78 __________________________________________ О. М. Кривуля

і яке дане нам у сприйнятті, для нас не існує. Отже –

суб’єктивізм є фундаментом софістики.

Протагор (481–411 р. до н. е.) може бути названий першим

софістом, оскільки став першим брати платню за уроки.

Кажуть, що він першим став відрізняти часи дієслова і точно

висловлювати час дії. Був він великим майстром суперечок, про

думку не надто піклувався, а вів спори про слова, був

прискіпливим до смислів слів. Один з своїх творів він почав

такими цікавими словами: „Про богів я не можу знати, чи

є вони, чи їх нема, тому що надто багато чого перешкоджає

такому знанню, – і питання темне, і людське життя

коротке” [23].

Іншим відомим софістом був Горгій, який славився не

тільки довгим життям (483–373 р. до н. е.), а й оригінальними

принциповими тезами: 1) ніщо не існує; 2) хоч би що й існувало,

воно було б непізнаванним; 3) навіть якби його й можна було

б пізнати, та результат пізнання ми не змогли б виразити

у словах, бо він не підлягає передачі. Що стосується першої

тези, то Горгій, вочевидь, спирався на елеатів.

У цілому позиція софістів така: істини нема, знання немає,

а є тільки „уявність” і намагання переконати інших з допомогою

слів. Визнається лише „словесне мистецтво”, виверти й хитрощі.

Справжній ритор вміє спорити, виступати „за” чи „проти” будь

якого з положень. Подолати крайнощі софістики можна було

б шляхом розробки логіки, перш за все вчення про умовивід, що

й зробив пізніше Аристотель. До честі софістів все ж можна

віднести прагнення до істини, не дивлячись на ті чи інші

соціальні обставини, і попри зневіри у досягненні її.

Та найбільш відданим справі пошуку істини був Сократ.

Платон у своєму творі „Апологія Сократа” підкреслював, що

Сократ не був вчителем у звичайному значенні цього слова, він

був просто втіленням філософії як устремління до істини, до

знання і саме тому, що він був шукачем, а не вчителем, він

більше за все й навчав: учив пошуку, пробуджував філософію

у душах інших.

Сократ народився в 469 р. до н. е. в Афінах. Його батько

Софроніск був скульптором, а мати Фенарета – повитуха.

У молоді роки Сократ сам займався скульптурою. Був знайомий

з усіма попередніми й сучасними йому філософськими вченнями,

однак ставився до них скептично. Ще у молоді літа він зрозумів,

що знання про природу байдуже людям, бо то все справи

----------------------- Page 79-----------------------

Філософія______________________________________________ 79

божественні, вони від людей не залежать, а філософія повинна

займатись справами людськими, тим, що залежить від нас.

Мудрість, якої хоче досягти Сократ, потрібна всім: і простим

смертним, і державним мужам. Свій час він проводив у бесідах

зі співгромадянами, а особливо з тими, хто вважав себе знавцем

у якійнебудь сфері. Як тільки Сократ дізнавався, що з’явилась

людина, яка щось знає напевно, він одразу ж прагнув з нею

поспілкуватись і переконатись у цьому, бо сам про себе говорив:

„Я знаю тільки те, що я нічого не знаю”. Звичайно, що

Сократ насправді знає багато, просто він надзвичайно відпові

дально ставиться до якості знання, його відповідності істині,

розуміє відносність знання. І часто виявлялось, що під час

сократівського розпитування, “знавець” опинявся у розгубле

ному стані стосовно своєї початкової переконаності у правиль

ності й несуперечності знань. Сократ любив говорити, що

є тільки одне благо – знання, і одне зло – невігластво. Вже

у похилому віці він вчився грати на лірі: хіба непристойно,

говорив, узнавати те, чого не знаєш? На питання „У чому

полягає те, що личить юнакові?” Сократ відповідав: „У словах

„нічого надмірного”. Молодим людям він радив частіше

дивитись у дзеркало: красивим – щоб недостойною поведінкою

не ганьбити своєї краси, а некрасивим – щоб вихованістю

прикрасити недолік красоти. Говорив також, що сам їсть, аби

жити, інші люди живуть, щоб їсти. Коли йому сказали, що

хтось говорить про нього ганебне, він сказав у відповідь: „Це

тому, що його не навчили говорити хороше”12 .

Тепер щодо вчення Сократа. Його позиція у філософії

докорінно відрізняється від попередників, які переважно дбали

про встановлення першого начала всього сущого. Сократ,

правда, теж шукав начало, але не начало у смислі “архе” своїх

попередників. Обмежившись моральною філософією, він прагнув

знайти начала правильних вчинків людини, а це не що інше як

нормиідеали, переконливі взірці життя у будьяких його

проявах. Якщо такі норми є, і вони об’єктивні та спільні для

всіх людей, то вони будуть істинними нормами будьякої

людської діяльності, незалежно від сфери її прояву. Без знання

таких норм вся наша діяльність буде випадковою, а життя

непродуманим.

Отже, залишивши обіч фізичні знання як байдужі людині,

він обмежився етичними питаннями. Будьяка діяльність

1 Ці відомості про Сократа див. у [24]

----------------------- Page 80-----------------------