542 __________________________________________ О. М. Кривуля

Молодший сучасник Декарта голландський філософ Бене

дикт Спіноза теж вбачав докорінну людську відмінність у здатно

сті до раціонального мислення, але він рішуче відкинув дуалісти

чне пояснення природи людини. Для нього людина є конкретною

модифікацією деяких фундаментальних атрибутів (нагадаємо,

що слово походить від лат. attributio – властивість) єдиної

субстанції. Атрибути – істотні властивості вічної й безкінечної

субстанції, самостійні один відносно одного, але невід’ємні від

субстанції. Таких властивостей у неї безліч, однак Спіноза гово

рить тільки про два: протяжність і мислення. За атрибутом мис

лення тягнеться довгий шлейф модусів – усі емоції, пристрасті,

відчуття, думки, ідеї. Людина, яка являє собою єдність протяж

ного тіла й мислячої душі, – теж модус атрибутів субстанції.

Спіноза вважав, що під яким би атрибутом ми не подавали

субстанцію, усі вони відносно неї рівноцінні, оскільки є атрибута

ми одного й того ж. Звідси й випливає його знамените твердження

про збіг порядку і зв’язку ідей з порядком і зв’язком речей, з яко

го стає зрозумілим шлях долання Спінозою дуалізму Декарта. Річ

у тім, що тепер не треба було вдаватися до вивертів, аби пояснити

наявність думок паралельно фізичному ряду явищ, просто думки

й протяжні фізичні явища виражають у властивий кожному атри

буту спосіб і в будьякий час всю повноту існування субстанції.

Якщо ми звернемось до деяких праць з проблем свідомості

сучасного англійського філософа Бертрана Рассела (1872–1970),

то в них можна знайти дещо таке, що нагадує позицію Спінози,

а саме віднесення до якоїсь одної реальності протилежних

властивостей: ментального й фізичного. Слід, правда, зауважити,

що Спінозу серед своїх попередників Рассел не називає, а вказує,

між іншим, на австрійського фізика й філософа Ернста Маха

(1838–1916), який у ряді робіт, зокрема у книгах «Аналіз

відчуттів і відношення фізичного до психічного» та «Пізнання

і помилка», проводить лінію на умовність поділу явищ на фізичні

й психічні: «Усе фізичне, яке я знаходжу, я можу розкласти на

елементи, що в даний час є далі не розкладними: кольори,

тони, тиски, теплоту, запахи, простори, часи тощо. Ці

елементи виявляються залежно від умов, які лежать поза

і в середині І (просторова обмеженість нашого тіла).

Остільки, і тільки остільки, оскільки ці елементи залежать

від умов, що лежать у середині І, ми називаємо їх також

відчуттями. Остільки відчуття моїх сусідів так же мало

дані мені безпосередньо, як і їм мої, то я маю підстави ті

----------------------- Page 543-----------------------

Філософія______________________________________________ 543

ж елементи, на які я розклав фізичне, розглядати і як

елементи психічного. Отже, фізичне й психічне містять

спільні елементи і, значить, між ними зовсім немає тієї різкої

протилежності, яку звичайно визнають». [22] Мах доводить

нам свої думки ще й так. Позначимо, говорить він, деяке тіло

комплексом ABC, моє тіло – комплексом KLM, а комплекс «я» –

αβγ. Здається, що ABC незалежне від «я». Однак ця незалежність

є тільки відносною і при посиленні уважності зникає. Вияв

ляється, що комплекс ABC завжди визначається, між іншим,

і комплексом KLM. Отже, робить висновок Мах, нічого проти

ставляти комплекси αβγ, KLM у якості «я» комплексу ABC. Межі

нашого «я» можуть бути настільки розширеними, що вони

врештірешт включають у себе весь світ. Протилежність між «я»

і світом, відчуттям або явищем і річчю тоді зникає і вся справа

зводиться тільки до зв’язку елементів αβγ, ABC, KLM. [23]

Мабуть, кожний, хто прочитає ці думки Маха, скаже, що їх автор

стоїть на позиції умовності в судженні про природу духовного

(свідомості), оскільки все, з чим людина має справи, стосується

одного й того ж, тих же самих вихідних елементів. Якщо ми

правильно розуміємо Маха, то чим його позиція відрізняється від

спінозівської? Послухаємо знову Спінозу: «Так, наприклад,

коло, яке існує в природі, і ідея цього кола, яка знаходиться

також у Богові, є однією й тією ж річчю, що виражена різними

атрибутами.». [24] Ми не бачимо великої різниці між погля

дами Маха й Спінози. А тепер порівняємо їх думки з тим, що

говорить Рассел стосовно психічного й фізичного.[25]

Повсякденний здоровий глузд вірить, каже Рассел, що ми

дещо знаємо про дух і дещо про матерію; він (тобто цей самий

здоровий глузд) вважає також, що й цього «дечого» достатньо,

аби показати, що дух і матерія є абсолютно протилежні речі.

Рассел же має інше переконання: в нас немає достатньо аргумен

тів, щоб довести чи відрізняється фізичний світ від світу духовно

го, чи ні. Весь час апелюючи до здорового глузду читача, Рассел

пропонує виходити з наявності деякої просторовочасової «реаль

ності» (облишимо осторонь питання про природу цієї реальності

як принципово не розв’язуване), складеної з подій. Коли люди

вживають вирази «фізичний світ», «психічний світ», то не зав

жди віддають належне умовності цих виразів і невизначеності їх

смислів. Чи є у нас якінебудь підстави припускати, що фізичні

події якісно відрізняються від психічних подій? Рассел схиляєть

ся до думки, що події можуть бути описані як у термінах фізики,

----------------------- Page 544-----------------------