102 __________________________________________ О. М. Кривуля

звертається до поняття матерії. Під нею він розуміє чистий

субстрат, необхідний для існування тілесного світу. Початковий

субстрат (матерія) позбавлений будь яких властивостей, не має

ніякої визначеності. Предметну визначеність матерії надає

Душа через ейдоси, матерія “формується у окремі предмети,

і душа негайно ж надає матерії предметну форму, бо

невизначеність спричиняє їй страждання. Душа немов

боїться залишитись поза буттям, вона не в змозі довго

знаходитися у світі небуття” [47]. Отже Душа як третя

іпостась божественного має двоїсте призначення: з одного боку,

творення космосу, управління порядком у світі тілесного,

а з іншого, спостереження істинносущого у Духові. Двоїстість

Світової Душі виявляється і в тому, що вона, не перестаючи

бути цілісною іпостассю Єдиного, множиться на численні

індивідуальні душі предметів. Індивідуальні душі теж двоїсті,

одна їх частина, захопившись тілесним, наповнюється при

страстями і отримує задоволення від недостойного, а друга –

вища, духовна частина, не забуває своєї причетності до Духу, до

загального порядку і не знаходить радості у низьких насолодах.

Розв’язавши фундаментальні метафізичні питання, Плотін

спрямовує увагу на вирішення людських проблем. Людська

душа як індивідуалізована частина Світової Душі потрапляє

в наше тіло за загальним правилом поведінки цієї світової сили,

так би мовити через онтологічну необхідність, адже вона

виконує керівну функцію стосовно кожного індивідуального

тіла, плекає його, доглядає, часом забуваючи своє благородне

походження. Дві частини індивідуальної душі зазнають

негативного впливу від матерії. Матерія – причина немочі душі

і її зла. Падіння душі починається одразу з возз’єднання її

з матерією: “Вона спускається у матерію і слабне, оскільки

багато з її сил та здатностей грузнуть у неї, як у баговинні,

і втрачають здібність діяти; і ось матерія вже займає місце,

яке належало душі, і змушує душу немов стискатися, а те,

що вона вкрала у душі, вона робить злим; і так до тих пір,

доки душа не знайде в собі сили відновити свої права” [48].

Людина складна істота за своєю структурою. У ній можна

фактично виділити три людини: перша людина – та, що

знаходиться у Духові – перша по буттю і найдосконаліша по

суті, саме вона й випромінює своє світло на другу людину –

дискурсивну (таку, що розмірковує), а друга – на третю,

почуттєву. В нас інколи діє виключно ця третя, низька людина,

----------------------- Page 103-----------------------

Філософія______________________________________________ 103

а інколи до неї надходить дещо від вищої, тобто другої, а до тієї

приєднується інколи й енергія найвищої людини, і тоді кожний

з нас буває тим або іншим з трьох, з огляду на те, як ми діємо.

Взагалі ж спілкування душі з тілесним є зло, а звільнення її від

тіла – добро. Душа немов була спіймана цим світом і заточена

у в’язницю (тіло), вона втратила той свій попередній стан, коли

керувалась вищими планами разом зі Світовою Душею, і до

якого віднині усе її єство буде прагнути.

Отже доля душі – повернення у лоно божественного. Як

цього досягнути? Відповідь Плотін дає коротку, зведену до

ритуальної формули “Відклади все!” [49] За цією формулою

стоїть складна й довга процедура очищення душі й з’єднання

з Єдиним, яке називається екстазом. Слід підніматися довгою

дорогою від самої “нижчої” в собі людини до божественної.

Керуючись власними пізнавальними здібностями, людина,

піднімаючись наче зі сходинки на сходинку шляхом від

індивідуального до загального і спираючись при цьому на

духовне в собі, дійде до злиття з Єдиним. Фактично Плотін

пропонує нам повірити у свою філософію і прийняти її як істину

і одночасно шлях до істини. Він запровадив своєрідну

інтелектуальну віру, тобто віру, яка здобувається на основі

дискурсивного переконання людини у можливості досягти

звільнення й блаженства через філософію.

Якщо Плотін належав до римського неоплатонізму, то

Прокл діяв у Афінах. Мав він прізвисько “Діадох” (Спадкоємець)

через те, що прийняв від свого вчителя Сіріана керівництво

Платонівською Академією. Про його життя ми знаємо від

Маріна, учня Прокла, зі складеного ним через рік після смерті

філософа панегірика [50]. Творчість Прокла є завершенням

і систематизацією неоплатонізму. Він поділяв основні неоплато

нічні позиції, включно з ідеями Плотіна, і багато займався

коментуванням платонівських діалогів. Творчий доробок його

колосальний. Навіть ті трактати Прокла, які дійшли до наших

часів, охоплюють декілька тисяч сторінок, що перевищує

і твори Платона, і Арістотеля. Фахівці кажуть, що фактично

вивчення Проклових творів тількино почалося, хоча ще

у Середні віки вони були досить популярні. До його філософсько

теоретичних праць відносяться “Першооснови теології”, які скла

даються з 211 чітких тез з короткими поясненнями до них;

великий твір “Платонівська теологія” з детальною розробкою

вчення про Єдине, Числа і Дух з застосуванням цих категорій до

----------------------- Page 104-----------------------