66 __________________________________________ О. М. Кривуля

славилися перші грецькі мудреці (Солон, Піттак, Біант та ін.)

Був серед них і Фалес, засновник давньогрецької філософії.

Фалес (640–562 р. до н. е.) – не тільки перший філософ

Греції, а й перший вчений (математик, астроном). Подорожую

чи світом у якості купця, він придбав багато знань у Єгипті,

Вавилоні та у інших країнах. Переказують, що на основі

розрахунків він передбачив сонячне затемнення 28 травня

585 р. до н. е. Фалес був непоганим радником у справах держави

і в практичних справах. Бажаючи показати, що йому розбага

тіти зовсім неважко, аби тільки було його хотіння, він одного

разу, очікуючи великого врожаю олив, орендував усі олійні

і тим самим надбав багато грошей.

Що стосується самої філософії Фалеса, то вона дійшла до

нас всього у двох положеннях: 1) усе виникло з води; 2) усе

наповнено богами [демонами, духами]. Згідно з Гегелем,

філософія з’являється з постановкою питання про сутність, яке

не тільки сформульоване, але й вирішене поза межами методо

логії й термінології міфологічного мислення (без алегорій

і персоніфікацій). Якщо погодитись з гегелівським критерієм

філософії, то оті два висновки, яких дістався Фалес, і були за

своїми якостями першими власне філософськими висновками.

Другим представником мілетської школи був Анаксімандр

(611–546 р. до н. е.). Йому приписують складання першої

географічної карти, спорудження глобусу, виготовлення деяких

приладів, серед яких називають гньмон, що вказував на

сонцестояння та рівнодення, і сонячний годинник. Анаксімандр

першим піднявся до ідеї про безліч світів, Земля – тільки частка

світу, метеор, оточений безмежним світовим простором. Те

фізичне начало, з якого все виникає і у яке все перетворюється у

процесі вічного руху (Анаксімандр дав йому термінологічну

назву αρχε – принцип, начало) є дещо „безмежне” (апейрон –

άπειρον) й “божествене”, яке всім керує. Слово апейрон, як

вважають деякі дослідники, характеризує одну з одвічних

властивостей першоначала, яке не є водою, повітрям, вогнем

тощо, але все ж воно є началом предметним, тілесним. Можливо

це першоначало було сумішшю багатьох елементів. Виникнен

ня світу Анаксімандр пояснював боротьбою і відокремленням

протилежностей (перш за все холоду й тепла). У надрах

“безмежного” спочатку виникає зародок світу, у якому вологе

й холодне ядро оточене вогненною оболонкою. Під впливом

жару ядро висихає, а його пар роздуває зовнішню оболонку аж

----------------------- Page 67-----------------------

Філософія______________________________________________ 67

до її руйнування. Оболонка розпадається на декілька кілець.

Десь після цього виникає циліндрична Земля, яка висить

нерухомо у центрі сферичного Всесвіту. Ці процеси, за

Анаксімандром, періодично повторюються: через певний час

світ знову поглинається навколишнім “безмежним” началом.

Третім відомим мілетським філософом був Анаксімен (585–

524 р. до н. е.), учень Анаксімандра і останній представник цієї

школи. Началом усього Анаксімен вважав не щось невизначене,

як про це думав його вчитель, а повітря. З повітря все виникає

й до нього все повертається. Розрідження повітря призводить до

виникнення вогню, коли ж повітря густішає це веде до появи

вітру, хмар, води, землі, каміння тощо. Процес виникнення

Землі з повітря Анаксімен порівнює з процесом валяння шерсті

до утворення повсті, з якої робляться валянки. “Повстяна”

Земля на вигляд схожа на стіл і, на відміну від думки

Анаксімандра, не висить нерухомо у центрі світу, а підтри

мується знизу повітрям. У цілому вчення Анаксімена мало

більше власне грецьких мотивів, ніж вчення його мілетських

попередників, і воно відіграло велику роль у формуванні

поглядів Анаксагора, Левкіпа та Демокріта.

Піфагор та піфагорійський союз

Особа Піфагора, засновника однієї з найдавніших філо

софських шкіл, вже у V ст. до н. е. була оточена легендами

і точних відомостей про його життя та вчення дуже мало. Жив

він близько 584–500 р. до н. е. спочатку на острові Самос,

а пізніше відбув у Південну Італію (м. Кротон), де й заснував зі

своїми прихильниками союз. Сукупність вчень під загальною

назвою „піфагорська філософія” існувала з VI ст. до н. е. до

III ст. н. е., однак вже з IV ст. до н. е. піфагорійський союз

відомий як містична, релігійна секта.

Сам Піфагор – один з найвидатніших грецьких мислителів і

вчених. Він встановив, що висота тону залежить від довжини

струни, дав математичні співвідношення у скульптурі, архітек

турі („золотий перетин”, правильні кількісні співвідношення

між різними частинами споруд). Виходячи з ідеї про досконалу

фігуру, зробив висновок про кулястість Землі. До цього слід

додати, що Піфагор є творцем наукової геометрії, теорії чисел

і оригінального філософського світогляду, згідно з яким у Всес

віті панують математичні закони. Як політичний діяч Піфагор

намагався створити нову аристократію, заснувати державу,

----------------------- Page 68-----------------------