466 __________________________________________ О. М. Кривуля

багатьох статей кримінального права просто втратить своє

підґрунтя і свій смисл. Таку абстрактну можливість може

передбачити конституція, в якій на державу покладається

обов’язок зберігати засади соціальності, тобто фундаментальні

суспільні відносини, і то лише до тої міри, до якої люди взагалі

здатні об’єктивно відобразити їх у своїй свідомості.

Отже, заглиблення у природу явищ, які стоять за фундамен

тальними юридичними поняттями, неодмінно веде до філософії.

І можна сказати врештірешт, що філософія права є спробою філо

софської рефлексії відносно права й теорії права. Призначення

філософії права можна вбачати в тому, щоб прояснити (з’ясувати

смисли) поняття теорії права через філософські або загально

культурні категорії.

Підстави спорідненості філософії й права можна пошукати

і в історичній площині. Такі підстави лежать у традиціях прак

тичної філософії. Здавна, починаючи з античної класики, предме

том філософії вважались також вчинки людей, тобто сфера, де

події визначаються людською волею. Традиційно все, що

детерміновано волею людини, включалося до праксису (практи

ки) і воно досліджувалося практичною філософією. Мова йде про

мораль, право, політику, господарську діяльність. Мораль і право

здавна попадали у поле зору філософів і мали спільну назву –

звичаї. У звичаях шукали філософи корені природного права, до

звичаїв звертались і у випадку необхідності критики позитивного

права. Філософськоправова тематика довго досліджувалась під

поняттями «природної справедливості», «природного закону»,

«метафізики звичаїв» і лише наприкінці XVIII ст. уперше почав

вживатися термін «філософія права». Як бачимо, немає нічого

неправомірного в претензіях філософії звертатись до будьякого

зрізу реальності, в тім числі й до права, оскільки кожний її вимір

стосується світу людей, що емоційно проживається людьми

й осмислюється думкою.

6.2. Сутністьправа

Концентрований вираз сутності права філософія вбачає

у визначенні поняття права, зробити яке непросто. Право є тою

реальністю, що стосується всіх і кожного. Жити в суспільстві

і знаходитись тим самим у силовому полі права є одне й те ж, бо

сучасний соціальний світ завжди постає у правовій оболонці. Та

чи достатньо одного факту повсюдності права, щоб кожен

мешканець світу права міг би автоматично дати відповідь на

----------------------- Page 467-----------------------

Філософія______________________________________________ 467

питання про його сутність? Тут ми опинимось у ситуації, про

яку говорив Августин Аврелій (Блаженний) стосовно часу: коли

мене ніхто про це не питає, я знаю, що таке час; якби я хотів

пояснити тому, хто питає – ні, не знаю. Кожна людина

користується мовою, п’є воду, дихає повітрям, та не кожна

скаже, що таке мова, яка формула води чи структура повітря.

Якщо при цьому згадати, що природні речі (та ж таки вода

й повітря) не залежать за своїм походженням від людей і тому

можна дати точну наукову відповідь про їх сутність, то

походження соціальних явищ губиться в давнині, а з плином

часу вони дивно трансформуються внаслідок людської життє

діяльності, що неймовірно ускладнює відповідь. Коли ж одним

поняттям хочуть охопити древні й сучасні, «правоподібні»

й власне «правові» реалії, які стосуються регуляції міжлюдських

стосунків, їх упорядкування, то з цього нічого конструктивного

не виходить. І може доречно зауважує авторитетний амери

канський теоретик права Лон Фуллер: «У сучасному слово

вжитку «право» починає так тісно пов’язуватися зі «встано

1

вленим правом», що будьяке інше використання цього

терміна, мабуть, буде затавровано як зловживання». [1]

Слід прислухатись до цього зауваження. Воно орієнтує на те,

щоб ми надто не пильнували навколо модернізації прадавніх і да

вніх форм упорядкування суспільного життя, прагнучи будьщо

звести їх в одне поняття разом із сучасним розвинутим правом.

Упродовж XIX та XX ст. лавиноподібно зростали спроби

дістатися сутності права й лапідарно виразити його у понятті.

Оглянути всю літературу з цього питання, мабуть, вже не під

силу нікому. Фахівцям вдалося хіба що виявити типові напрямки

теоретичних підходів, згрупувати їх у класи і навчитись

відрізняти нові повороти й нюанси думки, котрі, чим далі, то не

такі вже й часті.2 З різних причин, але різноманітних концепцій

права дуже багато, і яку з них прийняти – часто залежить від

сили аргументації автора і від нашого критичного вибору,

з наданням переваг тій чи іншій концепції. Типове утруднення

складає й сама поняттєва форма вираження сутності права,

1 «Встановленим» автор називає право, яке є результатом свідомого законо

давчого встановлення, на відміну від, напр., «звичаєвого права».

2 Для студентів можуть бути корисними у цьому відношенні популярний

у Великобританії навчальний посібник, який видано у російськомовному пере

кладі: Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. –

М., Издательский центр "Академия", 1996. – 284 с., а також американський

підручник: Познер Р. Проблеми юриспруденції. – Харків: Акта, 2004. – 488 с.

----------------------- Page 468-----------------------