484 __________________________________________ О. М. Кривуля

керується власною волею і свідомим вибором, у її волі щось

чинити або утримуватися. Праксісу відповідає така якість, як

поміркованість (φρουησιζ – фронесіс), вона стосується справ

людських, пов'язана з тим, відносно чого можна розумно прий

мати рішення. Поміркованість не є наукою, яку можна віднайти

в книгах, вона набувається через індивідуальний досвід.

Таким чином, та сфера, що стосується дій, учинків людей

стосовно один одного зв’язується з часів античності з «праксісом»

або, як говорив англійський філософ Джордж Мур (1873–1958),

із «життєвою практикою». Терміном же «практична філософія»

прийнято називати філософську рефлексію щодо цієї сфери. У

новий час ця традиція була підтверджена Д. Юмом, котрий теж

поділяв філософію на умоглядну й практичну, і особливо І.

Кантом, що відносив теоретичну філософію до прагнення

віднайти апріорні принципи пізнавальної здібності душі, а

практичну – до пошуків апріорних принципів здібності бажання

або воління.

Зробивши ці уточнення, перейдемо до співвідношення мораль

ного і правового порядку, маючи на увазі, що моральне начало

забезпечує моральну форму соціального порядку, а правове – його

правову форму, і виходячи з того, що ці дві універсальні форми

людського співіснування знаходяться у взаємозв’язку і взаємодо

повненні. Доречність проблематизації цього напрямку міркувань

посилюється тим, що часом відчувається певне забуття такого

зв’язку, про який класики практичної філософії завжди

пам’ятали. Звернемося з цього приводу до деяких прикладів.

У структурі чинників, що визначають дорогу до щастя,

Арістотель, як уже було сказано, звертається до праксісу, тобто

до активної діяльності в спільноті рівних. Порядок у суспільстві

досягається шляхом збігу двох гілок порядку: етоса (набору

етичних чеснот індивіда) і державного права. Вищою точкою

розвитку моральних якостей є καλοκαγατια (калокагатія) або

моральна красота, що сяє такими чеснотами, як поміркованість,

справедливість, мужність і формується в досвіді. Але це тільки

початок, джерело вчинків людей. Для блага в суспільстві,

державі людям необхідне також державне право, що скла

дається з природного й узаконеного права. Тільки при поєднан

ні й взаємодії вказаних двох необхідностей (етоса й права)

суспільне життя людей буде упорядкованим, у ньому будуть

справедливо розподілятися обов’язки, блага і тяготи. Крім того,

Арістотеля можна віднести до першого з тих, хто сформулював

----------------------- Page 485-----------------------

Філософія______________________________________________ 485

ідею правової держави. Так, у «Нікомаховій етиці» він писав:

«Ми дозволяємо начальствувати не людині, а слову

закона…» У такій державі «начальник – страж правосуддя,

а раз правосуддя, то і рівності по справедливості». [23]

Новий час, як відомо, актуалізує роль розуму в комплексі

чинників, що визначають у цілому соціальний порядок, і пок

ладає більшу відповідальність на індивідуального суб’єкта, носія

розуму, за його вчинки в суспільній сфері і у виборі життєвої

позиції. Своєрідно, але цілком у дусі свого часу, вирішував

проблему зв’язку моралі, права і політики Б. Спіноза, про що вже

йшлося у першій частині. Нагадаємо, що Спіноза звертав увагу на

співвідношення природного права, права верховної влади і сво

боди. Природне право ґрунтується на законах природи людини

і тому всі люди мають його за будьяких обставин. Безумовно

суспільне буття накладає певні обмеження людських діянь, але

й зобов’язуючі обмеження мають межі: верховна влада не може

підносити на рівень закону такі несумісні з природою людини

вимоги. У випадку порушення цієї вимоги до держави теж може

бути застосовано поняття злочину. Однак держава за власним

інстинктом самозбереження, спираючись на розум, контролює

свої діяння теж по праву природному. Соціальний порядок

забезпечено там, вважає Спіноза, де шануються права, де

розвинутий культ закону, де затвердився такий засіб здійснення

влади, коли людям здається, що ними не керують, а вони живуть

за своїм вільним рішенням.

Не зупиняючись детально на моральноправовому вченні

І. Канта, відзначимо тільки, що ґрунтовно розроблена ним етика

обов’язку до певної міри спрямована на дослідження умов, що

запобігають скочуванню до «війни всіх проти всіх». За Кантом,

основа людських учинків – у волі, на яку може впливати розум у

його практичній іпостасі. Справжнє призначення такого розуму

в тому, щоб затвердити волю як розумну і добру. Кант переко

наний, що доброю є воля, яка пов’язана з обов’язком. Взаємна

кореляція моралі і права ґрунтується на тому, що вони є двома

видами законодавства в сфері моральності: у тому випадку, коли

закони стосуються головним чином зовнішнього примусу, вони

називаються юридичними, якщо ж закони моральності мають

характер внутрішнього примусу, вони іменуються етичними.

Категоричний імператив практичного розуму служить засобом

легітимації всієї нормативної системи суспільства і може стати

гарантом громадянського миру і порядку. Право повинно знахо

----------------------- Page 486-----------------------