112 __________________________________________ О. М. Кривуля

Іншими рисами філософії цього часу є ретроспективність

і традиціоналізм, тобто зверненість у минуле й шанування

традиції: християнські мислителі набули переконання, що чим

більш старовинним є положення, тим воно більш істинне, бо

тривалість істини в часі загартовує її, спрацьовує на її користь.

Найстародавнішою є Біблія, вона є єдиною повною збіркою всіх

можливих істин, які людству на всі часи повідомив Бог. І тому

достатньо з’ясувати сенс біблейських висловів, щоб одержати

відповіді на всі питання, котрі людині дано мати. Але цей сенс

є закодованим, прихованим у тексті. Завдання філософа полягає

1

у екзегетиці , тобто поясненні й тлумаченні релігійних текстів.

Чим ближче філософекзегет до часів одкровення, тим краще

він розуміється у таємниці правильної екзегези. І навпаки,

вірогідність помилок зростає з часом. Тому патристика має

найвищий, після Біблії, авторитет. Створена патристикою

філософія, як перша за часів християнства, повинна бути

моделлю, класичним зразком будьякого майбутнього філософу

вання. Виходячи з цього, середньовічні філософи більш

пізніших часів постійно звертаються для підтвердження усіх

своїх думок до авторитету Біблії, до патристики, або до інших

своїх попередників, невпинно їх цитують. Мабуть від середньо

вічних авторів іде у європейській філософії традиція рясного

цитування, використання авторитетних авторів для підсилення

власної думки. Усілякі новації вважалися ознакою суєтної

гордині, відступом від зразку, а значить і від істини. Завдання

філософа – донести до сучасників і передати нащадкам образ

істини таким, який він властивий первообразові. Для відтворення

істини філософ повинен досягнути певної ідентифікації своєї

суб’єктивності з відтворюваним зразком.

Та навіть у межах заданих традицією канонів середньо

вічний філософ мав деяку теоретичну свободу. Той же таки

найбільш авторитетний біблійний текст був одночасно приво

дом і стимулом до роздуму, поштовхом для оригінального

дослідження. Справа в тім, що, за уявленнями мислителей того

часу, канонічний текст завжди багатозначний, символічний,

наповнений таємницями й загадками. Саме це й відкривало

можливості відносно вільного теоретизування.

Специфічною рисою середньовічної філософії був дидактизм

(повчальність). Майже всі відомі нам мислителі середніх віків

1 Екзеге́тика, екзеге́за (з грецької εξηγητικά, від εξήγησις, «тлумачення, пояснення»)

----------------------- Page 113-----------------------

Філософія______________________________________________ 113

були або проповідниками, або викладачами богословських шкіл

і університетів. Вони дбали не тільки про те, аби самим собі

з’ясувати той чи інший предмет, але ще більше піклувались про

те, як передати й викласти своє розуміння цього предмету

учням і нащадкам. Отже середньовічний мислитель – це

насамперед вчитель. Дидактизм побічно стимулював інтерес до

проблем логіки і лінгвістики, до деяких проблем теорії пізнання.

І все ж ця філософія була переважно „схоластичною”, шкільною,

діалогом вчителя і учня, коли перший поважається за ерудицію

і педагогічну майстерність, а другий – за старанність і здібність

до засвоєння. У зв’язку з цим були поширені такі філософські

жанри, які відбивали прагнення до діалогу:

• компіляції, тобто тлумачники, словники з прагненням

охопити всю мудрість;

• суми (поширилися у пізнє середньовіччя) – логічно

упорядковані трактати, узагальнюючі теоретичні досягнення, що

мали слугувати за посібники з теології;

• сповіді, що були засобом морального очищення

і публічного покаяння не стільки у власних інтересах, скільки

для повчання інших.

У розвитку середньовічної філософії виділяють декілька

періодів: апологетика, патристика і схоластика.

5.2. Апологетикаіпатристика

Апологетами називали перших християнських мислителів,

що діяли в добу поширення нової релігії, коли вона зазнавала

утисків і переслідувань з боку язичницького оточення і держа

ви. Дехто вважає, що апологети не були власне філософами,

вони скоріш ритори. Захищаючи християнство від освічених

язичників, апологети висунули питання про Христа для

доведення того, що все добре, розумне у язичництві було

виявленням ХристаЛогоса, немов з самого початку розлитого

у людському світі.

Серед християнських письменників апологети з’явились

з початку II ст. До них належали Арістід, Юстін, Татіан,

Афінагор, Тертулліан та інші.

Перша апологія, що дійшла до нас і датована 125 роком,

була апологія Марціана Арістіда з Афін, яку він написав

римському імператору Адріану (76–138), а за деякими іншими

повідомленнями наступнику Адріана на троні Антоніну Пію

(86–161). У тексті апології Арістід підкреслює, що світ і все

----------------------- Page 114-----------------------