496 __________________________________________ О. М. Кривуля

щеним, і тоді на «поверхні» фіксується прояв людської природи

першого, нижчого ступеня, яка, втім, не є чимось цілком

первісним, «невинно» природним і обов’язково «злим». Якщо

хто схиляється до думки про одвічне чисто природне «зле начало»

в людині, то чи не слід було б йому спочатку замислитись: а може

не треба упереджено й надто емоційно жалітися на «злиденну»

природу людини, і чи не пошукати корені її вад, якщо вони вже

такі помітні, найперше у «вивихах» культури і у стані сучасної

цивілізації. Варте уваги й те, що при визначенні соціальної

політики слід уникати ризику випробовувати на міцність

культурні шари людської природи, пускаючи маси людей

шляхами крайніх поневірянь.

Якщо погодитися з цією гіпотезою, то слід зробити висновок

про недоречність посилань на існування якоїсь чистої, відокрем

леної від культури природи людини на кшталт абсолютно первин

ної біологічної інстанції, що лише випадково взаємодіє з культу

рою. Коли філософія (чи то філософська антропологія, чи якась

нова форма «наукової» філософії) буде й надалі заклопотана

пошуками такої єдино адекватної людської сутності (природи)

безвідносно до розвитку культури, то таке заняття все більше буде

виглядати анахронізмом, а будьякі філософські дефініції люди

ни в цьому напрямку приречені на обмеженість і в змістовному, і

в історичному аспекті. Філософія віднайде своє місце і роль у

вивченні людини при поєднанні її раціональнокритичної вільної

думки зі спеціальнонауковими дослідженнями. Що ж стосується

наукового пошуку «природи людини» в її зв’язку з культурою, то

тут прикладом можуть бути дослідження французького автора

Едгара Морена. [6] Він переконаний, що виникнення культури

зумовлене біологією людини і ключем до природи людини є

культура, і навпаки – існування культури передбачає не тільки

один розвинутий мозок, але і всю «еволюційно високорозвинену

біологічну істоту». Цей же напрямок мають і думки сучасного

англійського історика науки Роджера Сміта, який вказує:

«Здається, суперечки між біологією (або спадкоємністю) і

культурою (або середовищем) у своїй основі хибні. Наша

конкретна «природа» формується у результаті розвитку

людини в специфічній історичній культурі».[7]

Звертаючись ще раз до можливого питання «То яка все

ж таки природа (чи то сутність людини)?», наголосимо: людина

є соціальнокультурною формою буття біологічної істоти виду

Homo sapiens.

----------------------- Page 497-----------------------

Філософія______________________________________________ 497

Підкреслена попереднім викладом єдність біологічного

й соціального в людині не знімає з обговорення проблеми спів

відношення між собою цих сторін єдиного комплексу. Її можна

обговорювати з різних боків, напр., з боку наявності біологічних

резервів людини для забезпечення тенденцій соціального розвит

ку і тих вимог, що ставляться в цьому відношенні перед

людиною. Склалась думка, що для соціального вдосконалення

людини нема значних біологічних перешкод, а є тільки біологічні

параметри (пороги) можливого, які пов’язані з небезпекою для

життя й здоров’я і які тільки частково знімаються технічними

засобами для запобігання втрати життя або здоров’я. Інший бік

вказаної проблеми стосується наявності в людині генетично

успадкованого в аспекті норми й патології та його відношення до

соціальнокультурних умов людського життя.

Колективними зусиллями вчених ряду країн нарешті вда

лося завершити розшифровку генома, тобто всього генетичного

апарата людської клітини, який відповідає за синтез білків

і багато в чому визначає біологічні ознаки людини. З’ясувалось,

що геном людини складається з 32 тис. генів, і це співставно

з кількістю генів навіть у таких далеких від людей істот як муха

чи черв’як. Генетична інформація в основному зберігається у

хромосомах клітинних ядер. У хромосомних ДНК, по їх довжи

ні, виділяють функціональні одиниці або цистрони, що складені

з нуклеотидів. Якщо генетичну структуру звести до всієї

сукупності нуклеотидів, з яких зрештою й комплектуються

гени, то геном людини налічує сотні мільйонів одиниць. Серед

набору генів є домінантні й рецесивні, активні й приглушені в

дії, є такі, що призводять до успадкованих хвороб або вад, котрі

роблять індивіда нежиттєздатним цілком чи обмежено, або

ж суттєво впливають на можливості його соціального життя.

Медична генетика налічує багато генетично спадкових хвороб,

напр., аноніхія, ахондроплазія, усталена куряча сліпота, еліпто

цитоз, хорея Гентінгтона, брахідактілія, альбінізм, алкаптону

рія, фенілкетонурія, природжена глухонімота та низка інших,

з не менш дивовижними для необізнаних назвами. Число

спадкових хвороб складає 4–7 на 100 народжених, а всього їх

відомо понад 2000, і ця цифра весь час зростає в результаті

подальших досліджень. Приблизно половина спадкових хвороб

спричиняється порушенням кількості або будовою хромосом,

а трохи менше половини – пошкодженням одного чи декількох

генів. Частина генетичних патологій компенсується тим, що

----------------------- Page 498-----------------------