90 __________________________________________ О. М. Кривуля

3. Буття випадкового.

4. Буття як істина і небуття як помилка.

Що стосується першої групи значень, то вона може бути

віднесена до будьчого сущого. Виходить через категорії

представлено буття, як перебування чогось (тобто всякого

сущого) чимось, десь, колись, завжди чи інколи, у якомусь

відношенні тощо.

Основою буття як сущого є перша матерія. Вона не

визначена і не може бути визначена жодною з тих категорій,

якими ми визначаємо конкретні стани сущого. Перша матерія –

це немов потенційна передумова існування, деякий загальний

субстрат майбутніх змін, який сам є незмінним і ніколи ні

з чого не виникає. Сам він не має форми й якості. Це всього

тільки невизначена можливість змін. Навпаки, форма є те, що

визначає матерію, дає їй певність, дійсний вид і властивості.

Отже, фактично Арістотель визнає два начала – матерія

і форма. Дійсне буття це є єдність матерії і форми.

Вчення про начала доповнюється вченням про причини. Їх

чотири:

• матеріальна, вона закладена у самій матерії, як

потенції усіх майбутніх перетворень;

• формальна, вона йде від форми, що визначає суть буття

сущого;

• активна (скоріше, та, що відповідає за рух ), вона

пов’язана з питанням про джерело руху, яке Арістотель в

решті решт зводить до Бога, як першого двигуна всього

сущого;

• цільова або кінцева причина, вона стосується питання

про те, ради чого все існує.

Арістотель також учив, що всьому живому властива душа.

Вона для тіла є чимось наближеним до форми, у тому

відношенні що є першою ентелехією (реалізованою метою)

тіла.1 Душа має три рівня:

1. вегетативний (рослинний), що виявляється як здатність

до життя; цей рівень властивий всьому живому;

2. почуттєвий, властивий тільки тваринам і людям;

3. розумний , притаманний лише людині.

1 Див. [30] Слово «ентелехія» походить від грецького ἐντελέχια (ἐντελής,

«завершений» і ἔχω, «маю») і означає у Арістотеля внутрішню силу, що має

в собі мету й кінцевий результат, забезпечуючи тим самим здійсненність речі

у її цільовій призначеності.

----------------------- Page 91-----------------------

Філософія______________________________________________ 91

Людину Арістотель характеризує як істоту політичну, тобто

соціальну, оскільки „поліс” для грека значив містодержаву

й водночас суспільство. У своєму творі „Політика” Арістотель

розуміє суспільство як розвинуту спілку общин, а общину як

розгалужену систему патріархальних сімей. Врештірешт

виходить, що сім’я стала для нього моделлю для пояснення

організації суспільства й держави.

Арістотель захищає рабство, як природний стан суспіль

ства, оскільки є люди, що природою приречені бути рабами.

Вільні люди поділяються на три категорії: дуже багаті, бідні

й середні. Для благополуччя й спокою в державі особливе

значення має середній клас. Серед форм правління виділяються

три правильні (монархія, аристократія і політія) і три

неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Три останні

виникають тоді, коли правлячі сили починають дбати не про

суспільне благо, а про своє власне. Найбільш прийнятою

формою правління Арістотель вважає політію, коли до влади

прийшов середній клас.

4.4. Філософіяепохиеллінізму

У історії античності період від початку азійських завоювань

Олександра Македонського (334 р. до н. е.) прийнято називати

початком епохи еллінізму. Поняття „еллінізм”1 було введено

у XIX ст. німецьким істориком Г. Дройзеном (1808–1884) у його

“Історії еллінізму”. Воно мало позначити відрізок часу

з виникнення окремих держав після розпаду створеної

Олександром імперії і до наступного підкорення їх Римом.

Історію еллінізму ділять на три періоди:

• Виникнення елліністичних держав (кінець IV – початок

III ст. до н. е.);

• Розквіт елліністичних держав (III – початок II ст.

до н. е.);

• Занепад і підкорення їх Римом (середина II – кінець I ст.

до н. е.).

Що стосується держав, про які тут ідеться, то після

О. Македонського у Єгипті виникло царство Птолемеїв, у Сирії

і Месопотамії царство Селевкидів, у Македонії та Греції царство

Антигонідів. Четверте царство Лісімаха, що склалося у Фракії

1 Від грець. Έλληνες – самоназва греків. Звідси походить і Ελλάδα (Еллада) –

самоназва греками своєї країни.

----------------------- Page 92-----------------------