96 __________________________________________ О. М. Кривуля

після тяжких випробувань долі. Стоїчне вчення було досить довго

популярним і у історії стоїцизму виділяють навіть свої періоди:

старша, середня і молодша Стоя. До першої відносять класиків –

Зенон (333–262 р. до н. е.), Клеанф (331–233 р. до н. е.), Хрізіп

(281–208 р. до н. е.); до середньої – Панетій (185–110 р. до н. е.),

Посідоній (140–51 р. до н. е.); до молодшої – Луцій Анней Сенека

(4 р. до н. е. – 65 р. н. е.), Епіктет (50–138), Марк Аврелій Антонін

(121–180). Основи вчення були закладені ще старшою Стоєю,

однак у різні часи акценти робились на різних частинах вчення.

Так напр., римські стоїки обмежувались суто моральними

проблемами, проблемами особистої свободи і практично не

зачіпляли природознавчі питання, і, навпаки, середня Стоя

значну увагу приділяла саме їм.

Філософія стоїків була повною суперечністю епікуреїзму.

Вченню про безліч атомів, з яких побудований епікурейський

світ, вони протиставили вчення про сувору єдність світу;

замість реальності пустоти, в якій рухаються атоми, відстою

вали вчення про суцільну наповненість світової кулі тілами

і пневмою (пневма – фізичне й духовне начало, світовий дух

і навіть розум), за рахунок якої Всесвіт немов тілесно дихає.

Замість думки про безліч світів, говорили про один лише світ,

а замість заперечення будьякої цілеспрямованості – переконання

у тому, що все в світі має мету.

Усі частини свого вчення стоїки демонстрували на прикладі

саду, у якому є огорожа (це їхня логіка), дерева (фізика) і плоди

(етика). Отже, як це було і у випадку з епікурійцями, всі

частини вчення підпорядковані врештірешт вирішенню

моральних питань. Головна думка у етиці стоїків полягає

у тому, що людина повинна свідомо, розумно визначити своє

місце і призначення в усьому устрої світу; кожен повинен

встановити, яка поведінка відповідає його природі і його

природному відношенні до інших істот. Як наслідок,

складається формула життя: „Жити відповідно природи –

значить жити відповідно розуму.”

Стоїки вели безкомпромісну боротьбу з принципами вчення

Епікура, критикували гедонізм, як прагнення до насолоди,

вважали, що утіхи засмічують ясність розуму. Природа

створила тваринам інстинкт самозбереження, а не прагнення до

насолоди. Усі стоїки вважали, що справжнє щастя полягає

у звільненні від пристрастей, у спокої духу. Вони першими

в історії зробили аналіз пристрастей. Вважали, що головне –

----------------------- Page 97-----------------------

Філософія______________________________________________ 97

зрозуміти що є добро, а що – зло, а що не є і ні те, й ні інше.

Останнє уявляє собою досить велику сферу морально

нейтрального і тут позиція мудреця – неупередженість.

Оскільки все ж таки в нас є елементи негарних пристрастей,

то доброчинність має характер боротьби з противними природі

й розуму бажаннями. Треба з корінням виривати ці хвороби

нашої душі. Релігійна покірність необхідності, єдиному закону,

що панує у природі, – цілком відповідає внутрішній свободі

розумного людського духу.

Уся мораль стоїків несе в собі подвійну тенденцію. З одного

боку, вони сповідують образ мудреця, який ставиться з повною

байдужістю до всього, що коїться; людина вважається до такої

міри вільною, що за нею визнається право вибирати між

життям і смертю – покінчити з собою, якщо на тебе чекають

нестерпні страждання (і багато стоїків дійсно згубили себе).

З другого боку, у стоїків є значна гуманістична тенденція, яка

визначається моральним завданням перед зв’язками з другими

людьми. Звідси йде обов’язок жити для цілого, гуманно

ставитись до інших людей, нести в собі ідею загального братства

і мріяти про всесвітню державу.

За стоїками, мудрим є той, хто досяг повної безпристрасності,

ніщо зовнішнє не здатне його обурити, не знає він гніву і жалю,

страху й страждання, бо він здійнявся над всесвітом немов бог.

Як і бог він перебуває у стані недосяжної величі духу. Хоч у цьо

му й бачиться індивідуалістична спрямованість етики, водночас

стоїки пропагували і моральний універсалізм. Усі люди – брати,

як діти єдиного батька. Національні та соціальні відмінності тут

нівелюються, Усі люди – члени єдиного божественного тіла.

4.5. Неоплатонізм

Ця остання філософська течія античності розвивається

у III–V ст. нової ери. То був час народження й утвердження

християнства, проникнення зі Сходу на Захід нових релігійних

вчень, культів, містерій. У цю добу і філософія поступово стає

релігійною. Школа неоплатонізму була саме такою. Починаєть

ся вона з Плотіна (205–270), а завершується Проклом (412–

485). Однак, перш ніж звернутися до Плотіна, слід нагадати

дещо з історії платонівської школи – Академії.

Безпосередні послідовники Платона переймалися проблема

ми, які успадкували як з відомих нам діалогів учителя, так і з тієї

частини, яку називають “усним вченням Платона”, відомим лише

----------------------- Page 98-----------------------