якою ми користуємося

при цьому. Як і Прокл, Діонісій відрізняє два пізнавальних

підходи до Бога: заперечний (апофатичний) і стверджувальний

(катафатичний). Перший підхід визнає несумірність людських

понять стосовно Бога, неможливість вимірювати Бога тими

ж мірками, якими ми вимірюємо речі звичного нам світу.

Другий підхід (позитивний) підкреслює певну можливість

описати Богатворця з допомогою слів, якими ми послуговуємось

при описуванні конечних божих творінь і які є цілком

сумісними з безконечною духовною сутністю Бога. Проблема

співвідношення цих двох методів стала практично наскрізною

впродовж всієї історії середньовічної філософії.

5.3. Виникненняірозквітсхоластики

Так сталося, що після Августина Аврелія на Заході різко

і надовго скоротилися філософські дослідження, та й самі вони

набули зовсім іншого характеру. Однією з причин занепаду

філософії в добу раннього середньовіччя було захоплення

вандалами Риму і наступні вторгнення готських племен. Це

призводить до гальмування культурного процесу на цілі століття.

Деяке оновлення філософського руху в ранні середні віки

повязують із Каролінгським відродженням, яке почалося з імпе

ратора Карла Великого (роки правління 768814) наприкінці

VIII століття на території Франції і Німеччини. Тут своєрідним

центром духовності стала «Академія». Це був скоріше гурток,

членом якого був і сам Карл Великий, а керував виходець

з Англії Алкуін (730806). Карл вважав, що в державі порядок

залежить від дисципліни кожного, а людей дисциплінує

християнська релігія, тому освіта у християнському дусі стає

----------------------- Page 124-----------------------