498 __________________________________________ О. М. Кривуля

суспільний прогрес поступово знімає природні перешкоди для

функціонування людини з генетичними вадами, дає їй місце

в сукупній життєдіяльності. Відкривається й перспектива щодо

можливості виправляти генетичні недоліки методами генної

інженерії.

Серед природних факторів генного рівня мають суттєві

наслідки (особливо для потомства) і мутації генів. Генні мутації

може викликати вплив на клітину різних випромінювань

(рентгенівських, ультрафіолетових, гаммапроменів), дія інших

факторів природного й соціогенного походження, які можуть

мати місце в зовнішньому середовищі (вільні радикали, хімічно

активні продукти обміну речовин, коливання температури, ті

ж випромінювання техногенного походження). За деякими

підрахунками, загальна частота мутацій у людини складає одну

мутацію на кожного індивіда у кожному поколінні.

Взаємодію природного й соціального можна проілюструвати

на прикладах реалізації генетично успадкованого й прижиттєвого

у людини. Так, дехто вважає, що видова тривалість життя

у людей перебуває у межах 100–130 років, однак ми знаємо,

наскільки рідкісні люди, котрі досягають такого віку, адже

загальне природне й соціальне середовище суттєво впливає на

фактичну тривалість життя. В ідеальному варіанті життєвий

шлях людини мав би завершуватись смертю внаслідок запрогра

мованої старості, однак тільки дві особи з 100 помирає від чисто

фізіологічної старості. На життєздатність потомства впливає

й вік батьків, бо з віком генетичні структури в статевих

клітинах набувають пошкоджень через зовнішнє середовище.

Можна звернутись і до прикладів з психічними явищами. Як

уже йшлося, культура не успадковується генетично, але

здатність оволодіти мовою й культурною спадщиною людства

залежить від особливостей мозку, хоч іще залишається багато

невідомого у неврологічних основах навчання й пам’яті. Гени

визначають розвиток і функціональну діяльність структур моз

ку, про що свідчать випадки розумової відсталості. Серед факто

рів, що збільшують частоту психічних генетично успадкованих

хвороб можуть бути й соціальні, напр., шлюби між близькими

родичами внаслідок релігійних вимог чи династійних міркувань,

шлюбні зв’язки у замкнених людських популяціях. [8]

До теми співвідношення природного і суспільного належить

і питання щодо дієвості так званих природних інстинктів

(лат. īnstīnctus – спонука). У сучасній науковій літературі термін

----------------------- Page 499-----------------------

Філософія______________________________________________ 499

«інстинкт» використовується мало, оскільки є більш диферен

ційований термінологічний апарат для визначення механізмів

поведінки, які колись об’єднували словом «інстинкт». Говорять,

напр., про програми поведінки, що закладені в організації самої

нервової системи, для яких специфічні подразники слугують

тільки пусковими сигналами для включення програми в дію.

І все ж у тих випадках, коли вживають поняття інстинкту, то

мають на увазі природжену, не пов’язану з навчанням, модель

поведінки, котра властива всім представникам певного виду. [9]

Людину вважають за істоту, позбавлену потужного масиву

інстинктів, а нестача у неї інстинктів компенсується культурою.

Серед інстинктів, на які найчастіше звертали увагу філософи

й вчені, є агресія. К.Лоренц вказував: «Більше ніж вірогідно, що

згубна агресивність, котра сьогодні як злий спадок сидить

в крові у нас, у людей, є результатом внутрішньовидового

відбору, який впливав на наших предків десятки тисяч років

протягом всього палеоліту». [10] Згубний вплив агресії блоку

вався виробленням ритуалів, заміною тваринних форм реалізації

агресивності культурними. Дехто з учених вважає, що ідея про

те, неначе агресія є інстинктом, зазнала краху, коли вона

ввійшла до переліку можливих людських інстинктів, які охо

плюють фактично всю мислиму поведінку людини. У огляді 1924

книг з соціальних наук було налічено близько 6000 можливих

інстинктів, а це свідчить про слабкість пояснень поведінки людей

через невизначеність самого концепту «інстинкт», і тому його

пояснююча роль видається малоефективною. [11] Те ж саме

можна сказати й про теорію природних потягів З. Фрейда.

У пошуках сутності людини через співставлення при

родного й соціального час від часу зустрічаються крайнощі:

перебільшення ролі того чи іншого компоненту. Одні схиляються

до «біологізаторства», а інші до зайвого «соціологізаторства».

Прикладом останнього може бути традиція у вітчизняній літе

ратурі, яка йде від надто прямолінійної інтерпретації одного

з висловлень К.Маркса. У «Тезах про Фейєрбаха» той писав:

«Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності.

Однак сутність людини не є абстракт, властивий окремому

індивіду. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних

відносин». [12] Короткий тезовий запис Маркса давав широкий

простір для довільних інтерпретацій, в тому числі й вкрай

соціологізаторських, неначе в людині все соціально обумовлене,

визначене виключно умовами суспільного життя й виховання.

----------------------- Page 500-----------------------