340 __________________________________________ О. М. Кривуля

чисто формальне й до того ж детальне відтворення застарілих з

сьогоднішньої точки зору поглядів на буття, котрі можуть

привертати увагу хіба що спеціалістів. У навчальному курсі ми

звертаємось до буття з декількох міркувань. Поперше, це

найбільш стародавнє й фундаментальне поняття філософії, без

якого не обходилась донедавна майже жодна філософська

школа, і якщо ми хочемо щось розуміти у філософських

текстах, то повинні звернутись до нього будьщо. Те, що воно

було першим поняттям неактуальної нині метафізики, ще не

говорить про необхідність забути його взагалі. Тому, подруге,

це поняття веде до цілої низки похідних понять, таких як

небуття, субстанція, матерія, природа, суспільне буття,

індивідуальне буття тощо, без яких не може бути курсу

філософії. Увага до буття може бути обґрунтована і з ціннісної

точки зору. Так, російський філософ П. П. Гайденко якось

звернула увагу на поширення «онтологічного нігілізму» на

ґрунті утопічного активізму, коли в умонастроях багатьох

людей зажило прагнення переобладнати не лише Землю,

а й увесь космос. [12] Коріння досить поширеної пристрасті до

перебудови всього і вся авторка вбачає в утвердженні ще в пізнє

середньовіччя того типу мислення, яке склалось на основі

відкидання традиційної онтології і оцінки розуму не як вищої

форми буття, а як суб’єктивного начала, як суб’єкта, що

протистоїть світу об’єктів. З цих та деяких інших міркувань ми

й звернемось до поняття буття.

1.3.1. Категоріябуттяяквихіднепоняттяметафізичного

філософування. Онтологічнапроблематикауісторії

філософії

Яким би не було філософське знання, воно розгортає свій

зміст у сукупності понять, або категорій (від грецького

κατηχορια– висловлення, ознака, визначення, судження; у філо

софії категоріями прийнято називати найбільш загальні понят

тя). Побудова філософського міркування вимагає вирішення

питання про початкову, вихідну категорію. Такою може бути

найбільш абстрактна, найбільш загальна категорія, яка фіксує

увагу на спільній властивості всього різноманіття предметів,

процесів, явищ. Таким спільним, вочевидь, є «існування».

«Існувати» або «бути» – ось що ми відзначаємо перш за все, коли

хочемо вести мову про будьщо: як про окремі речі, так і про світ у

цілому. Категорією «буття» ми стверджуємо, що світ, тобто

----------------------- Page 341-----------------------

Філософія______________________________________________ 341

сукупність речей і процесів, є наявним, існуючим, бо перш ніж

ми просунемося далі в будьякому напрямку наших думок про

світ і його складові, ми повинні стати на позицію визнання його

наявності, існування. Категорією «буття» підкреслюється факт

існування тих чи інших предметів, явищ, що має силу неза

перечності, і ми змушені рахуватись із незаперечністю цього

факту. Це є зрозумілим і з точки зору повсякденності: лише

вихідна незаперечність існування чогось стає предметом подаль

шого розгляду.

На зорі виникнення філософії категорія буття постала

першою ще й тому, що генезис філософії був пов’язаний з глибо

кою кризою наявного буття колишнього суспільства. Переживан

ня нетривкості існування, знищення усталених форм співжиття

порушувало роздуми про співвідношення буття і небуття,

природу того й іншого. Першим, хто в європейській філософії

ввів свідомо категорію буття, був, як ми пам’ятаємо, Парменід.

Він був переконаний, що небуття не можна навіть помислити, бо

це буде суперечити логіці раціонального мислення. Буттям, з цієї

точки зору, можна вважати якусь суцільну наповненість всесвіту,

одвічну навколишню тотальну предметність.

Але в той же час у філософії виникали і альтернативні

думки, які прагнули сполучити «буття» і «небуття». І це також

мало взяті з досвіду підстави. Наприклад, софіст Протагор

оголосив людину «мірою всім речам», тобто людина і є той

суддя, що сам собі визначає буття чи небуття, існування чи не

існування «речей». А кініки взагалі ігнорували існування таких

«речей», як суспільні норми, звільняли людину від тягаря

рахуватись з громадською думкою і звичаями. Атомісти

Левкіпп і Демокріт визнавали буття і небуття сполученими

у вигляді атомів і порожнечі.

В цілому ж треба сказати, що рання антична філософська

традиція скоріше схилялась пов’язати буття з предметністю,

з якимось речовим еквівалентом: чи то атоми, чи то стихії. Усі

питання, що стосуються смислу і відтінків категорії буття,

отримали назву онтологічних. Термін «онтологія» був уперше

вжитий у «Філософському лексиконі», складеному Р. Геккелем

(Гокленіусом) у 1613 р., а пізніше був закріплений Х. Вольфом

і значив «вчення про буття».

Великий вплив на європейську філософію мали онтологічні

думки Платона і Арістотеля. Як відомо, Платон вважав справ

жнім буттям світ ідей, а все, що оточує нас у повсякденності,

----------------------- Page 342-----------------------