478 __________________________________________ О. М. Кривуля

поведінку тварин), а потім зрівняти всіх людей як суб’єктів

правових свобод і відповідальності, тобто виключити всі без

винятку категорії людей із класу «тварин». Отже, «природне

право» у цьому аспекті можна витлумачити як вимоги

й обмеження, що накладаються самою об’єктивною реальністю,

і в залежності від прогресу у пізнанні природних закономірностей

сфера таких обмежень, слід сподіватись, буде зростати.

Другий напрямок використання концепту природного права,

як було заявлено, стосується перспектив критики позитивного

права та його легітимації. Справа в тім, що більшменш об’єктив

на оцінка правової системи можлива тільки поза її межами. Треба

зайняти якусь таку позицію, щоб вона й була пов’язана з правом,

і в той же час давала можливість незалежної експертної оцінки

правових приписів і правової практики. Здається, якраз мораль

і ідея природного права таку можливість відкривають, а катего

рією, що концентрує в собі і моральну, і природноправову компо

ненту, є справедливість. У категорії справедливості злились

уявлення про все, що випливає як із зовнішньої природи, так

і з природи самої людини, а сама вона стала головним критерієм

цивілізованого примусу до соціального порядку. Ще Августин

Аврелій писав з цього приводу: «При відсутності справедли

вості, що таке держави, як не великі зграї розбійників». [19]

Про справедливість люди говорять, коли порівнюють стан

справ у суспільному житті з деякими ідеалами, або з відпо

відними відчуттями у своїх серцях і душах. Спочатку всім нам

зрозуміло, що коли, напр., ми оцінюємо накази адміністрації,

то, аби ті були справедливими, вони повинні відповідати

галузевому законодавству, останнє – якомусь більш загальному,

те – конституції. Ну а конституція? Тут уже починається щось

малозрозуміле. Мабуть, деяким цінностям, що поділяються

більшістю людей. Часто такі цінності виступають чимось на

зразок абсолютів, які можуть бути і недосяжними, трансцен

дентними, однак вони виконують роль регулятивів суспільного

життя і сприяють утвердженню елементів реальної справедли

вості. Люди схильні відносити вищу інстанцію справедливості

до Природи, або до Бога, хоч ми загалом знаємо, що справжнє

джерело уявлень про справедливість – саме життя людей. Ще

в глибині тисячоліть сформувались такі найдавніші формули

справедливості як «кожному за його вчинками», «кожному

своє», «кожному за його заслугами». За цими абстрактними

формулами вгадується прагнення осмислити справедливість як

----------------------- Page 479-----------------------

Філософія______________________________________________ 479

рівність у відплаті. У спектр такого розуміння справедливості

потрапляв і принцип таліону (від лат. taliōnis – відплата,

помста), як симетричної, еквівалентної відплати за злочин, про

що згадується в Законах XII таблиць Стародавнього Риму (450

рік до н. е.) та у Біблії («А якщо станеться нещастя, то даси

душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за

ногу, опарення за опарення, синяка за синяка». – 2М.,

21:2325). Може й справедлива, з точки зору давньої людини,

але руйнівна, з огляду на перспективи прогресу людства, сила

таліону, урівноважувалась Золотим правилом («Не роби другим

того, чого не хотів би, щоб робили тобі»), яке теж стосувалось

справедливості, однак ще у фазі наміру.

Як і в багатьох інших філософських питаннях, першими

вчителями людей у справах справедливості були древні мисли

телі. Арістотель у межах права, примиреного зі справедливістю

на основі рівності, розрізнив дві форми справедливості: ретри

бутивну й дистрибутивну. Дистрибутивна (пізніша назва від

лат. distribūtio – розділення, розподіл), або розподільна

справедливість стосується, за Арістотелем, «розподілу почестей,

майна й усього іншого, що може бути поділене між співвіт

чизниками» [20], а ретрибутивна (від лат. retribūtio – відплата,

відшкодування) – зрівнювальна справедливість, яка відноситься

до обмінних процесів у сфері економічних стосунків на

еквівалентній, пропорційній основі.

Давньоримські автори теж приділяли постійну увагу оцінці

права з позиції справедливості. [21] За Цицероном, право

повинно бути рівним і справедливим, а таким його роблять

істинні закони, що спираються на закон природи, інакше – на

закон, який випливає з природного співтовариства людей

(naturalis societas). Неістинний закон можна скасувати, з істин

ним законом цього зробити не можна. Початком права була

природа, оскільки поняття права є природженим, так само як

релігія, істина, шанування кращих. З природжених уявлень

виник звичай, а потім звичай був утверджений законом.

Цицерон розрізнював засноване на природі, загальне для всіх

народів право (jus gentium) та право (jus civile), що стосується

якогось конкретного народу, одної певної спільноти (ivitas).

Тому цивільне право (jus civile) займає у загальному праві

незначне місце, і те, що міститься у цивільному праві, може не

бути у праві народів (jus gentium), однак те, що є в останньому,

обов’язково повинно бути і в цивільному праві. Безумовно

----------------------- Page 480-----------------------