98 __________________________________________ О. М. Кривуля

його слухачам. Важливим джерелом, з якого ми знаємо про

погляди Платона, що не попали у діалоги, є Арістотель (хоч він і

зупиняється тільки на деяких фрагментах усно висловлених

думок Платона), а також свідчення послідовників платонізму у

межах самої Академії. Природно буде зосередитись на деяких

принципових моментах метафізики Платона, які довгий час

після нього обговорювались так званими “академіками”.

Уже в першій книзі “Метафізики” Арістотель пише, що

Платон багато чого взяв у піфагорійців, зокрема уявлення про

єдине і двійцю. Їх можна назвати першими началами, або перши

ми причинами всього сущого, як про це каже Арістотель[34],

а можна вважати принципами, як вказує, напр., Д. Діллон.[35]

“Єдине” – активне начало, яке безпосередньо впливає на

двоїстість Діади (“Двійці”). Діада багатолика й суперечлива: це

дещо “велике й мале”, неподільне й дискретне. Діаду можна ото

тожнити з матерією. Назва “матерія” тут досить умовна, оскільки

лише Арістотель пізніше надав у філософії цьому терміну кате

горійного значення. Про те, що ми умовно називаємо матерією,

у Платона йдеться у діалозі “Тімей”. Необхідність у матерії

викликана була потребою звести кінці з кінцями в платонівській

космології. Треба було додати третю, допоміжну причину сущого

(крім ейдосів та їх копій). Така допоміжна причина – те, на чому

відбувається проекція речей, дещо посереднє, або “тіло космосу”.

Це третє – “хрещена мати і немов годувальниця будь якого на

родження” [36]. Платон далі пише так: “Слід мислено відокре

мити три роди: те, що народжується, те, всередині чого

здійснюється народження, і те, за зразком чого зростає те,

що народжується” [37]. Під першим Платон має на увазі видимі

речі, під другим – матерію, під третім – ейдоси (ідеї). Ознаки

матерії Платон вимальовує дуже невиразно, вказуючи, що цей

вид є темним і важким для розуміння. Це деяка чиста просто

ровість, вмістище, яке “і розтікається вологою, і полум’яніє

вогнем, і приймає форми землі й повітря, і зазнає усю низку

схожих станів, являючи різноманітний лик” [38]. Отже Діада

(Двійця) може бути ототожнена з платонівською “матерією”.

Від дії Єдиного на Діаду народжуються “ідеїчисла”

(принаймні Арістотель так непевно й пише: “ейдоси <як

числа>” – [39]. Як би там не було, та Платон дійсно уявляв ідеї

числами, або якимись математичними сутностями. Як і піфа

горійці, Платон та його послідовники надавали особливого

значення першим чотирьом числам і їх сумі (1+2+3+4=10),

----------------------- Page 99-----------------------

Філософія______________________________________________ 99

пов’язуючи їх з тривимірним світом реальних речей: 1 була

також і точкою, 2 – лінією, 3 – площиною, 4 – тілом.

Важливим елементом платонізму було й вчення про Душу,

яке теж найбільш повно викладено у діалозі Платона “Тімей”.

Як Світова Душа вона “є місцезнаходженням форм (те саме,

що ідей – О.К.), з тим застереженням, що не вся душа,

а мисляча частина, і має форми не в дійсності, а в можли

вості” [40]. Душа якимось чином перетворює ідеї на матема

тичні об’єкти, а потім проектує їх на матерію, породжуючи тим

самим фізичний світ. Індивідуальна душа так відноситься до

Світової, як мікрокосм до макрокосму.

Серед питань, які залишилися у спадок від Платона, було,

зокрема, питання про природу Деміурга (Творця всього). У нас

тупному платонізмі Деміург ототожнювався з Розумом, Духом,

Логосом (Нусом, відомим ще Анаксагору). Ключові вихідні

поняття – єдине, душа, дух, матерія (за нею стоїть “двійця”)

притаманні всьому неоплатонізмові, являються стартовими для

вирішення філософських проблем. Суперечності, недомовки та

прогалини платонівського вчення й ліквідовували ближчі та

віддалені послідовники вчителя, зберігаючи дух платонізму.

Отже родоначальником неоплатонізму був Плотін. Походив

він з Єгипту, навчався філософії в Олександрії у Аммонія

Саккаса, прибічника платонівської традиції. До Риму Плотін

прибув у сорокарічному віці і заснував там власну школу. Своє

вчення він виклав вже наприкінці життя у окремих трактатах,

які упорядкував його учень Порфирій після смерті учителя. Усі

трактати, числом 54, Порфирій згрупував у шість дев’яток.

З тих пір фундаментальна праця Плотіна так і називається:

“Еннеади” (тобто “Дев’ятки”: від грець. εννέα – дев’ять).

Плотін створив філософську систему, яка має свою кінцеву

мету з підпорядкованою їй внутрішньою конструкцією. Мета або

завдання філософії корелюється з метою людського перебування в

світі. Як сповіщає учень Плотіна Порфирій, “зближення

і возз’єднання з загальним Богом є для нас кінцевою метою”,

додаючи, що за час їхнього спілкування Плотін чотири рази

досягав цієї мети [41]. Такий стан можливий для кожного з нас,

пише сам Плотін, “тому що Бог знаходиться не поза нами і не

далеко від нас, але завжди з нами, і тільки нами не

помічається” [42]. Обґрунтувати цю мету і тим самим допомогти

людині досягти блаженства й щастя – задача філософії. Як же це

робить Плотін? Звернемось до його метафізики.

----------------------- Page 100-----------------------