342 __________________________________________ О. М. Кривуля

є чимось проміжним між буттям і небуттям. Ця думка у

трансформованому вигляді дійшла до неоплатонізму. Арістотель

будував більш чітку і деталізовану спекулятивну онтологію. На

його думку, «буття» має багато смислів, які він звів у чотири

групи значень, одна з яких, це вираження в категоріях

сутність, якість, кількість і т. ін. вищих родів буття. [13] Для

нього «буття» стосується всього «сущого». Сущим є все, що

існує, в тім числі і речі, і їх предикати. Однак «сутність»

відноситься тільки до сущого в первинному смислі, тобто до

носія всіх інших предикатів. Наприклад, вказує Арістотель,

бути людиною зовсім не те, що бути освіченим, бо освіченість є

вже додатковою (не первинною) якістю людини. З усіх родів

сущого жоден не може існувати окремо, одна лиш сутність здатна

до цього. Визначення сутності – це фактично приписування всіх

властивостей чомусь на основі того, що дещо є щось, що може

існувати безумовно як конечне суще, саме по собі. Наскільки

велике значення надавав Арістотель сутності видно з наступного:

«Отож питання, яке з давніхдавен ставилось і нині

і постійно ставиться і складає труднощі, – питання про те,

що таке суще, – це питання про те, що таке сутність». [14]

Можливо, заміна питання про буття питанням про сутність

і значила для нього вирішення основної проблеми метафізики.

Середньовічна схоластична онтологія, теологічно переосми

слюючи Арістотеля, вдавалась до побудови ієрархії причетності

до буття. На думку її представників, тільки Бог тотожній буттю

як такому, тільки в ньому зосереджена всеповнота буття, а все

інше має обмежене буття. Тобто тільки Бог є абсолютністю буття.

Філософія Нового часу відмовляється від онтологічної пробле

матики, як і від метафізики в цілому, і тільки німецька класична

філософія повернулась до неї, проте, як про це йшлося вище,

з позиції гносеології.

Значною спробою оновлення онтології в ХХ ст. була філосо

фія М. Гайдегера. Він повернув онтологію в бік людини. Тради

ційна онтологія вивчала речі в собі. Нова онтологія, за Гайде

гером, є вчення про те, як буття самовтілюється, самовия

вляється в людині. Людське існування – це є процес переходу

буття людини від покинутості, загубленості в соціальному

і речовому світі до нового життя, до справжньої стихії буття. До

речі, східна філософська традиція ніколи не протиставляла

буття і небуття. І в цьому є глибокий сенс, бо кожна річ якийсь

час існує як така і потім зникає, тобто переходить в небуття.

----------------------- Page 343-----------------------

Філософія______________________________________________ 343

Ще одну спробу створити онтологію в наш час запровадив

інший німецький філософ Н. Гартман (1882–1950), який вважав,

що онтологія має предметом суще. Він відрізняв буття реальне

і ідеальне. Про реальне буття ми знаємо через емоційні акти,

а ідеальне буття представлене математичними і логічними

формами, ідеальними формами як суттю речей, моральними

цінностями.

Розглянуті підходи до проблеми буття показують, як

здавалось би абстрактна категорія викликала досить глибокі,

напружені роздуми і змістовно наповнювала філософське

життя. Нам же слід для подальшого розгляду підкреслити

головне: категорія буття є вихідною, найбільш загальною

характеристикою всього, що є і може бути предметом мислення

і практичного відношення.

1.3.2. Основніонтологічніпоняття

Увібравши все суще в єдину категорію «буття», ми не

можемо не розуміти, що такий грандіозний синтез нами прове

дено з розумінням попередньої переконаності у багатоманітності

всього існуючого. Тепер, так би мовити, розгорнемо цю думку

в зворотному напрямку, фіксуючи етапи такого розгортання

у окремих поняттях.

Реальність (від лат. realis – дійсний). Одразу дати чітке

й задовільне визначення поняття реальності непросто через його

надзвичайну абстрактність. І все ж такі спроби є. Американський

філософ Чарльз Пірс прийшов до загального визначення

реальності шляхом з’ясування моментів відмінності між

реальністю і її протилежністю – фікцією (Від лат. fictio –

вигадка.): «Реальне є те, властивості чого не залежать від

того, що хтось може думати про них як про такі, що

існують». [15] Однак, якщо зайво не зосереджуватись на

логічних труднощах визначення вкрай абстрактних понять, то

можна обмежитись інтуїтивно зрозумілим смислом, а саме:

поняттям «реальність» підкреслюється наявне буття, буття

актуальне, дійсне, на відміну, скажімо, від буття потенційного

або вже втраченого. З часів середньовіччя це поняття стійко

закріпилось не тільки у філософії, а й у природознавстві, де

широко вживається разом зі словом «реальний ». Говорять про

реальний світ і уявний, про фізичну і віртуальну реальність,

реальність об’єктивну і суб’єктивну тощо. Доти, доки ми не

сполучуємо слово «реальність» з якимнебудь додатком, ми готові

----------------------- Page 344-----------------------