80 __________________________________________ О. М. Кривуля

людей повинна визначатись розумними нормами і тому Сократ

ставив завдання віднайти об’єктивні норми поведінки. Тут

є очевидною відмінність його позиції від софістичної. У той час

як софісти відкидали такі норми, вважали кожну людину мірою

всім речам, тобто виправдовували людське свавілля стосовно

норм, Сократ намагається у самому розумі людей знайти для

всіх загальну і об’єктивну норму. Виникає питання про

тотожність розуму людей і про те, чим забезпечується тотож

ність висновків з міркувань. Цим і пояснюється вибір Сократом

засобів знаходження істиннорм: самовипробування і методичне

розпитування інших. Філософ, розпитуючи інших, допомагає їх

душам отримати знання. Те ж саме можна робити і шляхом

самовипробування, ставлячи самому собі питання, тобто

розмірковуючи.

Сократ дійшов до висновку, що людські знання здійснюються

поняттями, а істинне поняття є нормою знання. Шляхом понять

пізнаються не стільки зовнішні індивідуальні речі, скільки

загальні норми людських відносин. Сократ також запевняв, що

знання не можна передавати або викладати зовнішнім для учня

засобом, можна лише будити у нього прагнення до знань.

Кожен мусить черпати його з самого себе шляхом самопізнання

та самовипробовування. Ось чому Сократ, зводячи доброчинність

до знання блага, заперечував, щоб його можна було викладати

за плату, як це робили софісти.

Поняття, з допомогою яких здійснюється і існує знання,

утворюються шляхом логічного наведення, або індукції. Сві

доме використання індукції як методу є своєрідним винаходом

Сократа. Він вчив як на повсякденних прикладах, шляхом

всебічного розгляду предметів треба з’ясовувати їх поняття.

Однак, як ми пам’ятаємо, шукав він визначення понять у сфері

етичного. У своєму етичному вченні Сократ зводив усі чесноти

людини до знання як здійсненної мудрості. Мудрість є початком

і кінцем моральної, тобто істинної, діяльності людини.

Сократ був переконаний, що коли б люди дійшли до

істинних смислів таких понять як доброчесність, справедливість,

добро, благо тощо, вони б негайно встановили свою поведінку

у відповідність до них. Це, звичайно, утопія, наївність, але

благородна наївність, якою до сих пір відзначається людство.

Поняття “доброчесність” (άρετή) для Сократа було одним

з головних у його етиці. Воно було еквівалентом знання у таких

смислах: знання того, яким щось є; знанням того, яким дещо

----------------------- Page 81-----------------------

Філософія______________________________________________ 81

повинно бути; знанням, яке людина обов’язково реалізує у своїй

повсякденній поведінці, тобто живе у відповідності зі знанням.

Для доброчесного життя потрібен повний аналіз причетних до

нього понять: добро, благо, щастя тощо, адже, скажімо, творити

добро можна лише тоді, коли ми знаємо, що репрезентує це

поняття в повсякденному досвіді. Сократ вчив своїх сучасників

і вчить нас бути відповідальними у своїх вчинках, розмір

ковувати про принципи, які ми покладаємо у свої дії.

Після смерті Сократа його учні заснували ряд так званих

малих сократичних шкіл (мегарська, кінічна, кіренська,

елідська). Кожна з них абсолютизувала деякі сторони, особли

вості сократівської філософії, його методології або навіть

і стилю життя. Так, напр., прибічників мегарської (назва

походить від міста Мегара, що знаходився неподалік від Афін

і певний час був у стані війни з ними) школи називали

„спорщиками”, „діалектиками”. Заснував школу Євклід, стар

ший з учнів Сократа. Серед учнів самого Євкліда особливо

відрізнявся Євбулід, той хто відучив гаркавити видатного

оратора античності Демосфена. Уславився Євбулід винаходом

багатьох софізмів, таких як „рогатий”, „лисий”, „соріт”.

Як переказують, один з мегарців, а саме Діодор Крон, навіть

помер від туги після невдалого змагання зі Стільпоном, самим

знаменитим мегарцем після Євкліда.

Назва кінічної школи походить чи то від назви гімназія

Кіносарг, чи то від грецького слова κίυος (пес). Засновником

школи був Антісфен, але особливо уславив її Діоген Сінопський

(з міста Сінопа на Евксіні), якого звали „божевільний Сократ”,

а Платон називав його „пес”, чим, до речі, Діоген і пишався. Це

він відомий тим, що певний час жив у глиняній діжі (піфос).

Бувало посеред білого дня він ходив з ліхтарем у руках,

пояснюючи при цьому: „Шукаю людину.” Як сповіщає Плутарх,

одного разу Олександр Македонський захотів відвідати знамени

того філософа, який абсолютно не переймався величчю знаме

нитого полководця і спокійно лежав та грівся на сонці. Діоген

трохи підвівся, побачивши багато людей, що наближались до

нього, і пильно подивився на Олександра. Привітавшись, цар

спитав у Діогена, чи не має в нього якогонебудь прохання.

“Відступи трохи вбік, – відповів той, – не затуляй мені сонця”.

Переказують, що слова Діогена справили на Олександра

величезне враження, він був вражений гордістю і величчю душі

людини, яка поставилась до нього з таким зневажанням. На

----------------------- Page 82-----------------------