518 __________________________________________ О. М. Кривуля

прерогативи богів, духів, душі, але не залишали й сподівань

досягти колинебудь власного тілеснодушевного безсмертя.

Якщо відкинути трактування безсмертя як соціального безсмертя

людського роду за рахунок нескінченої низки поколінь

нащадків, що мало кого персонально втішає, то залишається

поговорити тільки про можливість індивідуального біологічного

безсмертя. Ми не можемо безапеляційно стверджувати, що

ніколи і ні за яких обставин людство не подолає смерть, не

віднайде засобів продовження життя до бажаних рубежів.

Залишмо це науці. З позиції філософії важливо інше: а заради

чого людина хотіла б жити вічно, чого їй треба досягати? Чи не

наскучить нам довічне життя, як про це вже неодноразово

1

описувалось у художній літературі , коли старезні, хворі,

немічні але приречені на мандри по вічності люди, більш за все

жадали смерті? В культурі уявлення про безсмертя постійно

корелюють з еволюцією відношення до смерті. Секуляризація

культури, що йде на заміну релігійним догмам про втішну для

людей вічність душі, не веде до зниження напруги навколо теми

безсмертя, а звертає погляди на науку. Від науки очікують

прогресу у розробці засобів максимально довгого відтягування

смерті (чудоліки, еліксири, пересадки органів, добутих різними

шляхами, в тім числі завдяки розвитку техніки клонування

й тиражування «двійників» тощо) або перенесення життя на

потім шляхом тимчасового заморожування (тут сподіваються на

успіхи кріобіології), або ж забезпечення здорового й довгого

життя за рахунок науково обґрунтованих стандартів харчу

вання, гігієни, фізичної культури тощо. Привертають увагу

громадськості й так звані «наукові» підтвердження життя після

смерті. [41] Здається, що різноманітні марення безсмертям

є функцією від кризи смисложиттєвості, від зміни в суспільстві

відношення до смерті, про що вже йшлося. Будемо сподіватися,

що культура, як це було завжди, успішно подолає ажіотажні

прояви страху перед приреченістю людського життя на кінець

і гарячкові пошуки засобів до безсмертя, і в той же час

залишить за собою функцію допомагати кожній людині у достой

ному проживанні відміряного земного шляху.

1 Напр., у Дж. Свіфта у «Мандрах Лемюеля Гулівера», де йдеться про подорож

до Лапути, Бальнібарбі, Глабдабрібу та Японії описана зустріч героя

з нещасними безсмертними струльдбругами. Після того, як Гулівер їх побачив,

його бажання бути безсмертним згасло.

----------------------- Page 519-----------------------

Філософія______________________________________________ 519

7.3.2. Вікижиття. Покоління

Людське життя вимірюється літами, літа групуються у вікові

фази, кожній фазі відповідає набір соціальних ролей, що їх

відіграють індивіди, ролям відповідають певні очікування,

стандарти поведінки. Групу людей одного віку прийнято

називати поколінням. Підходи до виділення вікових фаз численні

і залежать від культури, що склалась у відповідний час. Так у

середні віки виділяли сім фаз людського життя і їх було прийнято

пов’язувати з сімома відомими тоді планетами. Мала місце

періодизація за знаками Зодіаку, або міряли 4 рази по 20 років.

І все це якось відповідало біологічним ритмам людського життя. 1

Нині існує низка наук, які включають у коло своїх питань вікову

періодизацію життєвого циклу людини: антропологія, психо

фізіологія, педіатрія, педагогіка, геронтологія, соціологія. У всіх

них практикуються дещо відмінні підходи й методології поділу

життєвого шляху людини. Тому досить умовно можна виділити

такі вікові фази: дитячий вік (до 15 років), вік зрілості (від 16–18

до 30–35 років), літній вік (від 30–35 до 45–50 років), похилий

вік (від 45–50 до 60–65 років), старий вік (60–75), старечий вік

(75–90), довгожителі (понад 90 років). Сучасний американський

дослідник Ерік Гомбургер Еріксон (1902–1994) виділив вісім фаз

життя людини [42], з асиметрією у бік раннього віку, оскільки

там закладаються значимі для подальшого життя психологічні

характеристики особи: період немовляти, раннє дитинство,

ігровий вік (від 5 до 7 років), шкільний вік, юність, молодість,

дорослість, вік зрілості й старість. Класифікація Єріксона набула

популярності й цікава тим, що показує, як при нормальному

поетапному розвитку індивід може своєчасно набувати якостей,

необхідних для психосоціальної адаптації до щораз більш

широкого соціального середовища і взаємодії з ним. Коли розви

ток складається більшменш нормально, то людина поетапно

набуває таких якостей: переважання базисної довіри до людей

і оточення над недовірою до них (1 фаза), автономії над соромом

і сумнівом (2 фаза), ініціативи над почуттям провини (3 фаза),

працьовитості над почуттям неповноцінності (4 фаза),

ідентичності над зміщенням ролей (5 фаза), близькості над

ізоляцією (6 фаза), генеративності над стагнацією (7 фаза),

цілісності над відчаєм (8 фаза). Кожна з нормально прожитих

1 На біологічні підстави періодизації натякає навіть саме слово покоління. Нова

генерація, що входить в суспільне життя, коли починає ходити, то сягає

попередній по коліна.

----------------------- Page 520-----------------------