566 __________________________________________ О. М. Кривуля

і ненауки (з науки вилучаються «ненаукові» форми); образ науки

виглядає статичним, оскільки вважається, що накопичення

знань ніяк не може підірвати її основ.

Альтернативою такому розумінню розвитку науки є, на

сьогодні найбільш поширений і прийнятний, некумуляти

вістський, або посправжньому історичний підхід, згідно

з яким істина є процес, а не готовий результат; в ньому

проводиться ідея про відносність поділу знань на абсолютно

істинні й абсолютно помилкові, що змінює підхід до проблеми

демаркації наукового і ненаукового знання; існує спадкоємність

у наукових знаннях; має місце соціальнокультурна залежність

науки від розвитку суспільства. Цей підхід започатковується

у 20х роках минулого століття. У 1927 р. французький філософ

Гастон Башляр (1884–1962) висловив ідею розглядати науку як

історичне явище, що на кожному етапі розвитку є якісно

своєрідним і не зводиться до своїх витоків. О. Койре виходив

з ідеї єдності людської думки, що має прояв у єдності науки

з іншими компонентами культури, перш за все з філософією

і релігією. Так, історія фізики показує низку стрибкоподібних

змін метафізичних (філософських) типів мислення. Їх виник

нення він називав «мутаціями» інтелекту (злам категорійних

структур). Британський філософ і історик науки Імре Лакатос

(1922–1974) висунув ідею зміни наукових дослідницьких

програм, кожна з яких визначається рядом теорій, зв’язаних

послідовністю. У кожній з програм є «тверде ядро», тобто деякі

непорушні фундаментальні припущення. Кількісне зростання

знань постійно супроводжується переглядом «захисного поясу»

при збереженні «твердого ядра» програми. Науковці (у наслідку

конвенції) зобов’язані зберігати ядро за рахунок модифікації

захисного поясу.

За останній час найбільш впливовою концепцією некумуля

тивного розвитку науки стала концепція американського філо

софа Томаса Куна (1922–1996), яка була викладена ним ще

в 1962 р. в книзі «Структура наукових революцій» (з наступни

ми доповненнями 1969 р.). За Куном, розвиток науки відбу

вається шляхом періодичних докорінних трансформацій і змін

провідних уявлень (парадигм), тобто шляхом періодичних

наукових революцій. Такі революції зводяться до зміни

парадигм. «Під парадигмами, – пише Т. Кун, – я розумію

визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу

дають науковій спільноті модель постановки проблем і їх

----------------------- Page 567-----------------------

Філософія______________________________________________ 567

вирішення». [55] У історичному розвитку науки Т. Кун першим

виділяв допарадигмальний період. Це ранній період у розвитку

наукових дисциплін, коли вони ще як слід не сформувались:

серед учених нема одностайності щодо вихідних, фундаменталь

них принципів дослідження, вони не дійшли згоди про предмет

вивчення, про його загальну природу, про методи дослідження.

Так у розвитку фізичної оптики перший період продовжувався

до кінця XVIII cт. З давніх часів і до кінця цього періоду не

склалась єдина загальноприйнята точка зору на природу світла.

Одні вважали, що світло – це частки, які виділяють матеріальні

тіла; інші переконували, що воно є модифікацією середовища

між тілом і оком; треті вважали, що воно є взаємодією

середовища з випромінюванням самих очей. Мали місце й інші

думки щодо природи світла. Не будучи в змозі прийняти без

переконливого доведення якусь сторонню для конкретного

науковця загальну основу, кожний автор відчував необхідність

будувати фізичну оптику заново, починаючи з самих підвалин,

що в цілому знижувало ефективність наукових досліджень.

Другий, парадигмальний період, є періодом нормальної

науки, коли парадигми змінюються через революції, що є показ

ником зрілості науки. Для періоду утвердження нормальної

науки характерно те, що з прийняттям перадигми припи

няються сперечання стосовно основних принципів, зусилля

зосереджуються на конкретних дослідженнях, на «наведенні

порядку» в окремих предметних сферах, коли вчені не ставлять

собі за мету створення нових теорій, а глибоко й детально

з’ясовують суть фрагментів природи. Завдяки прийняттю

парадигми діяльність учених стає більш професійною, у своїй

роботі вони вже не вдаються щоразу до обґрунтування основних

понять (це справа авторів підручників, аматорів або непрофесіо

налів), а зосереджуються на більш спеціальних проблемах, що

цікавлять всю спільноту вчених. Основний продукт діяльності

таких спеціалістів – наукові статті у професійних журналах.

У сучасних природничих науках книжки являють собою або

підручники, або ретроспективні роздуми про той чи інший

аспект наукового життя.

Поступово у межах нормальної науки складаються умови

для відкриття нового. Відкриття починається з усвідомлення

аномалії, тобто з встановлення того факту, що «природа яки

мось чином порушила очікування, які навіяні були парадиг

мою». Аномалію починають поширено вивчати. До неї спочатку

----------------------- Page 568-----------------------