84 __________________________________________ О. М. Кривуля

зразок інших наукових знань. Платон до кінця життя зберіг

такий чисто сократівський погляд на знання у філософії. „Це не

може бути вираженим у словах, – писав він уже в старості, –

як решта наук: тільки якщо хто постійно займається цією

справою і злив з нею все своє життя, у нього раптово, як

світло, що засяяло від іскри вогню, виникне у душі ця

свідомість і саме себе там воно живить” [27]. З лекцій або

книг не можна придбати справжнього знання; лише дехто

здатен користатись вказівками, що знаходяться у книгах, біль

шість же мало їх сприймає. Тільки спільне життя у філософії,

духовний союз з метою спілкування у істині – так розумів

Платон сократівський спадок. У другий період Платон викладає

свої власні доробки у філософії. Третій період характерний тим,

що тут Платон дещо переробляє свої попередні рішення деяких

філософських питань.

Викладаючи суть учення Платона, слід спочатку нагадати,

що Сократ прагнув знайти загальні розумні норми, що

пізнаються людьми і які служать основою їх доброчинної

діяльності. Для Платона сукупність цих норм складає суть

і наповненість деякого духовного світу, що осягається розумом

(інтелігібельний світ) і у якому ці норми здійснені повністю.

Отже кінцевим змістом, предметом істинного знання є оцей

божественний світ ідеалу, світ вічних норм. Розглянемо більш

докладно окремі сторони платонівської філософії.

Що стосується вчення про пізнання, то тут Платон

є прихильником сократівської діалектики. Діалектика як метод –

це мистецтво створення понять і їх поєднання. Діалектика через

індукцію підводить множину речей певного роду під загальне

поняття цього роду. Сократівську індукцію як метод визна

чення понять Платон доповнює новим способом перевірки

шляхом розглядання наслідків від прийнятих припущень.

Кожне поняття відображає те спільне, що є у певного роду чи

виду поодиноких предметів, тобто пізнаються не самі поодинокі

речі, а загальні прикмети роду (виду). Види не змінюються,

сталими залишаються й поняття, між тим як конкретні речі

мінливі і випадкові. У видах міститься істинна суть речей,

і, навпаки, у окремих речах ми знаходимо лиш випадкове, вони

існують лише „по причетності до виду”, ним визначаються.

Діалектика цим не завершується, а продовжується вже у взаємо

відносинах видів.

----------------------- Page 85-----------------------

Філософія______________________________________________ 85

У діалозі „Теетет” Платон докладно досліджує питання про

природу людського знання. Він показує, що відчуття не дають

людині істинного знання, бо є ще й загальні відносини між

предметами, які не відчуваються, а розуміються нами. Критич

ний аналіз чуттєвого пізнання, очевидно, мав спрямування

проти тези Протагора „людина є мірою всім речам”. Мірою

речам може бути людина, але тільки та, що вже володіє

знанням.

Істинне знання народжується у людини як сон. Вона зможе

набути знання, ні в кого не навчаючись, а тільки відповідаючи

на питання, отже індивід здобуде знання з самого себе, немов

пригадуючи його. Платон був переконаний, і в цьому він згоден

з піфагорійцями, що людська душа безсмертна. До того часу як

душа прибула на Землю і заселила тіло конкретної людини,

вона перебувала десь (у Гіперуранії, тобто „Занебессі”), де

спостерігала істинно суще буття і зберегла про нього знання.

Шляхом же пригадування (такого собі специфічного „пізнання”)

кожна людина немов усвідомлює те, що в нас і з нами вже було.

Оце й називає Платон істинним знанням.

Загальним поняттям відповідають дійсні родові форми, або

ідеї. Оскільки ці ідеї існують як незмінні, постільки саме їм

належить справжнє буття. Платоном вони визначаються як

суті. Ідея є найперше суть речей, що відповідає істинному

поняттю про них. Ідеї мають характер вічної реальності

і непідвладні ніяким змінам. Кожна ідея має шлейф причетних

до неї конкретних предметів, вона їх первообраз. Ось, напр., як

говорить Платон у діалозі “Бенкет” стосовно ідеї прекрасного

(красоти), яке є “дещо, поперше, вічне, тобто таке, що не

знає ані народження, ані загибелі, ані зростання, ані

збіднення, а подруге, не у чомусь прекрасне, а у чомусь

потворне, не колись, десь, для когось і порівняно з чимось

прекрасне, а у інший час, в іншому місці, для другого

і порівняно з другим потворне. Це прекрасне явить йому

себе не у вигляді певного лиця, рук чи іншої частини тіла, не

у вигляді якоїсь промови або знання, не в чомусь іншому,

нехай то буде тварина, Земля, небо або ще щонебудь, а само

по собі, завжди в самому собі одноманітне; усі ж інші

різновиди прекрасного причетні до нього в такий спосіб, що

вони виникають і гинуть, а його не стає ні більше, ні менше

і ніяких впливів воно не зазнає” [28].

----------------------- Page 86-----------------------