564 __________________________________________ О. М. Кривуля

класифікації), математичні методи. Отже, «на виході» емпі

ричного рівня наукового дослідження мають факти і їх опис.

Умовно кажучи, емпіричний рівень завершується відповіддю на

питання «як?», тобто: як об’єктивно виглядає стан справ.

До емпіричного рівня відносять процедуру опису. Під

описом розуміється вся система фіксування даних спосте

режень або експериментів за допомогою прийнятих у науці

позначень. Для опису використовується природна і штучна мова

зі спеціальними термінами, правилами, символами, графіками

тощо. Описом дослідження завершеним бути не може. Факти

ще треба пояснити, визначити каузальні (причиннонаслідкові)

зв’язки між явищами, відповісти на питання «чому?», тобто:

чому, з яких причин стан справ складається саме так.

Перехід від емпіричного до теоретичного рівня – це перехід

від фактів до теорії. На цьому шляху широко використовуються

методи індукції і дедукції. Індукція – перехід від знання

окремих фактів до знання загального, коли висновки про

загальні властивості предметів якогось класу робляться на

основі дослідження окремих фактів. До класу індуктивних

висновків відноситься також міркування за аналогією. Але

якщо індукція – перехід від знання про окреме до загального

знання, то аналогія – перехід від знання одного об’єкта

(системи) до знання іншого об’єкта (системи). До індуктивного

методу відноситься і метод модельної екстраполяції, тобто

перенесення знань, отриманих при вивченні моделі, на сам

об’єкт з використанням коефіцієнта схожості моделі й об’єкта

за різними параметрами. Дедукція – метод переходу від

загальних положень до часткових, або інакше – це виведення за

правилами логіки нових істин з істин вже відомих. Скажімо,

якщо з висловлювання А випливає висловлювання В, і при

цьому А істинне, то і В теж істинне. Відмінність індукції

і дедукції в тім, що у першому випадку ми маємо ймовірне щодо

істини знання, а в другому – безумовно істинне.

На шляху між емпіричним і теоретичним знанням важливу

роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза (від грець. ύπόθεσις – припу

щення) – деяке імовірнісне припущення про суттєвий зв’язок

між явищами. Це таке висловлювання, істинність чи хибність

якого ще не доведена. Висунення гіпотез повинно відповідати

певним вимогам, оскільки не будьяке припущення можна

вважати науковою гіпотезою. Вважається, що нове припущен

ня, яке претендує на звання справжньої гіпотези, не повинно

----------------------- Page 565-----------------------

Філософія______________________________________________ 565

суперечити вже відомим і перевіреним фактам; повинно поя

снювати ті факти, заради яких воно (припущення) висувається і

передбачати нові факти; не повинно суперечити іншим теоріям,

в істинності яких сумніву вже немає; повинно задовольняти

вимозі доступності для досвідної перевірки; бути здатним до

дедуктивного розгортання у серію наслідкових висловлювань.

Якщо висунута гіпотеза пройшла через ці та деякі інші

випробування, то вона вважається науково обґрунтованою

і далі, після практичної перевірки, або перетворюється на

теорію, або відкидається. Теорія (від грець. θεωρία– споглядан

ня) – це достовірне, істинне знання, що існує як деяка система

логічно пов’язаних висловлювань відносно суттєвих зв’язків

тих чи інших сторін дійсності. У теорії є основні поняття,

твердження (закони, ідеї). До теоретичного блоку можна

віднести й концепцію, яка означає або певний спосіб розуміння

якогось явища, або провідний ідейний задум. Основні функції

теорії – пояснення каузальних зв’язків між подіями і передба

чення нових явищ і процесів.

Схематично загальний рух наукового пізнання виглядає

таким: спочатку усвідомлюється і формулюється проблема, яка

є протиріччям між новими фактами і пояснювальними можли

востями старої теорії; для пояснення нових фактів висувається

гіпотеза, котра після перевірки перетворюється на нову теорію.

8.3.4. Концепціїрозвиткунауки

Традиційно розвиток науки уявлявся поступовим нарощу

ванням нових знань, послідовним зростанням масиву пізнаного.

Такий підхід визнавав тільки кількісне збагачення науки

істинними знаннями, він відкидав або не враховував її розвиток

у якісному відношенні, вважалось, що з плином часу наукова

картина світу суттєво не змінюється, а тільки розширюється.

Подібне трактування ходу розвитку науки отримало назву

кумулятивістського (від лат. cumulo – накопичувати, помножу

вати). Панівною тут є ідея про абсолютні і незмінні засади

наукового знання. Основні риси кумулятивістської моделі

можна звести до таких: існують незмінні, остаточні істини,

накопичення яких складає суть розвитку науки; помилки не

входять до складу наукового знання і не мають відношення до

історії науки (ідеалом тут може слугувати підручник як

зібрання дистильованого через фільтр істинності знання);

у особливий спосіб розуміється проблема демаркації науки

----------------------- Page 566-----------------------