434 __________________________________________ О. М. Кривуля

ня філософської й економічної думки XVIII–XIX ст.ст., коли

в теоретичній свідомості відбулося відокремлення понять

держави й суспільства. Громадянське суспільство є цариною

приватних інтересів рядових громадян, це вся множина

зв’язків і взаємодій людей у сфері їх діяльності по забезпеченню

власного життя у повному спектрі його проявів.

Сучасний німецький філософ Юрген Габермас, виходячи

з таких загальних підстав і спираючись на розроблену ним

«теорію комунікативної дії» і концепцію комунікативної раціо

нальності, у творі «Фактичність і значимість» [13] виклав модель

досконалої демократичної процедури по досягненню легітимності

влади. Модель Габермаса спирається на ідеал співдружності

вільних і рівних індивідів, які у політичній комунікації визна

чають форми свого спільного життя і демократична самоорга

нізація громадян виглядає як нескінченний процес, постійна

процедура формування думки й волі народу на засадах поєднання

політичної автономії кожного індивіда і справжнього суве

ренітету народу.

В умовах панівного положення політичної влади психологи

часто удаються до спроб віднайти корені політичних прагнень

людей і стверджують, що прагнення до влади – одна

з важливіших рис людської психіки, хоч розподілена вона серед

людей по різному. Це й дало підставу розрізнити чотири типи

людей, в залежності від схильності до панування: 1) люди, які

схильні тільки панувати, командувати; 2) люди, що схильні

тільки підкорятись; 3) люди, які мають здатність панувати або

підкорятись залежно від ситуації; 4) незалежні, або такі, що не

мають нахилу ані до панування, ані до покори. З тих пір як

існує держава й політична влада, не вщухає їх критика

й невдоволеність ними. Найбільш послідовний і невгамовний

загін професійних критиків фабрикується, мабуть, з людей

четвертого типу і існує він з часів писаної історії. Такого роду

критиків американський дослідник Майкл Уолцер (1935 р. н.)

назвав «спеціалістами у галузі незадоволеності».

Одним із відомих сучасних дослідників і критиків влади був

французький філософ Мішель Фуко (1926–1984), який у серії

книжок [14] мав на меті довести, що сучасне суспільство

характеризується особливою системою влади, котра функціонує

як механізм всеохоплюючого контролю, діє постійно й прагне до

максимальної ефективності. Нові технології влади поступово

складались у різних сферах суспільного життя і однією з важли

----------------------- Page 435-----------------------

Філософія______________________________________________ 435

вих технологій була «дисциплінарна влада», або дисципліна, яку

Фуко докладно аналізує в роботі «Наглядати й карати». Влада

дисциплінарного типу тяжіє до розкладання маси на індивідів,

класифікації їх за різними ознаками, відведення їм свого певного

місця в обмеженому просторі, де кожного завжди можна знайти

й проконтролювати його поведінку. Видимими втіленнями такої

влади є солдатська казарма, клініка, психіатрична лікарня,

в’язниця для злочинців, класний принцип навчання дітей тощо.

В усіх закладах такого типу людина не є вільною, навіть

архітектура цих закладів відповідає потребі нагляду й контролю.

Дисциплінарний характер влади звичайно не обмежується

зазначеними специфічними закладами, стихія такої влади

виходить за межі суто дисциплінарних інститутів і поступово

охоплює все суспільство, всі види міжлюдських стосунків.

«Відбувається, – писав Фуко, – поширення дисциплінарних

процедур, і не лише у формі зачинених закладів, а і як осередків

контролю, що розкидані по всьому суспільству». [15]

М. Фуко багато в чому відмовляється від традиційних

уявлень про владу. В одному з своїх інтерв’ю він говорив:

«Визначаючи вплив влади як придушення, виходять з чисто

юридичної концепції такої влади, ототожнюють владу

з законом, який каже «ні»; влада розглядається, перш за все,

як щось таке, що несе силу заборони. Нині я вважаю, що це

цілком негативна, вузька, схематична концепція влади,

котра, як не дивно, широко розповсюджена. Якби влада була

тільки репресивною, якби вона не робила нічого іншого,

а лише говорила «ні», невже ви дійсно вважаєте, що можна

було б примусити їй підкорятися? Те, що дозволяє владі

триматися, що примушує її приймати, є те, що вона не

просто тисне на нас як сила, котра говорить «ні», а те, що

вона є продуктивною, вона викликає задоволення, формує

знання, продукує дискурс. Її необхідно розглядати скоріш

продукуючою владою, що простягається через усе соціальне

тіло, аніж як негативну інстанцію, чиєю функцією є приду

шення». [16] В такому розумінні, нині влада не має єдиного

центру, виглядає дисперсною, верховна влада існує лише тоді,

коли існує реальний правитель (скажімо, монарх), а його

в сучасних країнах нема («короля позбавлено голови»). Фуко

обминає актуальне сьогодні серед політичних філософів питання

про «кризу легітимацій», оскільки тепер, на його думку,

здійснення влади, її прийняття або наділення нею здійснюється

----------------------- Page 436-----------------------