476 __________________________________________ О. М. Кривуля

кожного з них встановлені закони повинні бути схваленими

громадянами й відповідати якійсь (багато в чому ще не з’ясова

ній) природі людини.

Космологічна й антропологічна доктрина природного права,

які започатковані були ще в античності, час від часу відроджу

вались пізніше і в певній формі живуть і донині, особливо коли

обговорюється питання про межі правового регулювання, про

допустимість мінімальної складової «природного права» в су

часних правових системах.

Головним чином в епоху Нового часу до космологічної

й антропологічної концепції природного права додається раціона

лістична, яка має щільний зв’язок з розробкою проблем індиві

дуальної свободи, з вірою в могутню силу розуму, притаманного

людині. До певної міри ця нова концепція примикає до

антропологічної, оскільки зосередженням розумності вважає ту

ж таки людину, однак може бути прийнята й за відносно

самостійну, бо здатна апелювати не тільки до розуму кожної

окремої людини, а й до розумності як такої, до розуму в будьякій

іншій формі, безвідносної до людей. Починаючи з XVII ст., через

Просвітництво XVIII та філософські системи XIX ст., скрізь

проходить ідея такого упорядкування суспільного життя, щоб

встановлене право, цінності якого ніхто не відкидав, відповідало

засадам розумної поведінки, котрі є в кожної людини за її

природою. Прихильник такого ладу мислення І. Кант, обґрунто

вував право у відповідності з поняттям природного права

Просвітництва, тобто на принципах розуму. Кант вважав, що

є апріорні постулати практичного розуму, предмет якого –

свобода, і що ці постулати виступають загальними імперативами,

вищими нормамивимогами самого розуму. Позитивне законо

давство повинно будуватися на знанні принципів природного

права.

Незважаючи на велику роль ідеї природного права

впродовж усієї історії осмислення правової проблематики, нині,

як ніколи раніше, багато хто з дослідників схиляється до того,

що у філософськоправових теоріях сьогодення апеляція до

природного права була б анахронізмом. «Сьогодні, – вказує,

напр., О. Гьофе, – природне право здається настільки

вичерпаним у своїх можливостях, що воно взагалі вже не

гідне будьякої уваги, навіть у формі гострої критики».[17]

----------------------- Page 477-----------------------

Філософія______________________________________________ 477

Не будемо безапеляційно відкидати думку авторитетного

фахівця, але водночас і безоглядно піддаватись чарам його

гострого вислову. Трохи поміркуємо самі.

Дійсно сьогодні не йдеться про те, що в природі в цілому, або

в природі людини закладені (приховані) певні принципи, норми,

правила вищої Правди, Рівності, Справедливості, Порядку,

з якими слід узгоджувати людські закони. Мало хто здатен пові

рити нині в існування Абсолютного Добра, Блага, в моральний

зміст Всесвіту, Космосу. Будувати позитивне право на таких

маревах тепер ніхто не збирається. Та не будемо й необачно

нехтувати багатовіковою традицією оперування концептом при

родного права. Принаймні у двох напрямках можна використати

цей концепт, зауваживши заздалегідь, що «право» у сполученні

«природне право» вживається скоріш у метафоричному плані, бо

немає й ніколи не було ніяких правових приписів з боку

природи. Перший напрямок стосується підстав і обмежень, які

накладаються природною реальністю на зміст позитивних

правових норм, а другий – перспективи моральної критики

права, бо правовий позитивізм у своїх крайніх позиціях саме її й

виключає. Розглянемо ці напрямки.

Природні й антропологічні реалії встановлюють і обме

жують дії правових норм. [18] Законодавець не може не

враховувати вимоги, які накладаються самою природою: зміна

дня і ночі, сезонність у природі, незалежність дії сил природи

від людей тощо. Є умови й обмеження, що йдуть від біологічної

природи людини: базові потреби, які слід брати до уваги (пот

реби у їжі, одягові, помешканні, довгому опікуванні потомства,

статеві потреби, потреби у свободі дії, безпеці і недоторканості

через людську тендітність, потреби у задоволенні владного

й агресивного інстинкту тощо), людські природні вади та

недоліки (люди фізично дуже вразливі, а часу й зусиль на їх

виховання витрачається багато; люди у масі далеко не янголи,

хоч загалом і не відчайдушні дияволи; вони не мають

безмежного почуття приязні й любові до всіх, як би до цього не

закликали християнські настанови; не виносять примусового

співтовариства). Реалією є й те, що всі люди антропологічно

рівні, потребують однакових правових вимог і однакового пра

вового захисту. Усвідомлення цього простого факту потребувало

чималого часу, бо спочатку законодавцям треба було виклю

чити зі сфери правового регулювання неживі предмети і тварин

(ще в середні віки суди брали до розгляду справи про неналежну

----------------------- Page 478-----------------------