472 __________________________________________ О. М. Кривуля

уявлення про «закон» і «право» існували набагато раніше, ніж

народився перший ученийправознавець. Тому філософія вико

нала б свою роль, якби їй вдалося запропонувати якесь

синтетичне (загальнокультурне) поняття права. Однак і в самій

філософії, на жаль, досі не вщухають багатолітні дискусії

відносно сутності права. Залишаючи десь в кінцевому рахунку

поставлене нами питання відкритим, все ж запропонуємо,

враховуючи наведені вище підходи, таке визначення права:

право є формою свідомого упорядкування суспільного життя

шляхом надходження від легітимної і єдиної для всього

суспільства інстанції (держави) норм і приписів імперативного1

характеру, їх повсюдного систематичного примусового впро

вадження нею й контролю за їх дотримуванням усіма без

винятку членами суспільства.

6.3. Моральіправо. Правоприроднейпозитивне

Усі, хто колинебудь замислювався над походженням права,

його сутністю і межами, неодмінно заглиблювався у проблеми

співвідношення моралі й права. Звернемось і ми до взаємин

моралі й права, обмежившись тільки питаннями про витоки

права, про перспективу моральної критики права в аспекті

проблеми свободи, рівності та справедливості, та деякими

іншими.

І мораль, і право мають спільне коріння – звичаї. Звичаї, як

стихійно складена система поведінки, були першою і довгий час

єдиною формою відтворення соціального порядку. Протягом

тривалого часу давні люди не розрізняли суще й належне і звичай

«вганявся» в свідомість і пам’ять індивідів всією практикою

сумісного життя, беззастережно відтворювався в індивідуальних і

колективних діях. В архаїчних звичаєвих системах ще важко

відрізнити суто моральні аспекти, грані релігійноритуального

ґатунку й зародки правових норм, це був деякий загальний

субстрат майбутньої нормативної диференціації. Автономізація

моралі починається теж давно, ще до часів писаної історії, коли

частішали випадки неспівпадання сущого й належного, зростали

суперечки між тим, як фактично вчиняли люди, і тим, як їм слід

поводитись згідно з давніми традиціями. У моральній свідомості,

що поступово народжується, такий конфлікт виявляється як

вимога повернутись до «правди» предків, до норми, від якої люди

1 Від лат. impero – наказувати, imperātīvus – наказовий. Тут імператив значить

веління, безумовна вимога.

----------------------- Page 473-----------------------

Філософія______________________________________________ 473

відійшли. Поступово реальний практичний зміст того старого

правила забувався, а залишалася тільки оболонка у вигляді

формальної вимоги рухатися до належної «справедливості»,

«правди», «рівності» тощо.

Одночасно впроваджувались, часто шляхом санкціонування

звичаєвих правил, і правові приписи. Ще до появи перших

правових кодексів із звичаїв відокремлювалися і отримували

самостійне правове визначення деякі нормизаборони, такі, як

заборона вбивства свого одноплемінника, заборона пограбування

й крадіжки та інші. Для більшості членів суспільства первісні

правові норми не суперечили обов’язкам совісті, котрі диктувала

започаткована моральна свідомість, бо можна припустити, що

механізм дії зовнішнього (правового) авторитету аналогічний дії

внутрішньої контролюючої інстанції (совісті). Спостереження за

поведінкою людей дають підстави твердити про наявність

у багатьох із них певних глибоко вкорінених структур слухня

ності, які, можливо, закладаються ще змалку й закріплюються

батьківським авторитетом періоду виховання. Водночас слід

підкреслити, що синхронно з виникненням права мораль

резервувала в приватному житті індивіда значно більшу зону

свободи, ніж це було раніше і ніж це було б у випадку заміни

всього звичаєвого комплексу одним тільки правом, адже право є

безальтернативною нормативною вимогою на адресу індивіда.

Спільне коріння права й моралі сприяло формуванню

доктрини природного права, котра використовувалась як для

обґрунтування легітимності права, так і для моральної критики

встановленого права. Природне й узаконене (встановлене)

право розрізнював ще Арістотель. «Державне право, – писав

він, – є почасти природне, почасти узаконене; воно природне,

коли повсюди має однакову силу й не залежить від визнання

і невизнання його людьми». [10] Значно пізніше, ближче до

наших часів встановлені людьми закони (право) стали називати

1

позитивним правом.

Уже згадуваний нами Г. Харт вважав, що доктрина

природного права була частиною більш старої натурфілософської

концепції, а саме телеологічної, згідно з якою люди і всі

природні речі прямують до якогось встановленого їм природою

оптимального стану або мети (грец. – τέλος). Особливості людини,

1 Тут слово “позитивний” походить від одного із значень латинського positīvus –

умовний, довільний. Оскільки людський закон встановлюється довільно, то він

не є таким фундаментальним, як природний

----------------------- Page 474-----------------------