92 __________________________________________ О. М. Кривуля

та на півночі Малої Азії проіснувало недовго і розпалося на

Пергамське, Віфінське, Галатське та Понтське.

Хоч, як бачимо, історики обмежують еллінізм інтервалом

„кінець IV – кінець I ст. до н. е.” у культурному відношенні цей

період можна було продовжити мабуть ще на однедва століття.

Греки раніше поділяли світ на еллінську частину і варварську,

ототожнюючи себе з першою. Після завойовницького походу

Олександра все змішалось. Елементи культури Сходу прийшли

у Грецію, а традиції культури античної Греції укорінилися на

Сході, отже еллінський світ став незрівнянно ширшим. Зі Сходу

у Грецію надходив містицизм, символізм, магія, нові релігії,

інше мистецтво й архітектура, а з Греції поширювався на Схід

раціоналізм, наукові й політичні досягнення. У філософському

відношенні теж сталися зміни. Втрата полісної незалежності,

а разом з нею і відчуття особистої свободи й гідності дуже болісно

відбилася на філософських вченнях. Виникають течії, які

ставлять і вирішують переважно соціальнополітичні й етичні

проблеми, адже надзвичайно актуалізувалось питання – як

жити і досягти щастя в умовах політичної несвободи, яку слід

обрати стратегію життя та як її обґрунтувати. Фактично йдеться

про вироблення зразків належного існування у соціальному

світі, який здебільшого став чужим людині традиційного

античного полісу. У часи еллінізму набули популярності три нові

філософські течії, що переймалися переважно цими питаннями:

епікуреїзм, скептицизм і стоїцизм. Розглянемо основні положен

ня кожної з них.

Епікуреїзм

Названа течія ім’ям її засновника Епікура (342271 р.

до н. е.), який вперше з’явився у Афінах у 18ти літньому віці

для підтвердження свого громадянства. Школу, яку він назвав

„Сад”, оскільки розміщена була в саду, засновано у 306 р. до н.е.

Це була досить замкнута, напівсектантська спільнота, яка

прагнула практикувати або втілити у перебіг особистого життя

принципи свого вчення. Сам Епікур був автором близько 300

книг (кожна книга – папірусний свиток), з яких перед нами

постає прихильник атомістичного вчення, сенсуаліст та пере

важно моральний філософ. Головне, чим переймався Епікур, це

питання про те, що таке благо та як досягти щастя. Вищим

благом він вважав блаженство, насолоду. Суть його полягає

у задоволенні природних потреб і досягненні душевної рівноваги,

----------------------- Page 93-----------------------

Філософія______________________________________________ 93

душевної заспокоєності. Досягши цього, людина й прийде

до щастя.

Дорозі до щастя особливо шкодять три групи страхів:

природні явища, боги і страх смерті. Епікур використав всі

засоби (фізику, логічні аргументи тощо) аби позбавити ґрунту

людські страхи. Поперше, боятися природних явищ примушує

нас незнання їх причин. Використовуючи атомістичну теорію

Левкіппа і Демокріта, Епікур прагне пояснити абсолютно все те

у природі, що може породжувати страх. Подруге, богів теж

боятися не слід, бо їм немає абсолютно ніякого діла до нас, боги

заклопотані власними проблемами, частими скандалами

у своєму розгалуженому сімействі. Потретє, найбільш обтяжливі

страхи, що пов’язані з переживанням смертності людської, він

радить долати простим міркуванням: наші шляхи і шляхи

смерті ніде й ніколи не перетинаються, бо коли ми є, її ще

немає, а коли вона приходить, то вже нас немає.

Занурення у політичне життя, вважав Епікур, – абсолютно

небажана й зайва справа, бо щастя вона аж ніяк не принесе. Він

радив запобігати політичної діяльності, додаючи – „Живи

непомітно!” [31]

Скептицизм

Засновником скептицизму вважається Піррон (бл. 360–275 р.

до н. е.), учень Анаксарха. Разом зі своїм учителем він був

учасником індійського походу О. Македонського і вже там

практикував поведінку, що випливала з основ його вчення.

Творів не писав, а викладав свої думки усно.

Назва течії походить від грецького слова, яке буквально

значило „озиратися”, а у переносному значенні – „бути у стані

нерішучості”. І це цілком відповідає суті вчення, бо вона (ця

суть) полягає у принциповій відмові від твердих, переконливих

суджень стосовно будьчого. Головне питання, яке порушує

скептицизм, відповідає загальному духу еллінізму: Як жити?

Як досягти щастя? Піррон саме так і говорив: «Філософ – той,

хто прагне щастя». І додавав: «Щастя у незворушності і відсут

ності страждань.» Щоб досягти такого стану, слід спочатку

поставити (як про це говорив учень Піррона Тімон Фліунтський

(320–230 р. до н.е.)) перед собою такі три питання й дати на них

чіткі відповіді:

• У якому вигляді речі існують, тобто якими вони є?

• Як ми повинні ставитись до них?

----------------------- Page 94-----------------------