426 __________________________________________ О. М. Кривуля

Дотримуючись феноменологічної методології, Кожев розрізнював

чотири типи теорії влади:

а) теологічна або теократична теорія, яка приписує Богові

початкову й абсолютну владу;

б) теорія Платона, яка вважає, що справжня влада спирається

не на силу, а на «справедливість»;

в) теорія Арістотеля, у якій влада обґрунтовується мудрістю,

знанням, можливістю передбачення;

г) теорія Гегеля, яка зводить владні стосунки до відношення

типу «Пан і Раб».

Усі ці типи теорії влади заперечують одна одну, відкидаючи

протилежні їм вчення з причини ототожнення влади та сили.

Кожев пропонує для всебічної оцінки феномену влади вико

ристати трирівневий аналіз: з феноменологічної, метафізичної та

онтологічної точки зору. Аналіз з першої точки зору дасть

відповідь на питання «що то за явище – влада», розгляд з другої

точки зору допоможе отримати відповідь на питання про зв'язок

феномену влади з фундаментальною структурою реального світу,

третій підхід, доповнюючи метафізичний, вивчає структуру буття

і дає зрозуміти всі «чому» і «як» стосовно влади. Сам Кожев

схиляється до ототожнення влади з авторитетом, коли одна

людина підкорюється іншій не через чужу волю або силу, а через

авторитет особи чи інституту.

Знаний польський учений Єжи Вятр, аналізуючи світову

літературу, наводить шість різновидів найбільш загального

визначення влади. [2] Це такі: 1) біхевіористські визначення,

згідно з якими влада є певним типом поведінки, заснованим на

можливості зміни поведінки інших людей;1 2) телеологічні (від

грець. τελέω – кінець, результат) визначення, за якими влада –

це досягнення певних цілей, отримання запланованих резуль

татів2; 3) інструменталістські визначення тлумачать владу як

можливість використання певних засобів, зокрема насильства;

4) структуралістські – коли влада визначається як певного

роду стосунки між керівником і підлеглим у ситуації управ

1 Біхевіоризм – від англ. behavior – поведінка. Як напрямок і методологічна

установка, так і термін прийшли з психології. За цим вченням, психологічні

теорії повинні базуватися на спостереженнях і експериментах. Тільки зовнішня

поведінка людини, а не її заяви про власні думки й самосвідомість, може бути

науково зафіксованою. [3]

2 Тут прикладом може слугувати відоме визначення Т. Парсонса: «Влада –

узагальнене право вимагати виконання обов’язків в ім’я досягнення

колективних цілей». [4]

----------------------- Page 427-----------------------

Філософія______________________________________________ 427

ління; 5) визначення влади як впливу одних на інших;

6) конфліктне визначення, коли влада зводиться до можливості

приймати з чийогось боку рішення, що регулюють розподіл

добра у конфліктних ситуаціях.

Але навряд чи можна прийняти за достатньо узагальнюючі

більшість з наведених вище підходів до визначення влади.

Можливо, вдалішими будуть такі спроби, в яких повсюдний

і одвічний феномен влади фіксується у аспекті панування та

покори у людських стосунках, коли одні люди, так би мовити,

«володіють» («владарюють») поведінкою інших, примушують до

певної поведінки і контролюють її. Таких спроб теж вистачає, та

оскільки вони схожі, наведемо для прикладу тільки деякі з них:

«А має владу над Б, якщо А впливає на Б способом, протилежним

інтересам Б» [5]; «Іван має владу над Петром щоразу і тільки тоді,

коли, згідно норм суспільства, до якого належать Іван і Петро,

Іван має право віддавати накази Петру, а Петро зобов’язаний

підкорятись наказам Івана».[6]

Де і в чому слід шукати коріння такого стану речей, коли

одні люди змушені підкорятись волі й силі інших? Як би це не

було сумно для всіх волелюбних особистостей, та слід визнати:

він (цей стан) укорінений у природу людського буття, невід’єм

ний від нього. Німецький вчений Еліас Канетті (1905–1994),

якого можна вважати одним з засновників політичної антро

пології, у своїй фундаментальній книзі «Маса і влада» віднай

шов у людській природі та описав багато з того, що складає

підґрунтя «владності». Взяти, наприклад, страх торкання,

який сам, можливо, базується на природному потязі будьякої

істоти до захисту свого життя. Інстинктивно кожна людина

понад усе боїться дотику чогось невідомого і прагне у будьякий

спосіб уникати чужого торкання. У просторі навколо нас існує

деяке невидиме коло безпеки, котре ревно оберігається нами,

і ми хотіли б щоби ніхто чужий не порушував його меж. Ми

«пересуваємось» по життю неначе у невидимому скафандрі

з очищеного від чужинців пустого простору, складаємо різно

манітні бар’єри, закладаємо пробоїни у захисних редутах своєї

недоторканності. Чито їдуть люди у громадському транспорті,

чи досягли престижного місця соціальної ієрархії, вони

однаково хотіли б бути дистанційованими від інших, хотіли

б ускладнити для решти доступ до сфери своєї безпеки

й добробуту. Людина за допомогою звичаєвих і правових норм

бажала б тримати на відстані всіх, хто до неї наближається,

----------------------- Page 428-----------------------